Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Світлана Жилінська: «Все буде добре!»

Вона завжди відкрита до діалогу. Уособлення оперативності, фаховості, доброзичливості. Любові до справи. Їй завжди цікавий предмет розмови й вона здатна відшукати відповідь на будь яке питання. Відшукати ретельно, досконало, знов таки, зацікавлено. Завідувачка краєзнавчого відділу Світлана Жилінська – героїня сьогоднішнього матеріалу.

Світлана – корінна дніпрянка, батьки з Нікополя та Херсона. Вимовляєш «імена» міст і одразу відчуваєш тепло. Фах батьки мали ретельно-дослідницький: мати Алла Юріївна – хімік-біолог, працювала санепідеміологом, батько Юрій Миколайович мікробіолог. Навчались разом в Дніпропетровському університеті на біологічному.

У родині є ще старший брат Олексій, але ні, не опікувався. У Світлани з дитинства таке собі самостійне життя в плані вподобань і прийняття рішень. Читати любила завжди, це – родинне. Дідусь Микола Миколайович – професор-філолог викладав в університеті, мав велику бібліотеку. В трикімнатній хрущівці все зверху донизу було у полицях з книжками. Онука перечитала все. «В нас теж було багато книг, дідусь скуповув колекції, привозив з подорожей валізи. Бабуся жартувала: «Хто речі та продукти, а мій…». Гадаю, те що стусується мого фаху, було передбачено». 

Улюбленими для неї були пригоди та детективи. Вона із захопленням поринала у гостросжетний світ творів Майна Ріда, Артура Конан Дойля. У школі цікавили предмети гуманітарні, перевагу надавала англійській мові. 

Батьки нахили розуміли, не заважали. До Дніпропетровського фахового мистецько-художнього коледжу вступила легко, паралельно пішла працювати до науково-технічної бібліотеки Дніпровського національного університету залізничного транспорту. Як це перетиналося з цілком гуманітарним складом мислення, – загадка, але захоплююче та цікаво було їй з перших днів.  «Мене взяли до відділу, де обслуговували  докторів і кандидатів наук, аспірантів. Отже, аудиторія освічена, статусна, робота відповідальна. В мене такі відділи серйозні по життю. Так ось, обслуговування. Подобалося дуже: шукати книжки у сховищі, розташованому на трьох поверхах, до того ж пошуки, котрі робилися двічі на день, були за паперовими замовленнями. Від цього «замовного» процесу отримувала неабияке задоволення. Ніби береш участь у захоплючому пошуковому процесі.

– Пригодницькому :)

– Майже :) Робота з систематичними каталогами, коли ти показуєш і розказуєш, все це загалом – цікаві моменти спілкування та фахового вдосконалення. По закінченню коледжу, Світлана мала бажання вступати на філфак ДНУ, але вийшла заміж і народила дитину. 

«Малому був усього рік, коли запросили працювати до управління залізниці Здається, цілковите божевілля, але віддала синочка до садочка у півтора рочки та вийшла. Дорожний центр науково-технічної інформації та бібліотечно-бібліографічного обслуговування Управління Придніпровська залізниці – так називалося моє нове місце роботи. Спочатку працювала на абонементі. Завжди багато людей, завжди спілкування, всі подорожні, особливий ритм. Саме там познаймилась із Катериною Михайлівною Гудименко, Ольгою Юріївною Бельською, з якими працюю зараз у краєзнавчому відділі ДОУНБ.
У нас був чудовий творчий  колектив – душа, завжди разом. Роботи було багато, всі прагнули знань, багато хто навчався –  закінчував заочно ДІІТ». 

– Чим відрізняються люди, які у постійному русі?
– Ритмом життя. Всі у праці, при погонах, все терміново. В нас не було читальної зали. Майже всі користувачі на кожному іспиті підтверджували кваліфікацію. Був і дрес-код, або відповідна форма. Ніколи не забуду випадку: жінка з нейомовірно високою святковою зачіскою, шпильки, а на руці… шлем. Примчала на скутері, терміново благаючи надати всі інструкції, бо іспит через півгодини. Все здала. 

Наші фонди були затребувані, без перебільшення, кожним працівником. Ремонтує працівник тепловоз, якесь питаннячко, прибіг, почитав, повернувся долагоджувати.
Нова робота для Світлани, як і попередня, теж була цікавою, незважаючи на знову таки профільні технічні особливості фонду. Невдовзі вона стала завідувачкою відділу бібліотечно-бібліографічного обслуговування центру. Потім почалися скорочення й оптимізація. З 16-ти бібліотек-філіалів лишилося дві. В Центрі припинили роботу відділи комплектування, бібліографічний, обробки, лишилися абонемент, директор, бібліотеки, начальник служби. Закриті кімнати, ні на кого спиратися. Кожні три місяці погрожували, що закриють, літературу розвозили самотужки, розуміючи, що людям це вкрай потрібно.

«Тобто, розвиток мій припинився. Зупинка, незважаючи, що залізниця поруч», – продовжує розповідати Світлана.

– Здається, не полюбляєш статики.

– Мені цікаво нове. Поки працювала у Центрі, закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, отримала диплом за фахом, бакалаврат «менеджмент бібліотечних систем та технологій». Коли була на сьомому місяці, вступила до магістратури. Закінчила як магістр  книгознавства, бібліотекознавства та бібліографії. Захищалася вже з малою на руках.

У центрі на той час майже суцільна пауза. Звичайно, коли все життя література технічна, вкрай складно, досконало знаючи розміри рейок, почати бібліотечну справу на новому місці. 

Мова про те, що в 2017-му з'явилася можливість працювати у Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія  в краєзнавчому відділі. Взяли на посаду головного бібліотекаря, з січня 2021 стала завідувачкою. Робота відповідальна, цікава, фаховий колектив, до якого прагнеш тягнутися, цікаве спілкування з дослідниками краю та користувачами. Легендарні традиції відділу, сучасні інформаційні втілення. 

Світлана Жилінська як завідувачка відповідає за впровадження наукових методів праці, координує краєзнавчу діяльність ДОУНБ і бібліотек області, працює з інформаційними матеріалами видавництв і спеціальною бібліографічною періодикою, аналізує списки обмінних фондів бібліотек, відбирає до фонду відділу документи в ЦКС і ОРФ бібліотеки. Звичайно й робота з каталогами, організація роботи зі створення електронних баз даних на документи відділу та бібліотеки; методичне керівництво корпоративною роботою зі створення ЕБД «Дніпропетровщина», редагування СКК і ЕБД. Аналітичний розпис  книг із фонду відділу та загального фонду – теж в колі її питань, як і письмові бібліографічні довідки підвищеної складності. Без перебільшення улюблений всіма поколіннями та фахівцями краєзнавчий клуб «Ріднокрай», котрому цього року виповнилося тридцять три роки, та Громадська організація «Дніпровське генеалогічне товариство» – активно продовжують свою роботу. Коло партнерських стосунків із установами та представниками творчих спілок розширюється.

Вивчення та впровадження в практику роботи відділу інноваційних методів і нових форм роботи вітчизняних і зарубіжних бібліотек – так. Бібліографічні краєзнавчі покажчики та методичні видання з питань краєзнавства – обов'язково. Наукові соціологічні дослідження, 

Методична та практична допомога бібліотекам області, розробка інструктивно-методичних та інформаційно-бібліографічних матеріалів, заняття на курсах підвищення кваліфікації для бібліотечних працівників – завжди на часі. Звичайно, й наповнення порталу «ДніпроКультура» інформацією з краєзнавства, історії та культури та розділу «Дніпропетровщина» на сайті ДОУНБ інформацією краєзнавчої тематики.

– Бібліотечна справа для тебе поклик?

– Так рухалось життя. Весь час прагнула більшого, завжди намагаюсь відповідати високому рівню та досвідченості користувачів, колег. Напрацьований досвід ніколи не зупиняв, завжди далі, далі, далі. 

Розумієш, ми відрізняємось від інших  цікавістю, я б сказала прискіпливістю. Якщо потрібно знайти будь-яку інформацію – знайду всюди.

– Родина теж у постійному русі?

– Син Роман займається професійним футболом, донька Анастасія теж гуманітарій як і я, навчається у музичній школі, цікавиться мовами. Маємо собаку Річарда породи бігль, дачу. 

Щастя, коли все спокійно, але ж я людина постійного руху. В усьому. Очікування змін, процес, шлях, летіти, їхати, збиратися, планувати, ніколи не сидіти та не чекати – це тонізує. Можливо, любов до пригодницької літератури та попередні місця роботи, пов'язані зі залізничною та транспортною специфікою, даються взнаки. До того ж, я цілковитий оптиміст, і вважаю, що за будь яких обставин все буде добре. 

Пам'ятаєте відомий вислів, що саме оптимісти обертають земну кулю? Дивлячись на Світлану Юріївну, розумієш – так, насправді :)

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв'язків 

Фото з архіву Світлани Жилінської

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут