Тодось Осьмачка. Розпростерті обійми міста Лева (продовження)
На початку війни він вкотре виходить із божевільні, блукає рідним містом, деякий час вчителює, окупаційна влада закриває всі народні школи, й Осьмачка приймає рішення виїхати до Львова. Після відходу радянського режиму у Львові було дуже жваве літературне життя, Німеччина не заважала і не намагалася контролювати. Відкриваються наукові товариства, видаються твори Івана Багряного, Михайла Ореста інших письменників. «Засмагле вітрами обличчя, сірі очі, що жмуряться в усмішці і несподівано спалахують вогнем, ціла струнка постать… запашна соковита мова південної Київщини», – таким його побачило місто, яке вважали «вікном до Європи». Його поява мала сенсаційний відтінок, він з'явився ніби з того світу та постав як національний герой
Улітку 1942 року львів'яни прочитали в журналі «Наші дні» пристрасну сповідь про все, що випало на долю Тодося Осьмачки. Він брав участь у багатьох літературних зустрічах, завжди читав «Думу про Зінька Самгородського», яка пізніше звучатиме у Німеччині та Північній Америці, продовжував свою перекладацьку діяльність.
Львів зустрів його розпростертими обіймами, нічого подібного Осьмачка раніше не переживав. Львів'яни взялися спільними зусиллями винагороджувати поета за всі пекельні знущання, взули, вдягли, записали на харчові картки, і всюди він був найпершим гостем. Але Тодось, як і завжди, був невдоволений та у листі до Уласа Самчука скаржився на цензурні перепони, на недобрі стосунки з редакторами та про надії, які не могли здійснитися. Вікном до Європи Львів для нього так і не став.
У 1943 році з'явилася друком його збірка «Сучасникам», до якої увійшли вірші, написані після появи його останньої книжки «Клекіт». Книга «Сучасникам» – це незбагненність. Мабуть, в усій українській поезії немає більше такої трагічної книги. Як і де могли народжуватися ці вірші при тому способі життя, який вів Осьмачка, у тюремних камерах, у лікарні, коли він бурмотів рядки і не мав можливості їх записувати. Сам Осьмачка називав «Сучасникам» – криком із небуття, колеги вважали, що автора зламали, знищили його талант, і він із останніх сил кричить про це.
За цю книгу він отримав премію – 1500 злотих від Спілки письменників, а ще його відправили на курорт.
Також у Львові він завершив свою повість «Старший боярин» (1944) – першу світлу книгу, позбавлену страшних картин пекельного та жорстокого життя, яку подав на конкурс до українського видавництва, і йому було одностайно присуджену першу премію.
Літературознавці відзначали: «Від часів Гоголя українська природа не найшла величнішого поета ніж Тодось Осьмачка». Осьмачці не подобалося, що його порівнювали з Гоголем, мабуть він вважав себе більшим генієм – рівним Шевченку. В епіграмі кінця 1940-х Ганна Черінь писала:
Десь колись промовив хтось:
Вищий Тараса Тодось.
І слова ті у Тодося
В голові сидять і досі.
Він дуже переймався власною геніальністю і пред'являв до світу претензії з величі цих міркувань, але одна зі збірок Осьмачки мала назву «Не кобзар», тобто він цілком усвідомлював власну індивідуальність.
Далі буде.
Джерела:
Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка: літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ: Рада, 1995. – 142 с.
Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с.
Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с.
Осьмачка, Т. С. Старший боярин. План до двору: романи. – Київ: Український письменник, 1998. – 239 с.
Осьмачка, Теодосій. Із-під світу: поетичні твори. – Нью-Йорк: Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.
Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї / Вступ. ст. Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с.
Шляхи сподівань: українська література кінця ХVIII – початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ: Грамота, 2006. – 512 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар