Тодось Осьмачка. «Західна Одіссея» (продовження)
Спочатку була Прага, потім Відень. Про нього писали як про поета, який дуже багато страждав і викликáв до себе глибоке співчуття та повагу. Він провів багато літературних вечорів за допомогою колег і однодумців. Особливий чар «осьмаччиного» виконання його власних творів, його наспівність підкорили багатьох.
Дуже цікавим, з точки зору психологічного та творчого портрету Осьмачки, є, так званий, «Баварський період» його життя.
Слід зазначити, що в Баварії у другій половині 1940-років знайшли притулок тисячі українських утікачів, ці території відійшли до західної зони окупації Німеччини, і радянський вплив зводився тут до мінімуму. На території Баварії під табори пристосовували колишні військові казарми, бараки, склади, шпиталі тощо. В таборах заводилося самоврядування, і вони ставали маленькими республіками, де була своя поліція, школа, лікарні, газети, подекуди і видавництва. Все це докладно описано Уласом Самчуком у його книзі «Планета Ді Пі».
Наприкінці 1945-го року саме в такому таборі відбувся літературний вечір, присвячений 50-річчю Тодося Осьмачки. Він був дуже щасливий, слухаючи щедрі суперлативи на свою адресу. У газетах з'явилися схвальні репортажі.
Стосунки Осьмачки з літературним оточення ніколи не складалися і саме у Баварії загострювались з кожним днем. Він тікав від усіх, переїжджав з місця на місце, збори були недовгими – «чаймайдан» (саме так жартома він називав свою валізу) із пожовтілими рукописами, томиком Шевченка та словником Бориса Гринченка були завжди напоготові. У віршах того періоду навіть «Господь звик до невдачі».
Бувало, що сьогодні Осьмачку бачили в одному таборі, а завтра – в іншому. Він жив у постійному настрої переслідувань, зрад, підступності, нікому не довіряв, взнаки давалася його психічна хвороба.
Йому допомагали друзі, але й вони не завжди могли витримати характер і настрої Осьмачки. Так, він звісно був талановитою людиною, але не терпів найменшої неуваги до себе, найменшого посягання на власну територію. Доходило до скандалів: коли до нього в кімнату підселяли другу особу, речі цієї особи летіли з вікон.
Він навіть примудрився посваритися в листах з митрополитом Іваном Огієнком, який відмовив йому в допомозі переїхати та влаштуватися у Канаді. Він продовжував далі метатись по всіх усюдах скалічених війною німецьких і австрійських земель. Він прагнув максимального літературного визнання, але не завжди знаходив його через свій специфічний характер. Тому поміж колег переважна більшість ставилася до нього вкрай негативно або недовірливо іронічно. «Та сама й незмінна моя самота…» ці слова можуть бути епіграфом до всього його життя.
Далі буде.
Джерела:
Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка: літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ: Рада, 1995. – 142 с.
Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с.
Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с.
Осьмачка, Т. С. Старший боярин.План до двору: романи / Т.С. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с.
Осьмачка, Теодосій. Із-під світу : поетичні твори / Осьмачка Теодосій. – Нью-Йорк : Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.
Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. / Вступна стаття Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с.
Шляхи сподівань : українська література кінця ХVIII – початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ : Грамота, 2006. – 512 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар