Сторінки

вівторок, 13 вересня 2022 р.

Досліджуємо історію

Тюркські загадки українського сфінкса

продовження


У ногайців спів епосу був справою чоловіків. Жінці не личило перебувати в їхніх зібраннях і виявляти обізнаність у репертуарі джирау. Саме́ наймення «ногай» початково стосувалося чоловіків, не жінок, дітей і хлопців, які не пройшли посвячення. Ця назва походила від пратюркського слова, що нероздільно позначало вовка і пса. Посвячення символізувало переродження хлопця на хижака, воїна-здобичника. ... Етнограф Ґріґорій Потанін у 1879 році записав на Алтаї переказ про чоловіків із собачими головами, яких звуть «нохой-ерте» («пси-чоловіки»), водночас їхні «жінки мають звичайний вигляд і є гарними». Тюркські герої народжувалися в дикій глушині від зв’язку людини з фантастичною істотою. Дітьми вони там і зростали, їх годувала вовчиця своїм молоком, вони знаходили товаришів, вчилися чаклунства, перетворювалися на звірів, щоб полювати й рушати за здобиччю в людські поселення, і врешті одружувалися з ханською донькою та ставали правителями. Наймення вовка або пса криється в назвах багатьох тюркських народів та їхніх правителів. Переказ виводить етнонім «киргиз» від «кирк-киз» («сорок дівчат»); мовляв, увесь народ з’явився від зв’язку ханської доньки та її дівчачого почту з червоним псом. Різні чоловічі спілки Центральної Азії зазвичай називали «кирк-казак» («сорок козаків»), також був поширеним епічний цикл «Сорок батирів». За грою слів: «сорок дівчат» і «сорок козаків», на позір легковажною, перебуває складна етнічна історія казахів і киргизів.

Фольклор багатьох народів містить відголоски прадавніх посвячень у різноманітних хижаків (вовк, ведмідь, барс, «витязь у тигровій шкурі» тощо). Їхній обрядовий і соціальний смисл давно втрачений, зосталися лише уламки сюжетів у казках, що нашим зарозумілим сучасникам здаються вигадками для дітей. Утім, жодна розповідь так не програмує особистість, як казка, яку чув у дитинстві. Тож міф, попри наше легковаження ним, лишається в силі, часом непомітній і підступній, коли немає надійного провідника-бакси́.


Далі буде

Владислав Грибовський, 

к.і.н., ст. наук. співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, редактор альманахів «Козацька спадщина», «Фронтири міста».

На фото: «Кримський запорожець». Кін. XVIII – поч. ХІХ ст. Подано за виданням: Бушак С. Козак Мамай: Феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду. – Київ: Родовід, 2008.

Джерело: https://tyzhden.ua/History/245065





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 


 

Немає коментарів:

Дописати коментар