Діалоги з мистецтвом

 Старший з кінематографічної династії

У липні 2022 року виповнилось 90 років відомому українському кінооператору, кінорежисеру, сценаристу Вадиму Герасимовичу Іллєнку (3.07.1932–9.05.2015). До слова, він наш земляк – народився у м. Новомосковську на Дніпропетровщині у родині інженера- будівельника. Невдовзі родина переїздить до Черкас. На початку Другої світової війни Вадим разом із двома молодшими братами переїздить до Сибіру (село Філіповці під Новосибірськом). Це були тяжкі голодні холодні й трагічні роки (родина втратила молодшого сина, який помер від виснаження). Повернення у 1944 році до спустошеної України було недовгим. Пізніше, в 1946 році, батько, демобілізований із фронту, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москві, аби дати дітям освіту. Родина знову переїздить і оселяється у бараці на робітничій околиці столиці. Жили у тисняві, але дружно, у родині з’явився ще один син. Батьки тяжко працювали, але достатки були скромними. А Вадимові хотілося навчитися грати на піаніно, та, оскільки грошей на інструмент не було, він намалював на підвіконні чорно-білі клавіші й імітував гру. Пізніше батьки купили йому акордеон і віддали до музичної школи.

Любов до кіно почалася з фотографії, а пізніше він побачив оператора за роботою (відбувалися зйомки фільму «Переправа через Дніпро») і вирішив навчатися кіномистецтву. Вступає на операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Після закінчення навчання у 1955 році Вадим Іллєнко прийшов до Київської кіностудії ім. О. Довженка. Пізніше працював на Одеській кіностудії та студії «Укртелефільм».У 1961 році відзняв свою найвідомішу операторську роботу – кінокомедію «За двома зайцями». Вадим Іллєнко часто згадував, як відбувалися зйомки у павільйоні кіностудії ім. О. Довженка, як проводилася робота з акторами. За свою кінокар'єру був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, і став членом Національної спілки кінематографістів України. За життя Вадим Іллєнко як оператор відзняв 19 кінокартин та як режисер поставив 7 стрічок, серед яких: «Повернення Вероніки» (1964), «Над нами Південний хрест» (1965), «Зозуля з дипломом» (1971), «У синьому небі посію ліс» (1986), «Передай далі…» (1988), «Останній бункер» (1990), «Геллі і Нок» (1995). 

Відома кінознавчиня Лариса Брюховецька так написала про творчість Майстра: «Постановочно-складні, експериментальні й жанрові фільми українського кіно радянських часів кінооператор Вадим Іллєнко знімав, маючи репутацію високого професіонала і людини, цілком відданої своїй справі, що і поєднувало все зняте ним. І якби він зняв усього два фільми – «За двома зайцями» та «Вечір на Івана Купала» – його ім’я увійшло б в історію українського кіно. Він же зняв дев’ятнадцять. А крім того, поставив сім картин як кінорежисер, серед яких пальма першості належить стрічці «Останній бункер». 

Вадим Герасимович заклав у родині любов до кіно. Його вибір професії став вибором усієї сім'ї. Він мав двох молодших братів Юрія (1936–2010) та Михайла (1947 р.н. ), які також пов’язали свою долю з кіно і стали відомими кінорежисерами. Хоча усі троє братів навчалися і жили в Москві, працювати вони поїхали до Києва. Вони казали, що Україна – земля їхніх предків, тому українське в них закладено генетично. «Три брати Іллєнки в радянські часи знімали якісне українське кіно, яке актуальне навіть сьогодні, і яке несе в собі зародки професійного національного продукту» – зазначив у своєму пості Андрій Іллєнко, племінник митця.

Юрій Іллєнко зробив чимало для розвитку національного кінематографу. Він чудово впорався як кінооператор у фільмі «Тіні забутих предків», як кінорежисер у «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу», а також як сценарист у «Мріяти і жити», «Лісова пісня» та інших. Помер Юрій Герасимович 15 червня 2010 року.

Наймолодший Михайло Іллєнко знімався як актор у фільмах: «Білий птах з чорною ознакою» (1971), «Голівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» (2013); автор сценаріїв і кінорежисер стрічок: «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» (1993), «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2012), а також багато інших. Михайло разом з екіпажем із п'яти чоловік у 2009–2012 роках здійснив навколосвітню подорож на українській яхті «Купава». Нині його вважають живим класиком українського кінематографу.

Усіх, хто цікавиться історією національного кіномистецтва запрошуємо до відділу документів з питань мистецтв нашої бібліотеки, де зберігаються довідкові видання, книги, газетно-журнальні публікації про творчість братів Іллєнків, а також колекція відеофільмів, створених ними.

Дізнавайтесь більше про мистецтво України!

Світлана Пономаренко

Фото:https://www.5.ua/kultura/kino-v-henetytsi-zdobutky-kinorezhysera-vadyma-illienka-pershoprokhidtsia-v-ukrainskomu-kinematohrafi-172806.htm

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут