Стельмах М. Чотири броди: роман / М.П. Стельмах. — К.: Дніпро, 1995.- 592 с.
Гімн краси і мудрості
А у нашому селі –
Верби над водою...
Наче згадують вони
Молодість з журбою.
Українське село… Хто не був зачарований його мальовничими краєвидами, біленькими хатинками, пахощами трав… Не одне літо мого дитинства та юності промайнуло в селі на Дніпропетровщині. В село я закохана, як і в гарні художні твори про нього, насамперед, в романи М.Стельмаха – енциклопедію українського села кінця XIX початку XX ст. В українській прозі не було художників, які б так безмежно були закохані в людину сільської праці, так пристрасно оспівували поезію природи та кохання.
«Ніщо так не підносить людину, не надихає на добро, як любов. Власне, все гарне на світі починалося з любові, а закінчувалося, коли любов вмирала», - палко говорив Стельмах - справжній філософ, знавець життєвої мудрості села.
Чотири броди, за Стельмахом, це своєрідна філософія життя. Кожен має свої чотири броди: блакитний, як світанок — дитинство; як сон — хмільний брід любові, брід праці і житейських турбот; брід онуків і прощання... Від того, як людина переправляється через ці броди, стає зрозуміло, чого вона варта. Нехай цитати з твору скажуть про сам твір:
Яка страшна ця хвороба — байдужість! Вона вбиває апарат мислення, сердечний апарат, залишає тільки механічний.
***
Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш.
***
Як ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя.
**
Хто не мав своєї волі, того приневолюють.
***
Тим, певне, осінь і схожа на старість; дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день.
***
Залазити в чиюсь душу — це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору.
***
Коли ти маєш пустку в душі, тоді вся земля стає пустелею.
Перечитуючи роман М.Стельмаха дивуюся морально-етичним ідеалам села того часу, світорозумінням, глибокою народною мудрістю, духовністю, спадкоємністю поколінь. Марко Безсмертний говорить: «Ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, меду, сонця».
На жаль, все це сьогодні втрачено або спотворено. Може тому я не розуміюся на сучасних творах про село, наприклад Люко Дашвара «Село не люди». А може ви мене переконаєте? Читайте та розмірковуйте!
«Ніщо так не підносить людину, не надихає на добро, як любов. Власне, все гарне на світі починалося з любові, а закінчувалося, коли любов вмирала», - палко говорив Стельмах - справжній філософ, знавець життєвої мудрості села.
Чотири броди, за Стельмахом, це своєрідна філософія життя. Кожен має свої чотири броди: блакитний, як світанок — дитинство; як сон — хмільний брід любові, брід праці і житейських турбот; брід онуків і прощання... Від того, як людина переправляється через ці броди, стає зрозуміло, чого вона варта. Нехай цитати з твору скажуть про сам твір:
Яка страшна ця хвороба — байдужість! Вона вбиває апарат мислення, сердечний апарат, залишає тільки механічний.
***
Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш.
***
Як ми не вміємо цінувати простих радощів життя до першого грому, до першого нещастя.
**
Хто не мав своєї волі, того приневолюють.
***
Тим, певне, осінь і схожа на старість; дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день.
***
Залазити в чиюсь душу — це таке ж злодійство, як залазити в чужу комору.
***
Коли ти маєш пустку в душі, тоді вся земля стає пустелею.
Перечитуючи роман М.Стельмаха дивуюся морально-етичним ідеалам села того часу, світорозумінням, глибокою народною мудрістю, духовністю, спадкоємністю поколінь. Марко Безсмертний говорить: «Ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, меду, сонця».
На жаль, все це сьогодні втрачено або спотворено. Може тому я не розуміюся на сучасних творах про село, наприклад Люко Дашвара «Село не люди». А може ви мене переконаєте? Читайте та розмірковуйте!
З повагою, бібліотекар відділу абонемента Сухіна Світлана Миколаївна
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар