Сторінки

пʼятниця, 9 листопада 2018 р.

На долоні історії

Некрономікон – книга,  якої ніколи не було?.. 
                                                           (закінчення)

Горвард Лавкрафт у 1927 р. написав нарис «Історія і хроніка «Некрономікона», за його словами - псевдо історію про божевільного араба, який нібито написав даний фоліант (читайте про це в перших частинах матеріалу). 
Документ вперше був опублікований після смерті автора, у 1938 році. Рукопис написаний в єдиному варіанті у вигляді листів до К. Е. Сміта – автора «Склепи Йох-Вомбіса», однак, він, в свою чергу, отримав їх лише через 10 років, адже листи переходили з рук в руки інших друзів Лавкрафта.
Завдяки даному нарису, багато хто вважає, що «Некрономікон» - не вигадка, тому з цією книгою пов’язано багато легенд. Одна з них - даний фоліант написаний на шкірі незайманих дівчат їхньою ж кров’ю.
Його багато хто намагався відтворити, видаючи за істинний рукопис, особливо протягом ХХ ст. З’явилось багато таких праць, що претендували на звання оригіналу, наприклад «Некрономікон Сімона» та «Liber Logaeth». Через велику кількість підробок та зацікавленість людей у містичному, виникли прості художні твори, які були оформленні під справжній фоліант. Вчені намагались пов’язати цю вигадку із знаменитою єгипетською «Книгою мертвих» або з тибетською «Бардо Тодол». Але ж вони покликані полегшити перехід мертвих у потойбічний світ, а не для того, щоб допомогти смертним відкрити прохід до Стародавніх чудовиськ.
Тож, що уявляє собою даний документ? Які таємниці вміщує в себе? Істина залишається й досі невідомою. 
Єдине, що очевидно, в ньому описано багато темних секретів Землі та Всесвіту. Книга розповідає про божественні суті, яким поклонялись Давні.
За Некрономіконом, наша планета наділена потужною силою, яку уособлював в собі Ктулху – божество, яке зображується з десятком щупальців.  За легендами, він зараз спить на дні Тихого океану і, якщо чарівник викличе його не в тому місці і не в той час, чудовисько вийде із свого укриття, вразить людство небаченою хворобою від чого ми за дуже короткий строк збожеволіємо та помремо. Міф повістує, що «…сни людей – це думки Ктулху, а наше життя – це його сон. Коли божество прокинеться, ми зникнемо…». 
Також в книзі описані магічні закляття, завдяки яким можна поневолити людські душі та думки, міститься тут і інструкція зі створення психотропної зброї.
На нашу думку, якщо цей документ насправді існує, він не повинен потрапляти у людські руки, не дивлячись на те, що, з іншого боку, - це джерело нескінченної мудрості,  що закликає до пізнання сенсу буття, і той, хто зуміє розшифрувати його, отримає нескінченні знання.
Та все ж – це лише легенда, в яку хтось вірить, а хтось – ні. Але, кожна легенда має краплину правди.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 8 листопада 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Евфимия (монахиня). Яблони старца Амвросия [Текст] : невыдуманные истории / монахиня Евфимия. - М. : АСТ, 2014. - 378, [2] с.

  Автор цієї книги - незвичайна людина. Водночас присвятивши своє життя служінню людям, як лікар, і Богу, як монахиня,- авторка має величезний життєвий досвід, який пронизує її твори крізь слова та листи. Герої цих «невигаданих історій» - архієреї та безбожники, монахи та блудниці, злочинці та подвижники; жанри – житіє, детектив, казка.
  Кожна повість змушує замислитись. Одна - дарує відповіді на запитання, які постають перед читачем, інша - підіймає на поверхню те, що поховано у глибинах душі. Як залишитися людиною у світі, де не зрозуміло: хто герой, а хто- злодій? І чи є на землі щось непорушне, справжнє, не залежне від того, у якій державі та у якому столітті ми живемо? 
Всі історії у даній книзі- легкі, хоча й торкаються важливих життєвих питань. Вона вміщує цінні роздуми та висновки, які, можливо, зможуть доповнити ваш життєвий досвід.
  

Світлана Чорноус, провідний бібліотекар відділу ЦКС.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 7 листопада 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Ірина Браславська. Амбітний лідер із щирим серцем

Є люди, які запам’ятовуються з першого погляду. Яскрава зовнішність Ірини Михайлівни Браславської приваблює багатьох. Якщо вдається поспілкуватися з нею, то перше враження не розчаровує, а тільки підтверджує думку,  що це – лідер. Її бурхливі, насичені емоціями виступи, нікого  не залишать байдужим. Це може бути виступ у Харківській державній бібліотеці ім. В. Короленка   під час міжнародної  науково-практичної конференції, а може й просто розмова в холі бібліотеки про буденні справи. Вона й тут «виступає»! 
Така впевненість, гарячність йде від серця, від  закоханості   в бібліотечну справу, від  віри в те, що все, чим вона займається, – най-най-най… Найнеобхідніше, найкраще, найефективніше!
Вона керує відділом періодики. За кількістю працівників це дійсно найбільший відділ бібліотеки. А за обсягом документів – найбільший фонд періодики регіону. Тільки журналів тут зберігається близько трьох тисяч назв! 850 назв газет. Ретроспектива – з  1944 року і  до сьогодні, майже 300 тисяч примірників.  
Кажуть, нічого випадкового не буває. Ірина Михайлівна приїхала до Дніпра за «розподілом», після закінчення Харківського інституту культури. Молодий спеціаліст  працювала у відділі  читальних залів та відповідала за роботу зали періодики. Пройшов час, і в 1993 році їй доручили створення окремого структурного підрозділу –  відділу періодики. 
Потрібно було вирішувати не тільки питання створення окремого самостійного структурного підрозділу бібліотеки, а й його  розташування в окремому приміщенні за новою адресою.  Та мало того! Переїжджали у приміщення бібліотеки колишнього «Будинку політпросвіти», фонд якого  також треба було прийняти і частину залишити за відділом періодики.
Не кожному доручать таку відповідальну, важку ділянку роботи. Звірка фонду, створення довідкового апарату, упорядкування, розташування, оформлення, популяризація, залучення користувачів, пошук партнерів … 
Зібраність, цілеспрямованість, працездатність, амбіційність  – головні особисті  помічники  Ірини Михайлівни. Саме вони й допомогли створити команду співробітників відділу. 
Багато чого доводилося створювати вперше,  як виняток – розташування відділу в окремому приміщенні: був розірваний технологічний ланцюжок, залишилися без відділу комплектування та бібліографів. Систематична картотека статей залишалася на Ю. Савченка, у бібліографів, реєстраційна – у відділі комплектування. Шукали вихід, і з  хвилюванням взялися самостійно здійснювати бібліографічний розпис статей з періодики. Так відділ обслуговування перетворився на комплексний відділ з обслуговування документами та інформаційного забезпечення користувачів.  
Своєчасно настала ера комп’ютеризації бібліотеки! Бібліотечне  життя піднялося ще на одну сходинку. Разом із своїм колективом Ірина Михайлівна засвоїла ази комп’ютерної грамоти, розібралася в програмах, знайшла стежки, що привели до сучасного обслуговування читачів. А який же студент, скажімо, не мріяв про таке обслуговування, як у відділі періодики: пошук  тем за лічені хвилини, тексти в електронному вигляді – тільки встигай використовувати! Немає в нашому фонді потрібного документа –  є електронна доставка. Колеги з інших бібліотек України та зарубіжжя допоможуть –  відділ працює в партнерських проектах з колегами на паритетних умовах. 
До речі, про проекти. Ірина Михайлівна із своїм колективом є учасником міжнародного проекту розпису статей  з періодичних видань. За 11 років роботи в проекті наші спеціалісти набули цінного професійного досвіду. Вона й сама стала ініціатором міжрегіонального проекту зі створення електронної бібліографічної бази статей вітчизняної періодики. Ці два проекти – фундаментальний інформаційний ресурс  для наших користувачів. Саме завдяки використанню комплексу ресурсів відділу вдається виконувати складні довідки, такі як козацька педагогіка; міграція населення України у 1932-1933 роках; діти з особливими потребами в дошкільних закладах; соціалізація воїнів АТО … 
Авторитет спеціалістів відділу виріс настільки, що з ними укладають окремі договори на розпис спеціальної періодики: редакції  журналів «Бібліотечна планета: історія, теорія та практика»; «Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин» (Український інститут експертизи сортів рослин).
Ірина Михайлівна заглиблюється в усі процеси, пов’язані  з напрямками діяльності відділу.  Якось презентувалася книга – підручник з правознавства місцевого автора, викладача вишу. Колеги отримали  насолоду від коментарів Ірини Михайлівни та її запитань до автора, вона на рівні розмовляла з науковцем. А чому б і ні? Адже вона сама здійснює бібліографічний розпис журналів з правознавства.
 З 2016 року її відділ став учасником проекту «Історичне Придніпров’я. Електронна повнотекстова бібліотека ретро-періодики Дніпровського регіону». Проект реалізується в партнерстві з працівниками  краєзнавчого відділу. Спеціалісти періодики сканують, обробляють та конвертують зображення журналу «Вестник Екатеринославской железной дороги»  за 1924-1925 роки. 
З гордістю Ірина Михайлівна стежить за переглядами цього ресурсу користувачами. А їх уже близько 20 тисяч! І хто ж знав про ці журнали, поки вони були лише в паперовому вигляді? 
Взяла вона на себе й відповідальність за наповнення шістьох  сторінок сайту бібліотеки: Корисно знати; Літературні обрії; Дніпропетровщина на сторінках центральних періодичних  видань; Світ захоплень; Калейдоскоп періодики; Студенту на замітку.
Завідуюча відділом періодики тримає руку на пульсі й у відносно новому середовищі: в соціальних мережах створена група «Родзинки періодики», яка просуває найбільш цікаві, яскраві та пізнавальні матеріали з періодичних видань, що передплачує відділ періодики.
Не залишилася вона осторонь і від проекту «Дніпрокультура», особисто відбулась тут як автор декількох  публікацій. 
Який ще напрямок роботи тут не було згадано? Та який не візьми, скрізь була задіяна наша амбітна,  Ірина Михайлівна. Недарма ж вона –  Заслужений працівник культури України.
Про особисте вона не любить говорити. Але куди ж заховаєш сучасну успішну  леді, розумницю і красуню дочку, яку виховала вона на очах у своїх колег?  І як залишити поза увагою вишиті серцем чудові картини, що прикрашають її кабінет? А яка вона дочка, в бібліотеці знають усі! За багато років не було жодної відпуски, якої б вона не провела у своїх батьків. І зараз, коли залишилася тільки пам’ять про них, не забуває  відвідувати батьківщину, де народилася … 
З оптимізмом діліться Ірина Михайлівна цікавими планами. Впевнені, її невичерпна енергія та щире серце допоможуть їй успішно їх реалізувати.  




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter




вівторок, 6 листопада 2018 р.

Світ знань нових видань

Кириченко, Галина. Ікони мучениці [Текст] / Г.  Кириченко. - Харків : Панов, 2017. - 84 с.

Книга-проект Галини Кириченко  «Ікони мучениці» написана як пам’ятка людству про духовність та святість, що присутні ще в нашому світі. Документ потрапив до фондів ДОУНБ як дар КЗ "Нікопольська міська ЦБС".
Вона містить в собі трагічні історії священних образів, що  вдалось зберегти завдяки духовенству та їх прихожанам. За їх допомоги було знайдено та реставровано велика кількість богомазів, основна частина з  них відносяться до часів Козацтва та самої Запорізької Січі.
Дане видання вміщує зображення цих реліквій у вигляді фото та стародавніх малюнків із зазначенням цікавих деталей.   Вони відображають нелегку долю кожного рарітету, наприклад, ікони із затопленого храму. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 5 листопада 2018 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1896 року в бібліотеку надійшло 326 назв документів (798 примірників), з них 192 назви – книги, 186 – періодичні видання ( в. т. ч. додатки до журналів - 53 назви). Всього фонд бібліотеки нараховував 8554 примірників (3509 назв). За системою знань придбані та подаровані документи поділялись наступним чином: 70 назв – белетристика, 33 – дитяча література, 32 – законознавство, історична та природнича література – по 13 назв. Антикварний розділ поповнився на 9 назв (11 примірників). Загалом найбільшу кількість документів – 1002 назви (1666 примірники) складала белетристика, за нею йдуть видання з історії – 385 (554 прим.), дитяча література – 279 (292 прим.), природнича література – 255 (306 прим.), законознавство – 250 (411 прим.) та періодичні видання – 196 назв (3344 прим.). Найменше літератури залишається в антикварному розділі – 35 назв (39 прим.). 

Отчетъ Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1896 год (седьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=90 (дата звернення: 05.11.18). – Загл. с экрана.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятниця, 2 листопада 2018 р.

На долоні історії

Некрономікон – книга,  якої ніколи не було?..
(продовження)

Дана книга викликала до себе великий ажіотаж, через що у 1050 році патріарх Михайло Кіруларія заборонив і власноруч спалив цей документ. Однак, він знищив лише переклад, а не оригінал. Cаме тому, у 1228 році, книга з’явилась знов у латинському варіанті, завдяки книжнику Олаусу Ворміусу. Але і цей переклад спіткала та ж доля- він був заборонений папою Григорієм ІХ у 1232 році. Таким чином, у ХVI ст., рукопис потрапив до рук англійського лікаря Джона Ді, який переклав документ на рідну мову.  То були часи королеви Єлизавети І, лікаря почали вважати чаклуном та алхіміком, однак це не завадило людям навипередки запрошувати його в свій дім. До того ж, через те, що Ді був найосвіченішою людиною того часу та фаворитом королеви, інквізиція обійшла його стороною. 
Історики нового часу припускали, що в нашому світі постійно залишається 96 копій оригінального рукопису, не дивлячись на те, що і християнська, і ісламська церкви відкрили полювання за цими документами.
Арабський оригінал нібито був виявлений у Сан-Франциско на початку ХХ століття, проте згорів там при пожежі. Грецький переклад був втрачений у часи розквіту інквізиції у м. Салем, інші копії начебто зберігаються у кількох світових музеях, бібліотеках та приватних колекціях.
Чи дійсно існувала дана книга? Чи це лише вигадка Горварда Лавкрафта? Досі невідомо. Проте є люди, які дійсно повірили в її існування. До них відносяться і відомі історичні постаті, такі як Наполеон, Бісмарк, Гітлер, Сталін, Рузвельт.
Однак, основною версією все ж залишається те, що цей документ – вигадка.
За спогадами самого Лавкрафта, назва «Некрономікон» йому наснилася. Він використовував її у багатьох своїх творах, зазвичай опираючись на грецький переклад даної назви. Та не лише він згадує даний документ. Едуард Успенський, Стівен Кінг, Ніл Стівенсон, Сергій Лук’яненко і Любко Дереш теж звертаються до нього у своїх творах.
Та за деякими джерелами, Горварду вдалося роздобути один з примірників «Книги Мерців» завдяки наслідувачам секти «Ворони смерті» і від них же дізнатись історію даного фоліанту.
 І все ж автор намагався у кінці свого життя довести хоча б друзям, у листах, що «Некрономікон» - це міф, уява, не дивлячись на те, що він сам доклав руку до того, щоб переконати весь світ у існуванні даної книги. А як саме? Дізнаєтесь через тиждень.




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 1 листопада 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Платонов, Владимир. Человек-легенда Александр Поль [Текст] / В. Платонов. – Днепропетровск : Проспект, 2002. – 205 с. 

У книзі, на основі унікальних архівних документів та матеріалів, висвітлюється життя та діяльність Олександра Миколайовича Поля, великого подвижника, правозахисника, мецената, засновника одного з найстаріших історичних музеїв України. Олександр Поль - це людина-легенда, це ціла епоха в історії Придніпров'я, епоха стрімкого розвитку краю.
Дана постать перетворила наше місто в один з найпотужніших промислових регіонів. Він був дуже освіченою людиною, захоплювався колекціонуванням, які з часом передав місту. Завдяки своїй бабусі Варі він пристрастився до історії Запорізької Січі. Був почесним громадянином Катеринослава, за життя йому був поставлений пам'ятник. У радянський період Поль перебував в лещатах ідеології. Нині про нього згадали, і вдячні нащадки поставили пам'ятник та назвали проспект його ім'ям - повернули йому колишню славу.
Тетяна Неділько, провідний бібліотекар патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут