Юлія
Ілюха: «Мені взагалі поки
що важко усвідомити, що я – письменниця»
(продовження)
Письменницею бути ніколи не мріяла. «Коли працювала журналісткою на телебаченні, одного
разу знімали сюжет про переможців літературного конкурсу. Призами були грошові
премії, а нагородження відбувалося перед Новим роком. «Я подумала, що непогано
було б щось написати, виграти цей конкурс наступного року й отримати трохи
грошей для новорічних подарунків рідним. Власне, так і сталося – я написала
оповідання і виграла. Тому можна сказати, що до письменництва я прийшла через меркантильний
інтерес»». Але, коли
книга вийшла, для неї то було й щастя, вона не могла повірити, що відбувається
те саме з нею.
У натхнення Юлія не вірить, бо вважає – це така сама робота як і всі
інші, і чогось досягти можна лише систематичною працею. «Звісно, це більше
стосується великої прози, бо вірші пишуться інакше, на емоціях. Тому як би не
було погано – я сідаю і пишу».
2016 року вийшла перша її книга – збірка
прози «Неболови. Навчи мене мріяти», яка увійшла до довгого списку «Книги року
ВВС-2016». «Це збірка
оповідань про звичайних людей, які живуть поруч, а ще ці історії – про
самотність і сильний-сильний біль», – позначить авторка. Два роки потому
дошкільну аудиторію порадували – «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг», яка теж
опинилась в довгому списку «Книги року ВВС-2018», а ще – «Історії Цвірінька».
Називає себе вимушеною дитячою письменницею, бо має сина і, природньо, їй
хочеться йому щось цікаве розповісти. З 2020 по 2023 вийшла низка дитячих книжок
«Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і
операція «Великий вибух»», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та
«Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». 2025 року з'явилася книга для
дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце». Також 2023 світ
побачили збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».
Вона вважає, що «треба, звісно, писати про війну для дітей, але не
так, як це було в нашому дитинстві. У нас була героїзація війни. Зараз дітям
треба наголошувати на тому, що війна – це зло, це погано, але ми праві, бо
захищаємо свою країну».
Юлія Ілюха, яка ніколи не плаче та здатна попри все мріяти, в
продовженні «Пунктиру».
«Кожен робить, що може у тому місці, де він зараз є. Не
всі мають тримати зброю, комусь треба тримати інші фронти та тил. Тому робимо,
що можемо – і віримо у захисників України».
«Кажуть, перед смертю усе життя пролітає перед очима за
одну мить. Брешуть. Я побачив лише один тиждень. Тиждень, що так само
нестерпно, аж до млості, пахнув яблуками».
«Любов буває різна: гірка, егоїстична – та все одно це любов, заради якої ми
все і робимо. Хоча більшість оповідань у збірці сумні і навіть трагічні. Мені
здається, що все ж книжка не песимістична і після неї не хочеться помирати, а
хочеться жити. Як написала мені одна читачка, у «Неболовах» кожен із читачів
знайде якусь свою емоцію і побачить рівно те, що він хотів побачити, залежно
від того, з яким настроєм він читав».
«[Мріяти можна навчити]. Я вірю. Ми всі це вміємо. Ми
часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у
глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось
дістати з глибин і мрії знову пробуджуються. Я вважаю, що варто лише мріяти і
ці мрії здійсняться. От мріяла я видати книжку "Неболови", і це
здійснилося».
«Минулої весни у мене мало вийти три книжки. На
презентацію кожної з них я купила по сукні. Сукні лишилися в квартирі на
Салтівці, де я не жила з 24-го лютого. У травні я вирішила врятувати хоча б їх,
бо була впевнена, що в житло врешті-решт прилетить. За ті десять хвилин, поки я
згрібала одяг у сумку, почався традиційний обстріл. Обстріл починався наче за
розкладом, варто було мені переступити поріг квартири. Ми з напарником сиділи в
коридорі, поки у дворі гриміло. Коли все стихло, побігли до автівки. Назустріч
нам тротуаром спокійно йшов чоловік із собачкою на повідку. На практиці
виявилось, що до війни можна швидко звикнути. Бо війна вже міцно вкорінилася в
наших життях».
«Мені як письменниці цікавіше писати про нещасливих людей».
Далі
буде.
Фото
https://www.facebook.com/photo/?fbid=9722025751189978&set=a.100703673322282
Джерела
Ілюха
Юлія. Східний синдром: роман / Ю. Ілюха.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.–
238 с.
***
https://www.facebook.com/zirka.kharkiv
https://gwaramedia.com/bezimenni-gero%D1%97ni-yuli%D1%97.../
https://chytomo.com/iuliia-iliukha-korinnia-vijny/
https://rozmova.wordpress.com/2023/09/14/uliya-iliukha-2/
https://posestry.eu/zhurnal/no-21/statya/tramontana
https://2day.kh.ua/ru/news/yuliya-ilyukha-pismenniki-buvayut-i-zhivimi
https://craftmagazine.net/ru/yuliya-ilyuha/
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8E%D1%85%D0%B0_%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161115_iluha_interview_book_dk
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3456401-ulia-iluha-pismennica.html
https://www.sestry.eu/statti/yuliya-ilyuha-mi-shchaslivi-bo-zhivi-ya-otrimala-knigu-roku-bbc-hocha-mogla-shche-vesnoyu-2022-lezhati-nezhivoyu-des-u-posadci-pid-harkovom?bypass_avif=1
Немає коментарів:
Дописати коментар