Пунктир

 Юлія Ілюха: 
«Кожен робить, що може у тому місці, де він зараз є» 

Вона пише вірші без великих літер і пунктуації. Її «видихни мить цю і за мить все почни спочатку» – може стати епіграфом до всіх її кришталево-пронизливих рим.
Її проза на верхніх нотах відчуттів, як дихання до найпотаємнішого у серці. Немов зупиняєшся, щоб максимально вивільнитися від усього зайвого від маківки, немов підштовхнутий цією майстерністю слова, простотою та цінністю хвилин, що переживає вона та її герої. Віддзеркалені в долі кожного з нас, з непоборною надією-дією початку.
«Юлія Ілюха – українська прозаїкиня, поетеса, журналістка, волонтерка, колумністка. Авторка збірки прози «Неболови. Навчи мене мріяти» (2016), збірки дитячих казок «Історії Цвірінька» (2018). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара, Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018». Найвдалішим своїм творінням вважає сина Івана. Живе та працює у Харкові». Така візитівка інфоджерел.
Ще з пунктирів життя про те, що вона є уродженкою селища Гонтів на Харківщині. Випускниця Харківської державної академії культури, за фахом менеджер-економіст. Освіту журналіста здобувала у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Має журналістський досвід у друкованих виданнях і на телебаченні, авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День». Має публікації в газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу». Керівник мультимедійного соціально-поетичного проєкту «Там, де вдома», який займався реабілітацією ветеранів через творчість.
Одружена, чоловік служить у ЗСУ.
Юлія Ілюха, яка після весни 2022-го вже нічого не боїться у «Пунктирі».
 
«Більшість іноземців вважає: ось російська агресія – це одне, а російська культура – зовсім інше. Вони не бачать зв’язку. Не розуміють, що за російською культурою приходять російські танки. І не розуміють, чому для нас так важливий кенселінг російської культури».
 
«...від лютого минулого року часто ловлю себе на думці, що живу ніби в романах Ремарка».
 
«До повномасштабного вторгнення я почала писати еротичний роман. Мене постійно питали, коли ж я його закінчу. І, звісно, з 24 лютого я не написала ні рядочка. Я написала лише два вірші. І матеріали для іноземних ЗМІ, щоб донести інформацію про те, що відбувається в Харкові, українському Харкові.
Загалом всі думки зайняті тільки війною. Мабуть, потім прийдуть ідеї для творчості – доречні для нашої перемоги. Я не говорю «після війни», я кажу тільки «після перемоги».
 
«деякі речі дуже складно пояснити іноземцям. Наприклад, що для українців російська культура невіддільна від російської агресії та російської армії. І це саме те, що зараз вбиває українців».
 
«Знаєте, після весни 22-го я нічого не боюся.
Зараз розумію, як багато було моментів, коли я могла загинути. Але я досі жива, сиджу тут, отримала «Книгу року BBC». Як каже мій чоловік – ми щасливі люди. Ми могли навесні 22-го лежати десь у посадці. А ми досі живі. І я радію, що жива, що можу працювати, писати вірші, розповідати світові про війну в Україні».
 
«…і вірші, і короткі історії «Мої жінки» – це все у певному сенсі моя психотерапія, виписування особистої травми. Я просто не могла не написати ці історії, бо вони були всередині мене. А коли стала викладати їх у фейсбук і отримувати безліч коментарів від жінок, зрозуміла, що це може бути психотерапія не лише для мене».
 
«Кілька років тому син запитав мене, чому я ніколи не плачу. Я віджартувалась, що просто не люблю це, але в той час плакала я справді рідко. Хіба ж знала я тоді, що після 24 лютого 2022 року все зміниться?».
 
«Коли ми виїжджали на окружну, побачили російську колону. І тепер я розумію, що нам дуже пощастило проїхати. Бо потім кілька машин розстріляли. Так я з сином поїхала до своїх батьків у Харківську область. Ми кілька днів залишалися там. У мене був цілковитий шок, ступор. Бо я, як і багато українців, була наївною і не вірила в можливість повномасштабного вторгнення. Я думала, що почнеться якесь розширення в межах АТО, що наступ буде в Донецькій і Луганській областях».
 
Далі буде.
Фото https://www.facebook.com/guberniya.journal/photos/t.100001479480587/1748855815224000/?type=3
 
Джерела
Ілюха Юлія. Східний синдром: роман / Ю. Ілюха.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.– 238 с.
***
https://www.facebook.com/zirka.kharkiv
https://gwaramedia.com/bezimenni-gero%D1%97ni-yuli%D1%97.../
https://chytomo.com/iuliia-iliukha-korinnia-vijny/
https://rozmova.wordpress.com/2023/09/14/uliya-iliukha-2/
https://posestry.eu/zhurnal/no-21/statya/tramontana
https://2day.kh.ua/ru/news/yuliya-ilyukha-pismenniki-buvayut-i-zhivimi
https://craftmagazine.net/ru/yuliya-ilyuha/
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8E%D1%85%D0%B0_%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161115_iluha_interview_book_dk
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3456401-ulia-iluha-pismennica.html
https://www.sestry.eu/statti/yuliya-ilyuha-mi-shchaslivi-bo-zhivi-ya-otrimala-knigu-roku-bbc-hocha-mogla-shche-vesnoyu-2022-lezhati-nezhivoyu-des-u-posadci-pid-harkovom?bypass_avif=1

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут