Що читають бібліотекарі

Германн, Юдіт. Нічого, крім привидів/ Ю. Германн; пер. з нім. Н. В. Сняданко; худож.-оформ. К. С. Дацюк. – Харків: Фоліо, 2024. – 236 с. – (Великий роман).

Мене зацікавила книга Юдіт Германн «Нічого крім привидів», яку я побачила на постійно діючий виставці у відділі документів іноземними мовами. На ній представлені книжки, отримані в дар від Почесного консульства Австрійської Республіки у м. Дніпро. Юдіт Германн – сучасна німецька письменниця, лауреатка багатьох престижних премій у галузі літератури, серед яких: Премія Генріха фон Кляйста, Премія Фрідріха Гельдерліна, Премія Еріха Фріда.
Ця невелика за обсягом книжка складається з семи оповідань. «Нічого, крім привидів» – друга збірка Юдіт Германн, котра протягом останніх двадцяти років є знахідкою для поціновувачів сучасної європейської літератури та насичених текстів із особливо спокійною атмосферою. Оповідання ґрунтуються не на знанні, але на передчутті, і від цього захоплюють іще більше.
Головні героїні збірки – молоді жінки, історії яких розгортаються у неквапливому сюжеті, дозволяючи зануритись у їхній внутрішній світ. Оповідання виткані з деталей: сигаретного диму, кольору одягу, тону голосу. Дії відбуваються і у Венеції, і в Норвегії, і в Ісландії, і у Празі, і навіть в Америці. При читанні цих оповідань у мене виникало відчуття співприсутності з героїнями. Це одна з магічних рис Юдіт – коли завдяки тексту спершу можна опинитись в американському барі у штаті Невада, а вже за декілька сторінок – у майстерні художника у Карлових Варах у Чехії.
Сюжет для авторки відходить на другий план, поступаючись місцем проникливим емоційним деталям. Героїні стикаються з сумнівами щодо власної долі та правильного вибору. Вони можуть так і не досягти конкретної розв’язки, проте цінним виявляється досвід, який вони здобувають на шляху. Навіть якщо він спричиняє нову травму.
Авторка ставить запитання про справжнє кохання та образи, які ми створюємо в головах. Теми оповідань – невловимість кохання – те, що переслідує героїнь. З одного боку, вони шукають це почуття, з іншого – не зовсім вірять у його існування. Ще одна тема – тиша. Тиша – це також певною мірою порожнеча. Крім цього, Юдіт Германн порушує інші важливі теми: зрада, дружба, дорослішання, спроби влаштуватись у житті, стосунки з батьками, стосунки із самою собою.
Рекомендую для прочитання. Збірка «Нічого, крім привидів» пропонує неквапливе, розмірене читання. Вона не прагне вразити сюжетними поворотами, а точно працює інакше, залишаючи всередині ніжний слід. Юдіт Германн не намагається епатувати, але змушує замислитися: чи є межа між справжнім коханням і звичайною еротичною цікавістю, між реальною людиною і створеним почуттям образом? А можливо, немає зовсім нічого. Нічого, крім привидів…

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

Книга в каталозі:  http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/859A0649-7793-4097-9987-B237F795ACA4

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 Логвин, Яніна. Сокіл і Чиж / Я. Логвин. – Дніпро : SOVABOO, 2024. – 496 с. - (Молодіжний бестселер).

 

Що робити, коли ваше життя – це ланцюжок помилок? Яніна Логвин в своєму творі «Сокіл і чиж» дає поради.
Порада перша: не довіряйте ключі від квартири друзям, одного разу вони без вашого відома можуть впустити до неї мешканця.
Порада друга: коли кохання стукає у двері – не поспішайте замикати замки, краще запросіть кохання на чашку чаю, інакше ризикуєте залишитися без дверей.
Порада третя: якщо ви проігнорували дві попередні поради, приготуйтеся до пригоди у вашому житті!
Коли фортуна відвернулась, саме час пакувати валізи і вирушати за нею навздогін!
Динамічний, яскравий твір. Прочитала з задоволенням.
 

Наталія Ярута, 

провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/F3FC47B9-BFCC-4634-B460-D0EA48C1D3AC

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Юлія Ілюха: «Мені взагалі поки що важко усвідомити, що я – письменниця»
(продовження)

Письменницею бути ніколи не мріяла. «Коли  працювала журналісткою на телебаченні, одного разу знімали сюжет про переможців літературного конкурсу. Призами були грошові премії, а нагородження відбувалося перед Новим роком. «Я подумала, що непогано було б щось написати, виграти цей конкурс наступного року й отримати трохи грошей для новорічних подарунків рідним. Власне, так і сталося – я написала оповідання і виграла. Тому можна сказати, що до письменництва я прийшла через меркантильний інтерес»». Але, коли книга вийшла, для неї то було й щастя, вона не могла повірити, що відбувається те саме з нею.
У натхнення Юлія не вірить, бо вважає – це така сама робота як і всі інші, і чогось досягти можна лише систематичною працею. «Звісно, це більше стосується великої прози, бо вірші пишуться інакше, на емоціях. Тому як би не було погано – я сідаю і пишу».
2016 року вийшла перша її книга – збірка прози «Неболови. Навчи мене мріяти», яка увійшла до довгого списку «Книги року ВВС-2016». «Це збірка оповідань про звичайних людей, які живуть поруч, а ще ці історії – про самотність і сильний-сильний біль», – позначить авторка. Два роки потому дошкільну аудиторію порадували – «Як Грицик Муху-Нехочуху переміг», яка теж опинилась в довгому списку «Книги року ВВС-2018», а ще – «Історії Цвірінька».
Називає себе вимушеною дитячою письменницею, бо має сина і, природньо, їй хочеться йому щось цікаве розповісти. З 2020 по 2023 вийшла низка дитячих книжок «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», «Аерокоти. Мурко Мняуск і операція «Великий вибух»», «Перша справа Сашка Сірого. Злочин на мільйон» та «Друга справа Сашка Сірого. Родина для няні». 2025 року з'явилася книга для дітей «Котозаври. Мурко Мняуск і таємниця острова Катце». Також 2023 світ побачили збірка поезії «Графоманські вірші» та роман для підлітків «Зеро».
Вона вважає, що «треба, звісно, писати про війну для дітей, але не так, як це було в нашому дитинстві. У нас була героїзація війни. Зараз дітям треба наголошувати на тому, що війна – це зло, це погано, але ми праві, бо захищаємо свою країну».
Юлія Ілюха, яка ніколи не плаче та здатна попри все мріяти, в продовженні «Пунктиру».
 
«Кожен робить, що може у тому місці, де він зараз є. Не всі мають тримати зброю, комусь треба тримати інші фронти та тил. Тому робимо, що можемо – і віримо у захисників України».
 
«Кажуть, перед смертю усе життя пролітає перед очима за одну мить. Брешуть. Я побачив лише один тиждень. Тиждень, що так само нестерпно, аж до млості, пахнув яблуками».
 
 «Любов буває різна: гірка, егоїстична – та все одно це любов, заради якої ми все і робимо. Хоча більшість оповідань у збірці сумні і навіть трагічні. Мені здається, що все ж книжка не песимістична і після неї не хочеться помирати, а хочеться жити. Як написала мені одна читачка, у «Неболовах» кожен із читачів знайде якусь свою емоцію і побачить рівно те, що він хотів побачити, залежно від того, з яким настроєм він читав».
 
«[Мріяти можна навчити]. Я вірю. Ми всі це вміємо. Ми часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось дістати з глибин і мрії знову пробуджуються. Я вважаю, що варто лише мріяти і ці мрії здійсняться. От мріяла я видати книжку "Неболови", і це здійснилося».
 
«Минулої весни у мене мало вийти три книжки. На презентацію кожної з них я купила по сукні. Сукні лишилися в квартирі на Салтівці, де я не жила з 24-го лютого. У травні я вирішила врятувати хоча б їх, бо була впевнена, що в житло врешті-решт прилетить. За ті десять хвилин, поки я згрібала одяг у сумку, почався традиційний обстріл. Обстріл починався наче за розкладом, варто було мені переступити поріг квартири. Ми з напарником сиділи в коридорі, поки у дворі гриміло. Коли все стихло, побігли до автівки. Назустріч нам тротуаром спокійно йшов чоловік із собачкою на повідку. На практиці виявилось, що до війни можна швидко звикнути. Бо війна вже міцно вкорінилася в наших життях».
 

«Мені як письменниці цікавіше писати про нещасливих людей».
 
Далі буде.

Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=9722025751189978&set=a.100703673322282
 
Джерела
Ілюха Юлія. Східний синдром: роман / Ю. Ілюха.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.– 238 с.
***
https://www.facebook.com/zirka.kharkiv
https://gwaramedia.com/bezimenni-gero%D1%97ni-yuli%D1%97.../
https://chytomo.com/iuliia-iliukha-korinnia-vijny/
https://rozmova.wordpress.com/2023/09/14/uliya-iliukha-2/
https://posestry.eu/zhurnal/no-21/statya/tramontana
https://2day.kh.ua/ru/news/yuliya-ilyukha-pismenniki-buvayut-i-zhivimi
https://craftmagazine.net/ru/yuliya-ilyuha/
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8E%D1%85%D0%B0_%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161115_iluha_interview_book_dk
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3456401-ulia-iluha-pismennica.html
https://www.sestry.eu/statti/yuliya-ilyuha-mi-shchaslivi-bo-zhivi-ya-otrimala-knigu-roku-bbc-hocha-mogla-shche-vesnoyu-2022-lezhati-nezhivoyu-des-u-posadci-pid-harkovom?bypass_avif=1

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир

 Юлія Ілюха: 
«Кожен робить, що може у тому місці, де він зараз є» 

Вона пише вірші без великих літер і пунктуації. Її «видихни мить цю і за мить все почни спочатку» – може стати епіграфом до всіх її кришталево-пронизливих рим.
Її проза на верхніх нотах відчуттів, як дихання до найпотаємнішого у серці. Немов зупиняєшся, щоб максимально вивільнитися від усього зайвого від маківки, немов підштовхнутий цією майстерністю слова, простотою та цінністю хвилин, що переживає вона та її герої. Віддзеркалені в долі кожного з нас, з непоборною надією-дією початку.
«Юлія Ілюха – українська прозаїкиня, поетеса, журналістка, волонтерка, колумністка. Авторка збірки прози «Неболови. Навчи мене мріяти» (2016), збірки дитячих казок «Історії Цвірінька» (2018). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара, Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018». Найвдалішим своїм творінням вважає сина Івана. Живе та працює у Харкові». Така візитівка інфоджерел.
Ще з пунктирів життя про те, що вона є уродженкою селища Гонтів на Харківщині. Випускниця Харківської державної академії культури, за фахом менеджер-економіст. Освіту журналіста здобувала у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Має журналістський досвід у друкованих виданнях і на телебаченні, авторка серії інтерв'ю з письменниками у газеті «День». Має публікації в газеті «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу». Керівник мультимедійного соціально-поетичного проєкту «Там, де вдома», який займався реабілітацією ветеранів через творчість.
Одружена, чоловік служить у ЗСУ.
Юлія Ілюха, яка після весни 2022-го вже нічого не боїться у «Пунктирі».
 
«Більшість іноземців вважає: ось російська агресія – це одне, а російська культура – зовсім інше. Вони не бачать зв’язку. Не розуміють, що за російською культурою приходять російські танки. І не розуміють, чому для нас так важливий кенселінг російської культури».
 
«...від лютого минулого року часто ловлю себе на думці, що живу ніби в романах Ремарка».
 
«До повномасштабного вторгнення я почала писати еротичний роман. Мене постійно питали, коли ж я його закінчу. І, звісно, з 24 лютого я не написала ні рядочка. Я написала лише два вірші. І матеріали для іноземних ЗМІ, щоб донести інформацію про те, що відбувається в Харкові, українському Харкові.
Загалом всі думки зайняті тільки війною. Мабуть, потім прийдуть ідеї для творчості – доречні для нашої перемоги. Я не говорю «після війни», я кажу тільки «після перемоги».
 
«деякі речі дуже складно пояснити іноземцям. Наприклад, що для українців російська культура невіддільна від російської агресії та російської армії. І це саме те, що зараз вбиває українців».
 
«Знаєте, після весни 22-го я нічого не боюся.
Зараз розумію, як багато було моментів, коли я могла загинути. Але я досі жива, сиджу тут, отримала «Книгу року BBC». Як каже мій чоловік – ми щасливі люди. Ми могли навесні 22-го лежати десь у посадці. А ми досі живі. І я радію, що жива, що можу працювати, писати вірші, розповідати світові про війну в Україні».
 
«…і вірші, і короткі історії «Мої жінки» – це все у певному сенсі моя психотерапія, виписування особистої травми. Я просто не могла не написати ці історії, бо вони були всередині мене. А коли стала викладати їх у фейсбук і отримувати безліч коментарів від жінок, зрозуміла, що це може бути психотерапія не лише для мене».
 
«Кілька років тому син запитав мене, чому я ніколи не плачу. Я віджартувалась, що просто не люблю це, але в той час плакала я справді рідко. Хіба ж знала я тоді, що після 24 лютого 2022 року все зміниться?».
 
«Коли ми виїжджали на окружну, побачили російську колону. І тепер я розумію, що нам дуже пощастило проїхати. Бо потім кілька машин розстріляли. Так я з сином поїхала до своїх батьків у Харківську область. Ми кілька днів залишалися там. У мене був цілковитий шок, ступор. Бо я, як і багато українців, була наївною і не вірила в можливість повномасштабного вторгнення. Я думала, що почнеться якесь розширення в межах АТО, що наступ буде в Донецькій і Луганській областях».
 
Далі буде.
Фото https://www.facebook.com/guberniya.journal/photos/t.100001479480587/1748855815224000/?type=3
 
Джерела
Ілюха Юлія. Східний синдром: роман / Ю. Ілюха.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019.– 238 с.
***
https://www.facebook.com/zirka.kharkiv
https://gwaramedia.com/bezimenni-gero%D1%97ni-yuli%D1%97.../
https://chytomo.com/iuliia-iliukha-korinnia-vijny/
https://rozmova.wordpress.com/2023/09/14/uliya-iliukha-2/
https://posestry.eu/zhurnal/no-21/statya/tramontana
https://2day.kh.ua/ru/news/yuliya-ilyukha-pismenniki-buvayut-i-zhivimi
https://craftmagazine.net/ru/yuliya-ilyuha/
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8E%D1%85%D0%B0_%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161115_iluha_interview_book_dk
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3456401-ulia-iluha-pismennica.html
https://www.sestry.eu/statti/yuliya-ilyuha-mi-shchaslivi-bo-zhivi-ya-otrimala-knigu-roku-bbc-hocha-mogla-shche-vesnoyu-2022-lezhati-nezhivoyu-des-u-posadci-pid-harkovom?bypass_avif=1

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Визначними місцями Придніпров'я

Набережна Дніпра

Набережна Дніпра є візитною карткою міста. Вона є улюбленим місцем прогулянок місцевих жителів і гостей Дніпра. Ця широка набережна, що розтягнулася на тридцять кілометрів уздовж ріки, із зеленим бульваром посередині, є однією з найбільш визначних пам'яток Дніпра.
Її будівництво розпочато в п'ятдесятих роках минулого століття, до цього прибережна частина Дніпра не була облаштована. У 2005–2007 роках набережна Дніпра була повністю реконструйована. Замість старого асфальтного покриття поклали нову тротуарну плитку, відремонтували проїжджу частину та встановили нове сучасне освітлення.
Набережна умовно поділяється на три частини:
Заводська набережна;
Січеславська (Центральна) набережна;
Набережна Перемоги.
На набережній Дніпра є улюблені жителями місця та пам’ятки – скульптура «Юність Дніпра», світломузичний фонтан «Білий лебідь», 50-метрова лава, піраміда зі скляною кулею, а також Дніпровський цирк. З набережної відкривається незрівнянний краєвид на Монастирський острів, храм Св. Миколая та мости міста.

Фото https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2353_the-quay-in-dnipropetrovsk.htm

Посилання на подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=9uDxM_tBZuU

Джерела:
Кавун М. Перші кроки будівництва дніпропетровської Набережної (1934–1941 рр.) // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2014 рік.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2013.– С. 34–38.
Набережная // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 261–264.
Фоменко А. Набережна міста // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам'ятки культури.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 234–237: фото.
* * *
Букреєва А. Дніпровська набережна - найдовша в Європі / А. Букреєва // Вісті Придніпров'я. - 2018. – 9 серп. – (№ 59). - С. 4.
Мельничук І. Триває комплексна реконструкція найдавнішої набережної Європи / І. Мельничук // Наше місто. - 2012. – 23 лист. –(№ 135). - С. 3.
Кавун М. Лицом к Днепру. Как создавалась Набережная: Гений места. Часть XXV / М. Кавун // Недвижимость в движении. - 2005. - 14 сент. - № 36. - С. 10-11.
Сухонос Д. Неизвестная набережная / Д. Сухонос // Наше місто. - 2018. – 2 серп. –(№ 31). - С. 27 : фот.
Сухонос-Табацкая, Д.  В чем душа, Днепр? / Д. Сухонос-Табацкая // Наше місто. - 2019. –12 верес. –(№ 37). - С. 18-19.

* * *
Зайцева Т. Найдовша в Європі [Електронний ресурс] / Тетяна Зайцева // Портал "ДніпроКультура". – Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Dnipro_Naberezhna (дата звернення: 10.09.2025). – Назва з екрана.

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут