Michael Jackson. Gravity of loneliness
Світ, в якому ми живемо, є танець творця. Танцюристи приходять і йдуть у мить ока, але танець продовжує жити. Я продовжую танцювати…
Коли торкаєшся Світла, не лише зігріваєшся, часом обпалюєшся. Це про непоправність втрат, коли відчуваєш власну відповідальність за те, що трапилось. Згадування
про геніїв – історія цілковито сучасна, незважаючи на проміжок часу, коли вони
жили. В тому сенсі, що наповнення цього проміжку завжди важливе для тих хто Тут і Зараз. Для того, щоб встигнути зрозуміти речі,
заради яких ті особистості дихали. Для того, щоб спромогтися цим сенсам наслідувати. Тоді все-все
– і згадки наші, в тому числі, недарма і хоча б умовно, але неодмінно щиро та
сердечно заперечать в один дотик їх gravity of loneliness. Навіть крізь час і простір.
Невеличке містечко Гері округу Лейк,
американський штат Індіана. Саме тут в переодстанній день серпня 1958 народився
хлопчик, якому судилося стати коронованим сценою найвидатним музикантом і
філантропом.
В родині його, де генетично з покоління до покоління полюбляли музику, було ще
три сестри та п'ятеро братів. Батько Джозеф, кранівник на сталеливарному
заводі, у вільний час грав на електрогітарі та виступав з групою Falcons, мати Кетрін
– письменниця, теж деякий час співала у Falcons.
Мешкали в маленькому скромному будиночку, як
розміщувалися всі – незрозуміло. Вулиця Джексонів майже не виховувала, бо поруч
було чимало асоціальних родин, тому дисципліна цілковито домашня. Чи розумів
Майкл, що народився в бідній родині – навряд, але, коли піднявся на музичний
Олімп, завжди неодмінно допомагав нужденним.
Танцювати маленьке Диво почало щойно йому
виповнився рік під акомпанімент звуків старенької пральної машини. Почуття
ритму мав дивовижне.
Більш за все полюбляв солодощі та розіграші. Улюблене
місце –
карамельна крамничка, де згодом продавав цукерки одноліткам, кошти ж витрачав
на вініл. Років з п'яти слухав Джеймса Брауна, Вілсона Пікетта, Левая
Стапса. Смак до справжньої досконалості змалечку був таким же природнім як артистизм
та почуття ритму.
У початковій школі Гарнетта Майкл на зустрічі
для батьків виконував арію з м'юзиклу Роберта Вайза «Звуки музики». Соло
було незабутнім. Ноти відчував, немов все його їство являло музичний стан.
Робота батька на заводі була не з
легких, тому Джозеф, звичайно, хотів, щоб нащадки цього уникли. На початку
1960-х він почав формувати зі старших синів музичний гурт.
Так, він був деспотичним і жорстким і досягав дисципліни фізичними покараннями, в
тому числі, але єдине чого прагнув – кращої долі для дітей. Джозеф безпомилково
розумів, що доросле життя довше за дитинство та до нього потрібно готуватися. Згодом
він перевіз родину з Гері, де діти точно не змогли б зробити кар'єри в музиці
та побачити інше життя.
Майкл боявся батька, не сприймав за рідну
людину, називав по імені, бо чимало потерпав від його невиправданної жорстокості.
Спорідненою
душею була матуся, яку він вважав ідеалом досконалості, яка завжди підтримувала
в усьому. Він дуже походив на неї довірливістю та м'якістю, і це турбувало
Кетрін, бо вона зовсім не хотіла бачити сина таким вразливим.
Вже у п'ять рочків брати охоче прийняли Майкла до
свого гурту. Улюблений на той час музичний стиль – фолк і кантрі. У вісім Майкл став
одним із двох солістів The Jackson Brothers, яка пізніше була перейменована в
The Jackson 5. Коли маленький артист з'являвся на сцені, зал неодмінно вставав.
Його голос та рухи підкорювали з першого погляду, тримали та заворожували, немов
чарівна магія.
Глядачі, як один, підіймуться в залах із
запальничками в долонях і в день, коли зупиниться його серце та артисти по
всьому світові сповіщатимуть на своїх виступах трагічну звістку.
Володар унікального голосового діапазону від
ніжного фальцету до потужних високих нот, виконавець, який з'являвся на сторінках
Книги рекордів Гіннеса майже сорок разів, рекордсмен найбільших продажів
альбомів і найбільшої кількості нагород, концерти якого збирали сотні тисяч
людей –
Michael Jackson в «Території особистості».
«Але це
моя доля – заповнювати недолік Дитинства, якого я не знав».
«А якщо
ти невпевнений у собі, нічого доброго ніколи не вийде. Адже якщо ти в себе не
віриш, хто ж повірить?».
«Будь
сильним, впевненим і ніхто не завдасть тобі болю. Найсильніший біль людина
завдає собі сама...».
«Будь
найкращим у тому, що ти робиш. Дізнайся про свій вид діяльності більше, ніж
будь-хто з тих, що живуть. Використовуй інструменти для подачі себе – чи це
книги, чи підлога, щоб танцювати, чи вода, щоб плавати. Де б це не було – це твоє.
Це те, що я завжди намагаюся пам'ятати».
«Брехня
бігає спринти, але правда бігає марафони».
«Відчувати
підтримку шанувальників це так приємно. Я ніколи не сприймав їхню любов, як
щось зрозуміле. Я не гордий і не вважаю себе кращим, ніж, скажімо, сусід по
ранчо. Бути любим чудове почуття. Вся моя творчість заради цього».
«У тебе
може бути найбільший у світі талант, але якщо не готуватимешся і не працюватимеш
за планом, все піде прахом».
«...все,
що я хочу –
це приносити людям радість і любов!».
«В
будинку, повному людей, найлегше відчути себе самотнім».