Надія
Гуменюк: «Кожна книжка має свою історію народження» (завершення)
Вона з`явилась в українській літературі на
початку дев`яностих саме з римами. Мова про
збірки поезій «Каріатиди» (1994) «Однокрил» (2000), «Тайнопис тиші»
(2005) і «Голос папороті» (2009).
Згодом Надія Павлівна дебютує як дитяча
письменниця («Чапики-Чалапики» (1990), «Веселка для Веселика» (2001), «Де гуляє
крокотам» (2003), «Казка про козака Ярка і Яринку-Живинку» (2004), «Котилася
писанка» (2004). Її дитячі книжки, немов сонячні зайчики, які хочеться
затримати в долонях, незважаючи на вік. Книжка «Веселка для Веселика» була представлена
на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з
найкращих видань для дітей (Київ, 2001 р), історія «Де гуляє крокотам» отримала диплом в
номінації «Література для дітей» на Першому книжковому форумі в Тернополі (2003 р.).
Її мову справедливо називають легкою,
доступною та поетичною, «поза
літературною штучності у слові й образі», стиль – поєднанням життєвого
досвіду, таланту й літературної традиції. Її поезії порівнюють з класикою, що надихає
образністю. А кожну книгу вважають явищем.
Надія Гуменюк у завершенні «Пунктиру».
«Кожна книжка має свою історію народження. Перший поштовх для «Велесових медів» стався, коли я мала написати про бабусю, яка мала святкувати своє сторіччя … Я уявляла її маленькою, не розуміла наскільки вона буде спроможна зі мною розмовляти… Біля криниці я побачила високу статну гарну жінку, яка брала воду, виявилося, що це й є моя героїня Ярина Сліпчук… Ми проговорили майже пів дня і вона мені стільки цікавого розповіла …Після Першої світової війни, коли все чоловіцтво було майже викошене, коли залишилися в селах самі жінки й красиві повні сил молоді дівчата, вона забажала видати заміж безносу доньку… Ярина сідала на фурманку запрягала коня й невпинно шукала …і знайшла прекрасного, як писаночка хлопця Андрія, який прожив з її донькою все життя …це ті історії мимо яких не можна пройти…».
«Писати про
реальних людей складно. Але життя створює такі надзвичайні сюжети, дає тобі ті
цікаві знайомства, що тільки приглядайся, шукай та захоплюйся. Краще за
реалістичні історії ти нічого не придумаєш. До того ж дуже хочеться ту історію
зафіксувати, щоб вона зберіглася. »
«У ямочки на
дівочих щоках навіть найнеприступніші фортеці провалюються».
«Щастя, воно ж
не залежить від температури повітря, а лише від того, чи тепло серцю і чи є в
ньому любов».
«Щоразу згадую
обличчя людей, з якими працювала і про яких писала на Херсонщині, – світлі,
добрі, гостинні, щиро українські».
«Як казав один
мудрий чоловік, поспішайте любити людей, бо вони хутко відходять».
«Я не люблю
писати про зради та інший негатив. Мені подобається описувати прекрасні
відчуття та емоції, про те що людину підвищує та робить її людиною».
«Я вдячна
передусім тим людям, з якими я зустрічалась як журналіст, вдячна своїй
журналістській професії. Я зустрічала таких цікавих людей, про яких вже не
могла забути навіть після того, як написала матеріал … які впливали на мене,
змінювали та робили іншою».
«Я завжди
цікавилась родиною Певних, які є творцями українського театру. Факт про те, що
наш театр виник в 1939, вважаю
неправильним, бо народився він в 1928 році, завдяки уродженцям Полтавщини –
Миколі та Нині Певним. В Луцьку була діаспора, яка підтримувала українській дух
… було цікаво, як перетворювалось місто з невеличкого повітового в столицю
Волинського воєводства… Микола та Ніна набирають трупу, в театрі навіть був
свій оркестр, хор… на той час – це подвиг … вони відкривали сезон та їхали в
села нашої великої Волині і ставили лише українські вистави …з жовтня по травень
в сніг, заметіль, дощ, вони їхали на фурманках та несли українську культуру … Я
вважаю, що люди зробили такий подвиг, що гріх нам не згадувати той період …
1939 року, коли прийшла радянська влада, Миколу Певного заарештували та
розстріляли… Про Ніну довгий час не було нічого чутно… лише потім зовсім
випадково з`ясувалось під час одного з моїх інтерв`ю, що Ніна Певна працювала в Хантимансійському
окрузі, куди вивозили жінок з Західної України на рибзаводі,.. де потрошили
рибу і останок життя прожила у чвертці барака. Думаю, що про Певних можна було
б написати окремий роман, але, напевно, я б боялася дуже щось дофантазовувати…».
Фото
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=21040
Джерела:
Гуменюк,
Надія Павлівна. Вересові меди: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КК Клуб
сімейного дозвілля, 2015.– 316 с.
Гуменюк,
Надія. Білий вовк на чорному шляху: козацьке фентезі / Н. Гуменюк ; худож. В.
Дунаєва.– Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2020.– 208 с. : іл.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Зустріч на Босому мосту / Н. П. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.–
184 с.– (Сучасна дитяча проза).
Джерела
Гуменюк, Надія. Етюд із метеликом: збірка оповідань / Н. Гуменюк.– Харків :
Віват, 2017.– 236 с.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Енна. Дорога до себе: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : КСД,
2023.– 366 с.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Коханий волоцюга: збірка оповідань / Н. Гуменюк; передм. Г.
Вдовиченко.– Харків : Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014.– 220 с.
Гуменюк,
Надія. Корона на одну ніч: роман / Н. Гуменюк.– Харків : Клуб сімейного
дозвілля, 2020.– 318 с.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Охоронець для янгола: радіоп'єси / Н. П. Гуменюк.– Луцьк :
Твердиня, 2011.– 104 с.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Таємниця Княжої гори / Н. Гуменюк.– Київ : Грані-Т, 2009.– 192
с. : іл.– (Золотий лелека).
Гуменюк,
Надія Павлівна. Танець білої тополі: роман / Н. П. Гуменюк.– Харків : Клуб
сімейного дозвілля, 2016.– 300 с.
Гуменюк,
Надія Павлівна. Янгол у сірому: роман / Н. Гуменюк.– Тернопiль : Навчальна
книга-Богдан, 2013.– 200 с.
***
https://volyn.tabloyid.com/privatnezhittia/gumenyuk-rozpovila-yak-dvom-pysmennykam-uzhytysya-pid-odnym-dahom
https://kultura.rayon.in.ua/news/638339-volinska-pismennitsya-nadiya-gumenyuk-prezentuvala-studentam-u-lutsku-dvi-novi-knigi
https://pershyj.com/p-zgaduyu-lyudei-z-yakimi-pratsyuvala-i-pro-yakih-pisala-volinska-pismennitsya-pro-robotu-na-hersonschini-57871
https://vnu.edu.ua/uk/articles/veresovi-medi-vid-nadiyi-gumenyuk
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар