Симон Петлюра. Нескорений
(продовження)
УНР, Сердюцькі дивізії
та пекельні жорнова
7 листопада 1917-го Центральна Рада проголошує
Третій Універсал, в якому закріплено створення Української Народної Республіки
у складі федеральної республіки росії. Прагнення України були цілком зрозумілі,
але парадокс полягав у тому, що федеральної республіки росії не існувало ані
фактично, ані юридично.
У Києві на честь проголошення УНР відбулася знакова
подія – мітинг на Софійській площі, молебень і парад військ. Популярність Петлюри
серед народу та військових зростала щодня. Злагоджено й ефективно під його
керівництвом працює розвідка та контррозвідка, виявлено документи, що вказують
на таємний зговір українських комуністів і російського уряду. Йшлося про
ліквідацію законного уряду України та Центральної Ради. Змовників
заарештовують. Водночас Петлюра намагається контролювати київську міліцію й особисто
дає дозвіл на формування в Україні єврейських бойових дружин на захист від
погромів.
Неймовірна прозорливість та інтуїція. Щире
бажання упередити та взяти під контроль питання, яке криваво загостриться дуже
скоро. Стане агресивною спекуляцією на імені великої людини, штучним приводом
для його цинічного вбивства.
Конфлікт між Винниченком і Петлюрою
поглиблюється щодня. Знайдемо про це чимало й у «Щоденнику» Володимира
Кириловича, і в його «Заповіті борцям за визволення».
Мова йшла, зокрема, про бажання Винниченка
замінити професійну армію народною міліцією. До того ж, він вважав, що непохитність
Петлюри в питаннях національного суверенітету та Незалежності України приводить
у взаєминах із росією до загострення та наслідків непередбачуваних. Розкол
виявився неминучим. А Петлюра продовжував вирішувати армійські питання та
створював декілька десятків окремих Сердюцьких дивізій. Сувора дисципліна, вишкіл,
патріотичне виховання – головний дух і стрижень новоутворень.
Через контрольовані засоби інформації Винниченко
починає кампанію проти Сердюцьких дивізій Петлюри, чомусь вбачаючи це загрозою для
свого майбутнього прем`єрства. Зусилля ж Петлюри, звичайно, були націлені на
інший розвиток подій. Він передчував і передчуття його справдилися.
У грудні почали військовий рух тисячі солдатів із
петрограду, москви та твері, на чолі з більшовиком Антоновим-Овсієнком.
Етнічний українець з Чернігівщини, колишній актор, який присягнув більшовицькій
владі. Він буде по звірячому стирати з лиця землі все українське і стратегічно
почне зі станції Лозова – найважливішого об`єкту Лівобережної Україні.
У Києві того ж дня на зборах Генерального
секретаріату ЦР Винниченко закликав до порозуміння з більшовиками. В реальну
можливість нападу він не вірив. Петлюра переконував, що військове зіткнення
неминуче.
18 грудня 1917-го Симона Васильовича Петлюру відправляють
у відставку та виводять із Генерального Секретаріату. У найвідповідальніший
період в українській армії починається дезорганізація. Отаман розміщує в київських
газетах оголошення про набір військових до особистого підрозділу, штаб Кошу
розміщує в приміщенні приватної чоловічої гімназії-колегії Павла Галагана.
Більшовики наступ не припиняють, рухаючись з
початку 1918-го Полтавською та
Чернігівською залізницями, їхній бронепоїзд впевнено просувається на Київ.
Починається залізнична війна, посилюється російська пропаганда. Саме з тих часів
московія вже не припиняє називати українців «петлюрівцями», представляючи їх
світові не інакше як із тавром зрадників, контрреволюціонерів, буржуазних
націоналістів, убивць і погромників. Згадували в цьому зв`язку і Мазепу.
Коло славетного Петлюрівського родоводу остаточно
замикалося в пекельних більшовицьких жорнах.
Фото:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%BB%D1%8E%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Джерела:
Авдєєнко С.І. Тисяча й
одна смерть: український рахунок / С.І. Авдєєнко. – Запоріжжя: Дике поле, 2006.
– 631 с.
Альманах Українського
Народного Союзу на рік 1979 = Almanac of the Ukrainian National Association for
the year 1979: річник 69-ий / Укр. нар. союз; ред. А. Драган. – Джерсі Сіті;
Нью Йорк: Свобода, 1979. – 255 с.
Assassines par Moscou: Рetlura-Konovaletz-Bandera.
– Germany: Editions Ukrainiennes a Munich, 1962. – 77 p. – франц. мовою.
Він з когорти вождів:
(Кращі конкурсні праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри). – Київ:
Дніпро, 1994.
Винниченко, Володимир.
Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – Київ: Криниця, 1991. – 128 с.
Винниченко, Володимир Кирилович. Щоденник [Текст] / В. К. Винниченко. - К. ; Едмонтон
; Нью-Йорк : Смолоскип, 1980 - .Т. 4
: 1929-1931 / ред. Г. Костюк, упоряд., авт. прим. О. Мотиль. - 2012. - 340 с.
Грановський, О. На
шляху до державности: у честь впавших героїв Симона Петлюри і Євгена Коновальця
/ Ол. Грановський. – Вінніпег: [б. в.], 1965. – 17 с.
Зародження органiв безпеки України: перiод Центральної Ради // Сiдак В.С. Нацiональнi спецслужби в перiод Української революцiї 1917–1921 рр. (невiдомi сторiнки). – Київ, 1998. – с. 41.
Збірник пам'яті Симона
Петлюри, 1879–1926. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової
літератури, 2020. – 258 с.
Іванис В. Симон Петлюра
– Президент України / В. Іванис. – 2-ге вид.
– Київ: Наук. думка, 1993. – 270 с.
Культурна дипломатія
Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця
(1919–1924) / Нац. Акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського, Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України;
авт. концепції, тексту, упоряд. Т. Пересунько, відп. ред. І.Б. Гирич. – Київ:
АртЕк, 2019. – 312 с. – (100 років культурної дипломатії України).
Лотоцький О. Симон
Петлюра як політик і державний муж / О. Лотоцький. – Париж; Лондон: [б. в.],
1951. – 77 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2004. – 415 с. – (Время и судьбы).
Сагайдачний П. В його
тіні. Симон Петлюра в історії українського народу / П. Сагайдачний. – Репр.
вид. – Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 64 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2015. – 126 с . – (Знамениті
українці).
Симон Петлюра: статті,
листи, документи. – Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільної академії наук у США, 1956. –
480 с.
Степаненко М. У
100-ліття народження Симона Петлюри –
президента Української Народної Республіки / М. Степаненко. – Вашингтон;
Філадельфія: Україна, 1979. – 74 с.
Удовиченко О.І. Україна
у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних
Сил, 1917–1921 / О.І. Удовиченко. – Київ: Україна,
1995. – 206 с.
Hunczak, T.
SymonPetlіura and the Jews: F Reappraіsal / Т. Hunczak. – Munіch: Ukraіnіan
Hіstorіcal Assocіatіon, 1985.
Шелухин С. Варшавський
договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року / С. Шелухин. – Прага:
Нова Україна, 1926. – 40 с.
В Річницю Смерти св.
пам. Симона Петлюри. – Вінніпег: [б. в.], 1972. – 8 с.
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
Таємниці
великих Українців. Симон Петлюра // https://www.youtube.com/watch?v=INT8RiYVl2o
Симон
Петлюра / сезон #hradoli2021 // https://www.youtube.com/watch?v=R5lz3R6tQzM&t=43s
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар