Симон Петлюра. Нескорений
Сни про коней
та біблійне
ім’я
Симон (Семен) Васильович Петлюра походження мав козацьке й генетику, нескорену та вільну в думках, кроках, учинках, отримав за фактом народження.
Священничий родовід теж впевнено позначився в його
долі, а пізніше і в імені: бабуся по лінії батька Василя Павловича була
ігуменею та співзасновницею Тепловського монастиря біля Феодосії в Криму, а
дідусь Аркадій з боку матінки Ольги Олексіївни з роду Марченків – ченцем і
співзасновником Київського Іонівського скиту. Ось такі красномовні та змістовні
вихідники.
Світ побачив нашого героя на початку травня
1879 року на мальовничій полтавській околиці. Легенда роду сповіщала, що пращури
його служили Мазепі, а коли москалі царські присудили карати родака на
шибениці, побратим з петлі його і витягнув. Саме звідси пішло прізвище. Є краєзнавча
версія і про розвідницьку генетику в розумінні «петляти», або замітати сліди. Але
герой наш рухався по життю шляхом цілком прямим і неупередженим, хоча до
розвідки та конспірації свого часу й мав стосунок, тому перше несемантичне припущення
щодо прізвища здається більш аутентичним.
Василь Павлович був візником, Симон допомагав в
усьому, коней полюбляв до нестями. Вони увійдуть у його життя радістю,
засторогою та сумом, будуть приходити уві сні та з`являться пророче напередодні
загибелі.
У тринадцять Симон вступить до дворічної школи
Преображенської церкви та «закінчить її першим учнем». Потім – бурса, а у шістнадцять
– Полтавська духовна семінарія. Семінаристів виховували в царсько-державницькій
ідеології: показово виводили на поле Полтавської битви, вихваляли Петра та
проклинали Мазепу. Але Петлюру це обходило, в нього була своя династійна розмова
із Богом та історією.
У творчий простір юнак увійшов максимально:
хоровий спів, гра на скрипці й у виставах. Історія була ще однією його
пристрастю, а читання творів Шевченка та Котляревського – збагачували душу та
наповнювали думки.
Саме в семінарські роки за Петлюрою закріпилося
біблійне прізвисько Симон Зилот, і він охоче його сприйняв. Семінаристи вважали
юнака, з одного боку, сором`язливим і невпевненим, з іншого – відзначали категоричну
принциповість та непохитність у вчинках і судженнях.
Несподівано для керівництва семінарії серед
студентів з`являються книжки, видані в Австрійській Галичині. Дев`ятнадцятирічного
Петлюру вабила така література, особливо загадковий Львів із бурхливою та
таємничою історією зародження і боротьби. Цілком передбачувано в семінарії
виникає гурток «Українська громада», центром і душею якого стає саме він.
Окрім навчального закладу, семінаристи
збираються в будинку Олександра та Софії Русових, де Симон уперше почує теж
нащадка козацького роду, члена таємної політичної організації «Братство
тарасівців», харківського адвоката Миколу Міхновського та його маніфест «Самостійна
Україна». Трапилося це 19 лютого 1900 року, коли Петлюра організував
відзначення річниці Шевченка. В рядках Маніфесту зазначалось: «Над нами висить чорний стяг, а на ньому
написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для
української нації! І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми
згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань,
що вщерть наповнили народню душу… і ми виписали на прапорі – одна єдина
нероздільна вільна самостійна Україна – від гір Карпатських аж до Закавказзя». Маніфестом
і постаттю Міхновського Петлюра вражений, зустріч ця виявиться остаточним
поштовхом до того, про що розмірковував, чого прагнув.
У 1900-му він вступає до Революційної
української партії, саме в її лавах у 1901-му на Всеукраїнському студентському
з'їзді, представляє громаду духовної семінарії.
До того ж, Симон запросить на концерт забороненого
композитора та громадського діяча Миколу Лисенка. Історії відомо виконання «Ще
не вмерла Україна» під дириґуванням Лисенка, якого на той час називали не
інакше як «другим Кобзарем». Пам`ятає історія і приголомшливий успіх виступів, коли
захоплена публіка несла його з зали на руках. Звісно, царська влада за цим
слідкувала, брала до уваги, побоювалась та не пробачала.
Отже, Петлюра запрошує Миколу Віталійовича до семінарії,
де хор виконує кантату «Б`ють пороги», а дириґує сам Симон. На виступ завітав ректор
і звинуватив Лисенка в підбурюванні вихованців до антидержавницької діяльності.
Петлюра, звичайно, вступився за композитора. Ректор змушував принципового та
сміливого студента покаятися, але не дочекався.
У досьє, складеному прокуратурою зазначалося: «Внешность интеллигентная, серьезная имеет
привычку выставлять левую ногу вперед и держать руки перед собой». Декілька
разів перечитавши прізвище, прокурор робить висновок, що власник його закінчить
недобре. З семінарії Петлюру виключають з формулюванням «через мазепинський
дух».
Пізніше те, що з ним пов`язане та водночас
цинічно вигадане режимом московії отримає позначку легендарного прізвища. З
любов`ю та національною гордістю його будуть нести нащадки та послідовники. У
справі «поширення петлюрівства» розстріляють сестер Марину та Феодосію, сестра
Тетяна помре за нез'ясованих обставин, старша Єфросинія – загине в монастирі
при руйнації його чекістами.
Не пробачала влада росії духу свободи,
закарбованому в родоводі козацькому. Мстилася люто.
Далі буде.
Фото:
https://www.radiosvoboda.org/a/29962914.html
Джерела:
Авдєєнко С.І. Тисяча й
одна смерть: український рахунок / С.І. Авдєєнко. – Запоріжжя: Дике поле, 2006.
– 631 с.
Альманах Українського
Народного Союзу на рік 1979 = Almanac of the Ukrainian National Association for
the year 1979: річник 69-ий / Укр. нар. союз; ред. А. Драган. – Джерсі Сіті;
Нью Йорк: Свобода, 1979. – 255 с.
Assassines par Moscou: Рetlura-Konovaletz-Bandera.
– Germany: Editions Ukrainiennes a Munich, 1962. – 77 p. – франц. мовою.
Він з когорти вождів:
(Кращі конкурсні праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри). – Київ:
Дніпро, 1994.
Винниченко, Володимир.
Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – Київ: Криниця, 1991. – 128 с.
Грановський, О. На
шляху до державности: у честь впавших героїв Симона Петлюри і Євгена Коновальця
/ Ол. Грановський. – Вінніпег: [б. в.], 1965. – 17 с.
Зародження органів
безпеки України: перiод Центральної Ради // Сiдак В.С. Нацiональнi спецслужби в
перiод Української революцiї 1917–1921 рр.
(невiдомi сторінки). – Київ, 1998. – с. 41.
Збірник пам'яті Симона
Петлюри, 1879–1926. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової літератури,
2020. – 258 с.
Іванис В. Симон Петлюра
– Президент України / В. Іванис. – 2-ге вид.
– Київ: Наук. думка, 1993. – 270 с.
Культурна дипломатія
Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця
(1919–1924) / Нац. Акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського, Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України;
авт. концепції, тексту, упоряд. Т. Пересунько, відп. ред. І.Б. Гирич. – Київ:
АртЕк, 2019. – 312 с. – (100 років культурної дипломатії України).
Лотоцький О. Симон
Петлюра як політик і державний муж / О. Лотоцький. – Париж; Лондон: [б. в.],
1951. – 77 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2004. – 415 с. – (Время и судьбы).
Сагайдачний П. В його
тіні. Симон Петлюра в історії українського народу / П. Сагайдачний. – Репр. вид.
– Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 64 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2015. – 126 с . – (Знамениті
українці).
Симон Петлюра: статті,
листи, документи. – Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільної академії наук у США, 1956. –
480 с.
Степаненко М. У
100-ліття народження Симона Петлюри –
президента Української Народної Республіки / М. Степаненко. – Вашингтон;
Філадельфія: Україна, 1979. – 74 с.
Удовиченко О.І. Україна
у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних
Сил, 1917–1921 / О.І. Удовиченко. – Київ: Україна,
1995. – 206 с.
Hunczak, T. SymonPetlіura
and the Jews: F Reappraіsal / Т. Hunczak. – Munіch: Ukraіnіan Hіstorіcal Assocіatіon,
1985.
Шелухин С. Варшавський
договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року / С. Шелухин. – Прага:
Нова Україна, 1926. – 40 с.
В Річницю Смерти св.
пам. Симона Петлюри. – Вінніпег: [б. в.], 1972. – 8 с.
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар