Симон Петлюра. Нескорений (продовження)
Інформаційна політика,
підкорення всесвіту та сторіччя
Для того, щоб утримувати себе матеріально,
Петлюра обирає репетиторство, викладає французьку синові полтавського купця. В
Симона закохується сестра учня – Марія, але без взаємності. Ця історія ще не
про нього. Трохи раніше стався ще один ліричний сюжет із попівною Параскевою, але
там усе було навпаки – вона віддала перевагу його другові.
У вересні 1901-го Петлюру поновили в семінарії.
На початку 1902-го він організовує студентські страйки проти шпигунства і
наглядачів в освіті, виступає за впровадження україномовних студій. Під
петицією дві сотні підписів. Прокинулася не лише провінційна Полтава, а вся
Полтавська та Харківська губернії. Заворушення придушать. Друге виключення з
семінарії, продовжувати освіту в росії Петлюра права з тих пір не має.
Рятуючись від арешту, Симон виїжджає до
Катеринодара (Кубань). Вчителює, бере активну участь у діяльності Чорноморської
вільної громаді (Кубанській організації РУП). За рекомендацією
члена-кореспондента Російської Академії Наук Федора Щербини починає
упорядковувати архів Кубанського козацького війська. З`являється його перша
наукова авторська стаття «О языке народных школ Кубанской области». Наймолодший
дослідник отримує високу професійну оцінку за дослідження історії козацтва,
Щербина назве його «найобізнанішим».
Поза увагою охранки найобізнаніший дослідник не
лишається, оголошено загальноімперський розшук. Його вистежать після того, як облаштує
у власному помешканні мінідрукарню для виготовлення антицарських листівок. Історія
сталася цілком непередбачувана та випадкова. Краєзнавець і журналіст Ганна
Черкаська наводить її так: поліцмейстер Катеринодара побачив на вулиці людину з
пакунками, які перед самим носом представника влади розв`язалися та розлетілися
купою листівок, підписаних «Симон». Автора знайдуть швидко, листівки, брошури
та гектограф вилучать, Петлюру заарештують.
Батько у розпачі. Він приклав всіх зусиль, щоб
цього не сталося, навіть відправив сина подалі від дому. На свободу Симон виходить
під заставу – Василь Павлович продає десятину лісу. «Дорогі мої і рідні, чим віддячу Вам за опіку та любов, – читаємо в
листі Петлюри після звістки про смерть батька декілька років потому, – тато мій строгий добрий тато, який кидався
скрізь захищати мене продав останнє, щоб визволити мене з неволі».
Вийшовши з в`язниці, він отримує ярлик
«неблагонадійний» та заборону викладати. Поліція розсилає по росії циркуляр з
його прикметами. Петлюра нелегально перетинає кордон Австрійської та російської
імперій і з документами на ім`я Святослава Татона опиняється у Львові, де вже
перебуває чимало членів РУП. У січні 1905-го революційні події починають
розгортатися стрімко, а восени 1907-го у вирі революції і Київ. На партійній
мапі Революційної української партії – зміни. Відокремлюється Українська
соціал-демократична робітнича, і Петлюра бере активну участь в її діяльності. Багато
міст змінює він у той час, постійно у русі, переїжджає, усюди затребуваний.
Журналістська та редакторська діяльність, сотні
публікацій – окрема, значна та цікава сторінка біографії Симона Васильовича. Він
мав велику повагу та зацікавленість до кожного героя, теми, питання. Писав дуже
простою мовою, але кожен рядок влучав стовідсотково. Найвищий журналістський і літературний
пілотаж – писати про головні найважливіші речі простими словами. Саме з цих
публікацій бере початок авторська інформаційна політика України. Яскрава
потужна винахідлива та беззаперечна. «Живе
слово, мовою зрозумілою для чужоземця промовлене».
Достатньо згадати епізод із «культурною
інтервенцією» «Щедрика» Миколи Леонтовича за участі та безпосереднього активного
керівництва Петлюри. «Слава цієї
прекрасної ідеї підкорила всесвіт та сторіччя», – це, без перебільшення. https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&lng=1&id=4&idg=139
У 1912 році Петлюра напише «...Мистецтво відроджує і оновлює людину. Мистецтво зміцнює психіку,
має здоровий вплив на світосприймання. В мистецтві криється велика сила
об’єднування та могутнього зв’язку…». Як влучно, продумано та глибоко. Це рядки
з публікації на смерть Миколи Лисенка, надруковані в журналі «Украинская
жизнь». Видання він редагує у Москві разом із Олександром Саліковським
(майбутнім міністром внутрішніх справ Директорії УНР). Його сміливість і переконлива
впевненість вражають. Він провадить українську інформаційну політику в серці
імперії, збираючи навколо себе найпотужніші проукраїнські літературні сили, розповідає
про Миколу Лисенка, Кобзаря, Лесю Українку, доводить самоідентичність та
неповторність національних генію та характеру.
Петлюра – публіцист, секретар, редактор,
співредактор, кореспондент українських і закордонних видань. У Петербурзі
редагує партійний орган УСДРП «Вільна Україна», в Києві працює секретарем щоденної
газети «Рада», яку видає херсонський меценат Євген Чикаленко. Безліч дописів в
журналах «Україна», «Трибуна України» (Варшава); «Тризуб» (Париж). Петлюра
друкується в «Літературно-науковому віснику» (Львів), який редагує Михайло
Грушевський, «Записках Наукового товариства імені Шевченка», пише для партійних
газет «Добра новина», «Праця», місячника «Гасло». До нього завжди тягнуться
найкращі, найперші, найсвідоміші: Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Людмила
Старицька-Черняхівська, Сергій Єфремов.
Справжня літературна насолода перечитати знов і
знов і зануритися в світ його есеїв про Івана Франка, Марію Заньковецьку,
Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Івана Карпенка-Карого, Володимира
Винниченка, Костянтина Михальчука. Контекстний аналіз, досконале знання героїв
та їхньої творчості, яскраве неповторне визначення ролі особистостей в історії,
своєчасність, бачення їхніх перспектив і розвитку, любов до театру, літератури,
музики. Він завжди всередині процесу розумом і серцем.
Цікавий факт наводять дослідники і про любов Симона
Васильовича до співу: під час секретарства в щоденній газеті «Рада» він не
припиняє занять і влаштовує імпровізовані хорові концерти в самій редакції. Щодо
його лекцій про українську драматургію – це окремий сюжет, який свідки згадують
вдячно та захоплено.
Фото:
http://patrioty.org.ua/blogs/z-istorii-neskorenoi-natsii-symon-petliura-153717.html
Джерела:
Авдєєнко С.І. Тисяча й
одна смерть: український рахунок / С.І. Авдєєнко. – Запоріжжя: Дике поле, 2006.
– 631 с.
Альманах Українського
Народного Союзу на рік 1979 = Almanac of the Ukrainian National Association for
the year 1979: річник 69-ий / Укр. нар. союз; ред. А. Драган. – Джерсі Сіті;
Нью Йорк: Свобода, 1979. – 255 с.
Assassines par Moscou: Рetlura-Konovaletz-Bandera.
– Germany: Editions Ukrainiennes a Munich, 1962. – 77 p. – франц. мовою.
Він з когорти вождів:
(Кращі конкурсні праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри). – Київ:
Дніпро, 1994.
Винниченко, Володимир.
Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – Київ: Криниця, 1991. – 128 с.
Грановський, О. На
шляху до державности: у честь впавших героїв Симона Петлюри і Євгена Коновальця
/ Ол. Грановський. – Вінніпег: [б. в.], 1965. – 17 с.
Зародження органiв
безпеки України: перiод Центральної Ради // Сiдак В.С. Нацiональнi спецслужби в
перiод Української революцiї 1917–1921 рр.
(невiдомi сторiнки). – Київ, 1998. – с. 41.
Збірник пам'яті Симона
Петлюри, 1879–1926. – Репр. вид. – Київ: Центр учбової
літератури, 2020. – 258 с.
Іванис В. Симон Петлюра
– Президент України / В. Іванис. – 2-ге вид.
– Київ: Наукова думка, 1993. – 270 с.
Культурна дипломатія
Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця
(1919–1924) / Нац. Акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського, Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України;
авт. концепції, тексту, упоряд. Т. Пересунько, відп. ред. І.Б. Гирич. – Київ:
АртЕк, 2019. – 312 с. – (100 років культурної дипломатії України).
Лотоцький О. Симон
Петлюра як політик і державний муж / О. Лотоцький. – Париж; Лондон: [б. в.],
1951. – 77 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2004. – 415 с. – (Время и судьбы).
Сагайдачний П. В його
тіні. Симон Петлюра в історії українського народу / П. Сагайдачний. – Репр.
вид. – Київ: Центр учбової літератури, 2020. – 64 с.
Савченко В.А. Симон
Петлюра / В.А. Савченко. – Харків: Фоліо, 2015. – 126 с . – (Знамениті
українці).
Симон Петлюра: статті,
листи, документи. – Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільної академії наук у США, 1956. –
480 с.
Степаненко М. У
100-ліття народження Симона Петлюри –
президента Української Народної Республіки / М. Степаненко. – Вашингтон;
Філадельфія: Україна, 1979. – 74 с.
Удовиченко О.І. Україна
у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних
Сил, 1917–1921 / О.І. Удовиченко. – Київ: Україна,
1995. – 206 с.
Hunczak, T.
SymonPetlіura and the Jews: F Reappraіsal / Т. Hunczak. – Munіch: Ukraіnіan
Hіstorіcal Assocіatіon, 1985.
Шелухин С. Варшавський
договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року / С. Шелухин. – Прага:
Нова Україна, 1926. – 40 с.
В Річницю Смерти св.
пам. Симона Петлюри. – Вінніпег: [б. в.], 1972. – 8 с.
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
https://uahistory.com/topics/famous_people/12588 // https://uahistory.com/topics/famous_people/12588
Таємниці
великих Українців. Симон Петлюра // https://www.youtube.com/watch?v=INT8RiYVl2o
Симон
Петлюра / сезон #hradoli2021 // https://www.youtube.com/watch?v=R5lz3R6tQzM&t=43s
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар