Пунктир

Василь Симоненко: «Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної // Із ранкових туманів, з небесних октав…» (завершення)

Кохання всього свого життя Василь Симоненко зустрів на практиці у редакції видання «Черкаська правда». Продовжуємо гортати особисті листи Василя Андрійовича у «Пунктирі». 

«…Твій нещасний муж добрався вчора цілком благополучно в Київ і був настільки вредний, що відразу ж не повідомив тебе про цю сумну подію. Ходив я вчора весь день напівсонний і навіть не замітив, що в Києві зараз цвітуть каштани і місто мов казкове. Просто аж дух захоплює. Вчора ж одержав призначення — можеш танцювати од радості — в Черкаси. Додому, мабуть, приїду днів на два пізніше, ніж збирався, бо роботи жахливо багато <...>

Відносно гардин консультувався з однією досить компетентною особою. Дані такі: перед травневими святами їх було з'явилося в неймовірно великій кількості, але тепер щезли. Мов корова язиком злизала. Наскільки точна ця інформація — Господь відає, бо по магазинах твій милий і коханий муж ще не ходив. Ноги болять, і бажання немає. Ледачий.

Спеціально, щоб розізлити, пишу короткого листа. Свої гнівні вигуки шли на адресу: Київ, Держуніверситет, ф-т журналістики. Симоненко В. А.

Під кінець листа висловлю своє обурення з того приводу, що на конверті вимушений писати не Симоненко, а Півторадні Людмилі. Приїду — обов'язково вкушу за вухо. Відповідь шли обов'язково.

Цілую в носа.

Твій Симон, Синьйора.

Передавай привіти.

[16.VI.1957]»

«… Днів два тому я написав тобі жахливого листа, а тепер бачу, що ти ні в чому не винувата. Ти тільки не дмися, дівчинко. Ти ж знаєш, який буває настрій, коли довго немає листів. Я ось ще й досі не одержав відповіді від мами, а твої каракулі прибули тільки сьогодні. Звичайно, я дуже хвилювався і сердився. Від тебе лист іде тільки два дні, а в Черкаси звідси чомусь блудить цілий тиждень. Видно, цензура занадто лінива і неповоротка, як верблюд.

Те, що ти мені написала, мене ніскільки не засмучує. Але, Малюсю, не будь дитиною і до вагітності постався серйозно. Я не прошу, а наказую тобі жити не самим зеленцем. Чесне слово, коли приїду, то годуватиму, мов гуску.

За те, що листи сухуваті, — не ображайся. Я солдат, і писати все, що в голову збреде, не можу. Устави забороняють. Скажу тобі щось таке секретне, аж гульк — ти виявишся агентом міжнародного імперіалізму. Правда, я зараз знаю стільки ж військових таємниць, як і 20 років тому, але мене однак зобов'язують їх оберігати. Для мене це не важко: не треба особливої пильності, щоб не видати те, чого не знаєш.

У господарських питаннях я, як відомо, неабиякий профан, тому командувати тут не хочу. Вважаю, що треба пошити тобі плаття, тільки хороше. Дивися сама, але, мабуть, краще було б, якби ти не зробила чого поспішно, жінко моя мила.

Час у мене обмежений, вибачай… Ти ж знаєш, що я взагалі багато писати і говорити не люблю. Це тільки ради тебе так стараюся. Після таборів, напевне, затримаюся в університеті днів на два, поки одержу диплом і знімуся скрізь з обліку.

Скучив я за тобою, як завжди, більше, ніж ти за мною, хоч ти і дурненька. Але говорити про це не буду, щоб ти не задрала свого носика. Він у тебе й так вгору стоїть.

У військовій формі я дуже потішний. Завтра, очевидно, зніму з себе копію в фотоательє, і ти матимеш можливість нареготатися досхочу над своїм воякою. Курю жахливо, ще більше, ніж вдома. Якби ти була тут, мабуть, уже не раз би влаштувала з цього приводу сімейний скандал на півгодини.

На цьому ґуд бай.

<...> люблю тебе, тебе одну-єдину — маленьку, милу дівчинку мою.

Цілую.

Твій Вася».

[Середина липня 1957]»

Джерело:

Симоненко, Василь Андрійович. У твоєму імені живу [Текст] : поезії, оповідання, щоденникові записи, листи / В. Симоненко ; Упоряд. та післямова В. Яременка; Передм. О. Гончара. – К. : Веселка, 2003. – 381 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут