Григорій Сковорода. Любов виникає з любові
Найзагадковіша людина у філософській історії України. Людина, яку світ ловив ловил та не впіймав. Мандрівний філософ, праці якого й до тих пір лишаються непізнаною таємницею для багатьох дослідників. Все це - Григорій Савич Сковорода.
Він народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо вражав своєю допитливістю, до того ж мав незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії, де він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.
Є в історії його життя і, так званий Петербурзький період, що охоплює 1742 - 1744 роки. Цього часу він є співаком придворної капели, де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, а також створення музики на власні вірші.
У 1750 році, у складі російської місії, Сковорода виїжджає за кордон. Це перші три мандрівні роки в історії його філософського життя: Угорщина, Словаччина, Польща, відвідування Братислави, Відню, Будапешту. Сковорода буває в університетах, слухає лекції відомих професорів, працює у бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами, вже тоді дискуту із вченими різних країн.
Сковорода повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. За згадкою сучасників, вчителем він був старанним, чесним і неординарним. Писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Він учив, як жив, а жив, як навчав. Погодьтеся, найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основна думка якого в тому, що ледарство — найбільша людська вада.
Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів. Можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Також у ці часи він написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Володів старогрецькою, староєврейською, польською, російською мовами.
Протягом 1754 – 1759 pоків, Григорій Савич жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Саме в цей час він пише значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працює викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами пише «Байку Езопову» (1760 р.) та складає дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
До 1774 року пише трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Приділяє увагу й прозовим байкам, розмовам про щастя, задається питанням чи є алфавіт букварем світу, пише твори де йдется про суперечку із Сатаною та задається питанням «легко ли бути благим?»
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».
(далі буде)Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар