Марина Шилкіна: «Мені завжди щастило на зустрічі з чудовими людьми»
Для мене вона схожа на волелюбного птаха, спостерігання за «польотом» - діями якого, викликає захоплення. З одного боку, у її житті все було доволі просто і програмовано, а з іншого – ця свобода вимагала щирої відповідальності у прийнятті рішень. Але Марина, з усім впоралася гідно.
Вона народилася у Києві, у родині бібліотекаря і майстра на всі руки. Здавалося, що її батько - Віталій Борисович Селіверстов може самотужки спроектувати та запустити космічний корабель. А мати Марини - Ольга Михайлівна своє життя присвятила одній бібліотеці. З 1984 року вона працює в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого (стара назва - Національна парламентська бібліотека України). Ось поміж таких «вітрил» творчого розуму Марина і зростала.
Як не дивно, в дитинстві вона не любила читати. «Це було найгірше покарання» - згадує Марина. І тільки в 9 класі нова вчителька зарубіжної літератури, Мартинюк Тамара Валентинівна, змогла її зацікавити. Саме після її уроків бажання читати вже не полишало. В її житті було багато захоплень, це і різні види спорту, а також піший туризм та історична реконструкція.
Позитивних вражень щодо бібліотеки було вдосталь, адже мама неодноразово брала її з собою. Але мрій, пов`язати свою долю з цією справою, у Марини спочатку не було. Так, як з дитинства полюбляла малювати, вона мріяла стати дизайнером інтер’єру. Все змінилося після запрошення на роботу в ту саму бібліотеку, де працювала її мама. Багатий досвід вона набула саме в цих стінах. Паралельно закінчивши Київський національний університет культури і мистецтв, Марина продовжила «династію бібліотекарів» (як вона сама жартує).
Друзів в неї завжди було багато, у тому числі, й у Дніпрі. Вона вважає, що їй завжди траплялися необхідні люди у необхідний час. У 2015 році Марина, переїхала до Дніпра, невдовзі вийшла заміж та отримала прізвище Шилкіна. Вона дуже любить наше місто і для неї віно подібне до Києва, хоча звісно перше, все ж таки рідніше.
Завдяки ще одній вчительці, Бобир Людмилі Миколаївні, англійська мова стане для Шилкіної додатковою перепусткою до бібліотечного світу Дніпра. В 2015 році вона починає свою роботу провідного бібліотекаря в відділі документів іноземними мовами. Сьогодні вона називає це безперечною удачею і вдячна колегам, що з перших днів поставилися до неї, як до своєї і професійно-рівної. До речі, на думку Марини, на її життєвому шляху, зустрічаються тільки хороші люди, поруч з якими легко долаються всі труднощі.
З січня 2017 року вона очолила краєзнавчий відділ ДОУНБ і, за власними відчуттями, на новому місці почувається як «білка у колесі». Марина сповнена безлічі планів та задумів, і, звісно, обов'язків. Ефект надійного плеча, забезпечує колектив відділу, який у всіх справах із нею разом за власним бажанням, а не по вказівкам керівництва.
Вона бажає зробити краєзнавчий фонд досконало організованим, щоб безцінні видання минулих років, які можна знайти тільки у ДОУНБ, були затребувані якомога більшою кількістю читачів. А для цього, оскільки вона нещодавно у Дніпрі, Марина вивчає і цікавиться історією краю та займається самовдосконаленням професійних навичок. З одного боку – це для того, щоб наблизитися до очікування читачів, які вважають бібліотекаря «ходячою енциклопедією». А з іншого, вона прагне володіти повною інформацію, щоб надавати читачу самостійний вектор, пускаючи у вільне плавання «океаном знань».
Головна якість бібліотекаря, на думку Марини, це витримка, тому що читачі, так як і їх запити, бувають різними і необхідно завжди бути відкритим до діалогу та розуміти, що ж людина насправді від тебе хоче.
У свої тридцять, вона спокійно та мудро ставиться до всього, що трапляється і коли її запитуєш про сенс життя, відповідає так: «З чимось необхідно змиритися, щось відпустити, а щось прийняти. Я відпустила зі свого життя Київ, де лишалася моя родина і переїхала до Дніпра, де мешкає мій коханий чоловік. З ним, я бачу своє щасливе майбутнє. Тобто, потрібно ясно розуміти ціну тих, чи інших компромісів».
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар