Досліджуємо історію

Господарські заняття мешканців Старої Самарі
(продовження)

 

Розвинена торгівля вимагає відповідної інфраструктури. Заможні козаки та посполиті володіли заїжджими дворами, шинками, льодовнями. Шинок на території м. Самарь, який є найстарішим на теренах сучасного Дніпра, досліджено поруч із перевозом. Під час археологічних розкопок тут на невеликій ділянці виявлено значну кількість монет дрібних номіналів, їхніх фрагментів і битого гутного скла: переважно чарок, кухлів і кварт. Поруч із шинком розташовувався льох або льодовня. Цей шинок упевнено датується першою половиною – серединою XVII ст. за нумізматичними знахідками. Привертає увагу половина срібної копійки часів царя Михайла Федоровича. Річ у тому, що інша половина цієї ж монети знайдена за кількасот метрів. Надзвичайно промовистою є знахідка у дворі шинкау ще однієї монети: приблизно чверть її обрізана, край заточений, а на корпусі прошліфовані виїмки під пальці. Очевидно, маємо справу зі злодійським інструментом для зрізання гаманців. Цей шинок не занепав, а загинув від вогню. Виходячи з того, що наймолодша монета у його культурному шарі – російська копійка Федора Олексійовича (1676–1682), то пожежу варто віднести до часу будівництва фортеці у 1688 р. або трохи раніше.
 Право вільно шинкувати для мешканців Богородичного було обумовлено царським указом про поселення тут 1 000 родин із Гетьманщини. При цьому, пивом і медом шинкувати можна було без оподаткування, а з діжки вина шинкар мав сплатити 1 єфимок дрібними срібними грошима або чехами. Броварський промисел не припинявся у Старій Самарі й у середині XVIII ст. Справа ця була явно прибутковою – сотник М. Зуб скористався першою-ліпшою можливістю, щоби привласнити чужу броварню собі. Наступний сотник, І. Березан, володів винокурнею та солодовнею. Господар шинку сплачував податки до військового скарбу. В 1768 р. зі звичайного шинку збирали 2 руб. 50 коп., з шинку із льохом та льодовнею – 5 руб. У 1770 р. у другому випадку сума зменшилася до 4 руб. 50 коп. У 1765 р. у Богородичному діяв шинок місцевого мешканця Павла Кравченка. У серпні 1771 р. військовий довбиш Яків Соколовський збирав гроші за шинкування. Згідно з цими документами, у Старій Самарі функціонували 13 шинків, причому у двох із них господарювали шинкарки – Катря Байрачка та Явдоха Сіковка. Найбільшим був шинок Панаса Миколенка, який єдиний із власників таких закладів у містечку сплатив 5 руб. податку. Загалом за шинкування у Богородичному цього року Кіш отримав 39 руб. 50 коп. У 1773 р. у Старій Самарі було три таких заклади – Нестора Латишенка, Савка Мигайченка та Данила Батрака, які разом сплатили до січового скарбу 7 руб. 50 коп.
Певним доповненням до старосамарських, очевидно, були шинки Одимківки, яка обслуговувала перевіз із правого берега Самари. Документи кілька разів згадують тут відповідні заклади. У 1765 р. тут діяв шинок Остапа Рябошапки, у 1767 р. шинкуванням у найнятому будинку займався козак Сергіївського куреня Іван Лях. Для забезпечення діяльності таких «центрів відпочинку» у період Нової Січі горілку у великих обсягах ввозили з Гетьманщини. Наприклад, у 1745 р. заможний старосамарський купець віз понад 7 куф горілки.
 

Далі буде.

 

Олег Репан,

доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара, к. іст. наук

 

 

Джерело: Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки, 2013, вип. 10.
 
Фото: Чумацький віз в експозиції «Традиційні промисли козаків» на о. Хортиця // https://zpkrai.jimdofree.com/2017/07/17/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8F-%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97-%D1%81%D1%96%D1%87%D1%96-%D0%B7%D0%B0-%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8-%D1%81%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2-xviii-%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут