Досліджуємо іісторію

Господарські 
заняття мешканців Старої Самарі
(продовження)
 

Вигідним заняттям для місцевого населення було бджолярство. І, якщо для початкового етапу освоєння Посамар’я характерне бортництво, то у ХVІІІ ст. переважно вже спостерігаємо пасіки. Про вулики в Богородичному маємо документальні згадки в 1692 р., влітку 1751 р. бджолярством займався старосамарський городовий отаман Н. Четверник, а в 1752 р. неподалік Старої Самарі згадується «Зозова пасіка». З-поміж претензій старосамарців до запорожців за 1744–1753 рр. неодноразово згадуються забрані вулики. Зокрема, постраждали Н. Четверик і сотник М. Зуб, причому в одному випадку у сотника січовики розбили 30 порожніх вуликів. Як предмет купівлі-продажу богородицьких мешканців пасіка, яка розташовувалася на Протовчі, згадується у 1700 р.
Навколо Старої Самарі було чимало козацьких зимівників. Особливо інтенсивно засновували їх, починаючи з середини XVIIІ ст. Головна вимога до нових зимівчан – не заважати старим. За рахунок таких вимог дізнаємося, що в гирлі Самари був зимівник Нестора Пишного. Опис запорозьких зимівників згадує тут також оселю Пилипа Земляного. У 1757 р. неподалік містечка зимівником жив козак Крилівського куреня Василь Цапенко. Загалом же зимівники січовиків були як вище, так і нижче Старої Самарі.
Крім козаків, неподалік Богородичного мешкали і посполиті – піддані Війська. Так, у середині 1750-х рр. біля гирла Самари розташовувалося господарство Семена Дерикорчми, у 1767 р. на Кільчені – самарчицького мешканця Наума Крамаря. Мешканці Старої Самарі, які не належали до січовиків, також намагалися засновувати хутори, перш за все, по Кільчені, що викликало незадоволення запорожців.
 Першою ланкою розвитку інтенсивного господарства було скотарство. Це пояснюється доволі просто – за мінімальних витрат воно може дати сталий прибуток. Згадаймо, що і велика рогата худоба, і коні переважно випасаються в полі і вимагають мінімального догляду. Коні та воли – надзвичайно частий об’єкт зазіхання злодіїв, їх постійно викрадають і продають у Старій Самарі та її околицях. Кози, ягнята, воли та коні постійно фігурують у претензіях старосамарців до запорожців. Проте, не тільки коней і волів мали люди. Крім них, у хуторі одного зі старосамарських мешканців згадуються кабани, корови, кози, гуси, качки та кури. Дані про овець як здобич, яку брали запорожці під час штурму Богородичного у 1692 р., свідчать про розвиток цієї галузі скотарства у пониззі Самари. Перехід від скотарського до змішаного землеробсько-скотарського господарювання активно відбувався у другій половині XVIIІ ст. і засвідчений навіть наративними джерелами.
 Для обслуговування хліборобства, очевидно, потрібні млини. Мешканці Богородичного будували млини на Самарі, що викликало невдоволення січовиків. Крім значної кількості водяних млинів по Дніпру, де старосамарці могли молоти збіжжя, згадуються і млини на Кільчені, які належали безпосередньо мешканцям цього поселення.
Далі буде.
 

Олег Репан,

доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара, к. іст. наук

 

Джерело: Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки, 2013, вип. 10.
 
Фото: «На пасіці». Худ. І. Їжакевич // https://www.dnipro.libr.dp.ua/bdzhilnictvo_medoviy_promisel_pasichnictvo

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут