Досліджуємо історію

Господарські заняття мешканців Старої Самарі
(продовження)

 

 Величезне значення для розвитку регіону мала торгівля. За знахідками монет простежується діяльність перевозу через Самару в районі сучасного с. Шевченкового вже у ХІV ст. – тут знайдено чимало ординських монет і рідкісних грошей чекану київського князя Володимира Ольгердовича. Торгівля за часів Великого князівства Литовського і Речі Посполитої велася тут дуже жваво – археологами виявлені як татарські монети, так і західноєвропейські товарні пломби ХVІ ст. і так само європейські (польські, шведські, пруські) монети ХVІ–ХVІІ ст. Міжнародний характер цієї торгівлі не викликає сумнівів у дослідників.
 Втративши своє значення після зруйнування Богородичного у зв’язку із обмежувальною політикою російського уряду стосовно контактів Гетьманщини і Запорожжя, старосамарський перевіз відновлюється вже протягом російсько-турецької війни 1735–1739 рр., що й не дивно з огляду на великі потреби армії. З 1736 р. він утримувався ландміліцьким гарнізоном старосамарського ретраншементу, а з 1743 р. потрапив на відкуп до старосамарських мешканців С. Тендітника, І. Довбиша і Н. Донця за 80 руб. на рік. Такий дозвіл дав київський генерал-губернатор Лєонтьєв, що викликало протидію січовиків. Вони ще могли змиритися із функціонуванням перевозу для обслуговування війська, але потоку купців, які не приносили прибутку до скарбниці Коша, терпіти не можна було. Січовики діяли за кількома напрямами. Самарський полковник Головко організував переправу через Самару в районі Пустельно-Миколаївського монастиря. Рішення генерал-губернатора було опротестовано перед імператрицею, до того ж запорожці зробили все, аби ускладнити життя відкупників. Урешті старосамарський перевіз збанкрутував, причому останньою краплею став наїзд у 1744 р. запорожця Михайла Безпалого, сина Н. Донця (який виявився двоженцем) на хутори батька. Права сина допомагали захищати козаки Самарської паланки. Відтак Н. Донець став неплатоспроможним, а ще один відкупник – І. Довбиш втік із частиною грошей.
Фінальним акордом стала грамота імператриці Єлизавети Петрівни, де було прописано закриття старосамарського перевозу. Далі перевіз відновив свою діяльність уже під егідою Січі.
 
 Далі буде.

 

Олег Репан,

доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара, к. іст. наук

 

Джерело: Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки, 2013, вип. 10.

 

Фото: «Переправа через Дніпро». Худ. Василь Штернберг // https://www.pslava.info/Kyiv_160,151687.html

 

 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут