Міядзава Кендзі. Дзвінка луна (продовження)
Тополя просвітлення просить….
Міядзава Кендзі
У 1914 році Кендзі закінчує школу. Мріючи про університет, він неохоче працює у магазині батька. Побачивши страждання сина, родина дозволяє продовжити навчання.
У вісімнадцать він закінчив префектуральну Вищу школу сільського господарства і лісництва в Моріока та залишився аспірантом. У березні 1918 року захищає диплом і вступає до аспірантури. До служби в армії він непридатний за висновком лікарів. Саме в цей час він починає працювати над створенням казок.
Він завжди прагнув не зупинявся, його не влаштовували межі будь чого: декілька іноземних мов – англійська, німецька, пізніше есперанто, захоплення класичною музикою, біологією, геологією й астрономією. Редакторство студентського сільськогосподарського журналу «Азалія» – теж у колі його захоплень. Активне прагнення до знань було помічене науковим керівником. Він прагнув зробити Кендзі асистентом професора. Академічній кар'єрі завадили розбіжності у поглядах з батьком. Негативне ставлення до сімейного лихварського бізнесу призводить до того, що його лишають спадку.
Родина Кендзі мала сильну віру в заступництво Будди та силу молитов. Долучившись до послідовників буддійського напрямку Нітірен (яп. 日蓮, にちれん, «сонячний лотос»), Кендзі приходить до розуміння єдності віри та мистецтва. Читання Сутри Лотоса (кит. трад. 妙法蓮華經) ще більше його переконало в цьому, стало найсильнішим буддійським враженням. Доволі часто літературознавці називають його релігійним мислителем, і відбивалося це не лише на літературі, а на всій його діяльності.
Доєднання Міядзава-сан до Нітірен не дуже захоплює родину. Саме під враженням від сили сутри Лотоса він вступив до школи Кокутюкай, принципи якої відрізнялися від засад буддійської школи батька. Це ще більше загострило їхні відносини. Єдина близька людина, яка завжди його розуміла, – улюблена сестра Тосі. Вона хворіє на туберкульоз і у 1919 році лягає на лікування в токійську клініку. Кендзі її не полишає. Саме у столиці він прочитав книгу реформатора японської поезії початку XX сторіччя Хагівара Сакутаро «Вию на місяць». Враження були найсильнішими.
Цікавість особливості Міядзакі як посвяченої й талановитої в усьому, полягала в тому, що просочуючись творчістю видатних поетів, він рухається незалежним авторським шляхом. А зустрічі з Ісікава Токубоку та враження від Хагівара Сакутаро додають авторського наповнення його поетичному та прозовому стилю. Вдячну неповторність, схожу на дзвінку луну від літературних новацій.
Після одужання сестри вони разом повертаються на батьківщину.
Розбіжності у поглядах з родиною, які день від дня посилюються, змушують Міядзакі залишити Івате та повернутися до Токіо. Він працює у студентській друкарні, живе у гуртожитку, пише тисячі аркушів казок на місяць, активно займається вуличною пропагандою навчання своєї школи.
Хвороба сестри повертається, і він знов поспішає додому.
Восени 1921 року Міядзава-сан починає працювати вчителем у старших класах середньоосвітньої сільської школи міста Ханамакі, викладає англійську, математику, геологію, культуру посадки та збору врожаю, кліматологію та ґрунтознавство.
Для дітлахів новий викладач був ексцентричним диваком. Саме особистий досвід вивчення навколишнього світу він вважає головним у навчальному процесі. Часто під час уроків він бере дітей на відкрите повітря для прогулянок полями та горами. На думку Міядзава-сан, розвиток дитини повинен бути природнім за будь-яких обставин.
Через рік, у листопаді 1922 року, помирає його улюблена Тосі. В ніч після її смерті він пише три прощальних вірша: «Ранок розлуки», «Соснові голки» та «Безмовний плач». Цього ж року Кендзі надрукує присвячену їй казку «Перехід через сніги». Саме за неї отримає перший і останній у своєму житті гонорар – 5 єн.
Далі буде.
Олена Ємельянова,
завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків
Фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%96
Джерела:
Асадчих О. Тематика поетичної антології «Хяку-нін-іс-сю»: по одному віршу ста поетів // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2011. – № 17. – С. 46–49.
Костирко М. Вивчення японської поезії // Всесвітня література в сучасній школі. – 2016. – № 3. – С. 12–13.
Меншій А. Проблема самотності в японській літературі: (На матеріалі творчості Харукі Муракамі) // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №7/8. – С. 27–29.
Миядзава, Кэндзи. Звезда козодоя / Кэндзи Миядзава. – СПб. Гиперион, 2009. – 374 с.
Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – 4. – С. 120–122.
Позія і проза життя Ісікава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%8F%D0%B4%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9A%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B7%D1%96
https://www.litmir.me/br/?b=167726&p=1
https://www.nippon.com/ru/views/b05805/
Немає коментарів:
Дописати коментар