Тодось Осьмачка. «Належить українському народові» (завершення)
У своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши з Німеччини до США у 1951 році, Тодось Осьмачка прагне зосередитися на творчих справах, але, по-перше, працює на залізничному вокзалі «Пенсильванія», де миє приміщення і для того, щоб кормитися, намагається знайти роботу палітурника книжок, але марно. Саме на цей період припадають рядки: «Мені здається, що я втратив навіки спроможність інтересуватися поезією», проза життя стає сильнішою. Він зривається у свій вояж по Америці: Детройт, Чікаго, Міннеаполіс. Поет-безхатько не раз цікавить поліцію, але, як правило, зустрічав у неї співчуття. До цього часу належить задум «Плана до двору», твору про часи розкуркулювання, про долі родин, які заишилися без усього.
У 1953 році виданням «Українських вістей» у Німеччині з'являється його поетична книжка «Китиці часу», до якої увійшли поезії 40-х років: «Присвята», «Передше», «Кривда», Хустка», «Помста», «Молитва». Це непросто книга вигнанця, це книга всуціль похмурого чорного настрою, це сповідь людини, яка ні на що добре в житті вже не чекає.
У 1954 році в Едмонтоні він пише «Ротонду душогубців», у який охоплено період колективізації та голоду і часи війни й еміграції. Про війну та еміграцію у відомому варіанті роману нічого немає, літературознавці вважають, що мабуть був ще один варіант книги, невідомий широкому загалу.
У всіх осьмаччиних творах, особливо в цьому, багато автобіографічних епізодів. Саме роман «Ротонда душогубців» йому більше до душі ніж повісті «Старший боярин» і «План до двору».
Літературознавець Григорій Костюк, аналізуючи «Ротонду», зазначав: «Це страхітливий, але мистецьки правдивий образ розп'яття народу нашого в роки сталінської деспотії».
Жодна англійська газета не надрукувала жодного слова про книжку українського автора.
Він намагався втекти від депресії в роботу. Розповідав, що збирається писати дві повісті, одну – про поета-емігранта, другу про отамана Зеленого, лідера повстанського руху 1918 року, але доля цих праць невідома. Можливо, колись знайдеться загублений «чамайдан» поета, і в ньому ці рукописи. Останні роки життя Осьмачки це – боротьба зі хворобою, втечі з лікарень, переклади Шекспіра, поїздки по Канаді та Америці, Франції, Німеччині.
6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав від нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка.
Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював новий прозовий роман «Переозброєння марала» та збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.
7 вересня 1962 року на 67-му році Тодось Осьмачка помер від запалення легенів. Похований він на українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
У некролозі український письменник Павло Маляр зазначав: «Хоч більшість років свого творчого життя Осьмачка перебував емігрантом, одначе він лишився назавжди тісно пов’язаним зі своїм народом і належить як письменник українському народові, українській літературі в найліпших її зразках».
Він дійсно не боявся говорити правду, був єдиний зі своїм окремим шляхом, який не наслідував ніхто. Не лишив Тодось Степанович ані послідовників, ані учнів, і важко сказати, хто міг би витримати такі складні випробування самотності та зберегти при цьому непереможну глибинну віру у свій талант.
Джерела:
Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка: літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ: Рада, 1995. – 142 с.
Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с.
Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с.
Осьмачка, Т. С. Старший боярин.План до двору: романи / Т.С. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с.
Осьмачка, Теодосій. Із-під світу : поетичні твори / Осьмачка Теодосій. – Нью-Йорк : Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.
Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. / Вступна стаття Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с.
Шляхи сподівань : українська література кінця ХVIII – початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ : Грамота, 2006. – 512 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар