На долоні історії

Василь Стефаник: «Я свою душу пустив у душу народу» (продовження)

У Русові Стефаник не пише нічого нового, але його художнє слово продовжує діяти: про нього згадують відомі діячі української культури, його твори передруковують різні видання українською мовою. У Катеринодарі, Львові, Петербурзі з'являються його твори українською мовою. Вони вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською. Леся Українка всіма силами намагалася пригорнути до Великої України молодих галицьких письменників, серед яких особливою симпатією користуються Ольга Кобилянська та Василь Стефаник. 

Тоді ж він засновує читальні «Просвіти», відвідує інші міста України, де його вітають як видатного діяча української культури. Важливою віхою у житті Стефаника була подорож 1903 року до Полтави на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському. Велике враження справило на письменника відвідання могили Тараса Шевченка. З неї він «поклонився всій Україні».«…В його словах показана нам далека-далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші… і всі ми опинимося в вільній соборній Великій Україні». Так писав Стефаник про Шевченка. 

У 1904-му році Стефаник одружується з дочкою священика, Кирила Гаморака, — Ольгою (довгий час він був закоханий у її сестру, але та була заміжня, щастя не судилося, новела «Моє слово» в рукописі мала присвяту цьому коханню на ім`я Євгенія Калітовська). 

Невдовзі у Василя Стефаника народжується син Семен, і він оселяється разом із родиною у селищі Стецева поблизу Русова. У ці часи Стефаник займався по господарству і всі відчували руку молодого господаря, якій вміє працювати. Любили й шанували його молоді й старі, особливо бідняки. 

У 1905–1906 роках у Галічині проводилася масова агітація за загальне виборче право у зв’язку з виборами депутатів до австрійського парламенту. В селах Снятинщини почався великий вічевих рух, який зрушив широкі народні маси. Селянство відчувало силу, розгинало спину, підіймало голову. Ця стихія підхопила й Стефаника, він став душею вічевого руху, агітатором і володарем селянських дум. 

Вибори стали черговою кривавою бійнею. Склад новобраного парламенту не представляв народних інтересів. Події ці не знайшли відображення у творчості Стеіфаника, проте 1907 року вийшло майже повне зібрання його художніх творів російською мовою. Продовжують видаватися твори Василя Семеновича і в інших країнах, відомі переклади чеською, публікації в Ризі.

Він клопочеться про місце бібліотекаря в Науковому Товаристві ім. Шевченка, але йому відмовлено. Сприймає це боляче, зважаючи на відданість шевченківській волелюбній справі.

10 квітня 1908 року він стає став послом-депутатом Віденського парламенту, а  в найближчі два роки в нього з'явилися ще два сини – Кирило та Юрій. 

Далі буде. 

Горак, Роман Дмитрович. Кров на чорній ріллі: есе-біографія Василя Стефаника / Р. Д. Горак. – К.: Академія, 2010. – 608 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут