Оскар Уайльд: «Я зовсім не хочу знати, що люди говорять за моєю спиною. Це занадто мені лестить»
(закінчення)
Через новий роман, який затьмарив голову, драматург майже залишився без грошей. Він полюбляв шикувати та розкидуватись грошима, та його нова пасія вимагала ще більших трат. Саме через нову любов письменника починають шантажувати. Не обійшли цей вид занять і батьки його коханої людини. Щоб сховатись від цього, чоловік часто подорожує за кордоном. Однак, довго ховатись естет не зміг, і, не витримав натиску, припустився помилки. Оскар Уайльд подає до суду на свого опонента за наклеп. Але він програв. Маркіз Куінсберрі, (а саме він був опонентом) подав зустрічний позов, виграв справу і естет був заарештований. Вайлд отримав максимально тяжкий вирок – два роки каторжних робіт.
Друзі та сім’я відвернулись від нього. Дружина не подала на розлучення, однак разом з дітьми змінила прізвище та виїхала з країни. Вона з’являється в житті чоловіка лише два рази– щоб дозволив узяти опіку над дітьми та сповістити про смерть його матері.
В’язниця зовсім зломила драматурга.
У 1897 році він, нарешті, відчув смак свободи, але гіркий, адже Оскар залишився зовсім один - бідний та ображений… Справжнє усвідомлення самотності прийшло після листа від коханої йому людини, яка ні разу не навідала естета, зі словами: «Коли ви не на п’єдесталі, ви нікому не цікаві…».
Можливо, саме після цих слів письменник пише лист-сповідь «Epistola: In Carcere et Vinculis» («Послання: у вязниці та оковах»). Пізніше, його найближчий друг Роберт Росс перейменує її в «De Profundis» («З глибини»). Саме так починається 129-й Псалом…
Уайльд живе лише за рахунок дружини, точніше, на ті гроші, що залишились після розпродажу усього його особистого майна.
Драматург змінює справжнє ім’я на псевдонім Себастіан Мельмот і пише твір останніх років свого життя – «Баладу Регінгської вязниці».
У 1900 році Оскар сильно захворів на інфекційну хворобу, що призвела до менінгіту. Це стало причиною смерті видатної людини 30 листопада того ж року. Саме від цієї ж хвороби колись, у віці десяти років, померла і сестра естета – Ізола, якій він, у 1881 році, присвятив вірш «Requiescat».
Він був похований на кладовищі Баньо в Парижі, і лише у 1910 був перепохований на цвинтарі Пер-Лешез. На його могилі встановили статую крилатого сфінкса, на честь однойменного твору автора. До нього постійно приходять прихильники, цілують статую та кладуть квіти. Навіть досі існує легенда, що той, хто поцілує сфінкса, знайде своє істинне кохання.
Особливо в наш час образ Оскара Уайльда не забутий, а навіть навпаки, він ніби отримав друге життя – у театрі і кіно, віршах та повістях, піснях і операх.
Більше про бібліотеку тут
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар