«Человек -глыба, личность мирового масштаба»
Володимир Платонов
Олександр Максимович Макаров зробив значний внесок у становлення й розвиток виробництва ракетно-космічної техніки, поставивши на потік випуск міжконтинентальних балістичних ракет
Народився він 12 вересня 1906 р. в ст. Цимлянській Сальського округу Північно-Кавказького краю (нині Ростовська область). У 1933 році закінчив Ростовський механічний інститут інженерів шляхів сполучення. З 1933 до 1935 рр.працював заступником директора НДІ. З 1935 до 1938 рр. був директором авторемонтної станції в м. Ростов-на-Дону. З 1938 до 1939 рр. директором авторемонтного заводу ім. С.М. Кірова у м. Могильові. В 1939 обіймав посаду директора заводу «Червона Етна» в м. Горькому.
У вересні 1940 р. за фальшивим звинуваченням Олександр Максимович був засуджений на вісім років. Під час відбування покарання брав участь у будівництві залізниці «Котлас-Воркута». У квітні 1942 р. – Макарова достроково звільненили. Відразу ж після звільнення поїхав він до Москви, в наркомат. Відомий державний діяч Степан Акопович Акопов зустрів його у Москві, зрадів і сказав: «Завтра приймеш справи - призначаю тебе старшим інженером». Для Макарова потяглися завантажені до межі дні. За складом характеру він не був кабінетним працівником. І коли нарком запропонував їхати в далекий Казахстан, Макаров відразу ж погодився. Йог обуло призначено директором заводу малолітражних двигунів у м. Петропавловську (1942-1943). З його легкої руки все закрутилося, прийшло в дію. Поступово завод придбав виробничий вид. За трудові подвиги Олександра Максимовича було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У 1943 році Макарова призначено директором мотоциклетного заводу у м. Ірбіті Свердловської області. Документи свідчать, що за роки війни Ірбітський мотоциклетний завод дав фронту близько десятки тисяч мотоциклів М-721З.
У 1948 р. Макарова переведено до Дніпропетровська на посаду директора заводу допоміжного встаткування, потім начальником виробництва Дніпропетровського автозаводу З 1951 року він призначений начальником виробництва, потім головним інженером-заступником директора Державного союзного заводу №586 (1951-1961), директором Державного союзного заводу №586 (1961-1966), директором Південного машинобудівного заводу (1966-1978). З 1978 по 1986 рр. обіймав посаду Генерального директора ВО «Південний машинобудівний завод».
Спільна справа, спільні цілі зблизили головного конструктора Михайла Янгеля та директора заводу Олександра Макарова, переросли в особисту дружбу. Дружба ця стали великою удачею і для КБ, і для заводу, і для всього вітчизняного ракетобудування.
Дніпровський ракетно-космічний центр створив багатющий і ефективніший, з оборонної точки зору, арсенал стратегічних ракет і космічних апаратів.
Дніпропетровськ, відомий як місто чавуну і сталі, став і найбільшим ракетно-космічним центром країни.
Ракетні комплекси 70-х і 80-х років стали класикою бойового ракетобудування, світове визнання отримали космічні носії «Циклон 3» і нові космічні апарати серії «Космос», «Інтеркосмос», «Океан», «АУОС». Почалися випробування екологічно чистого космічного носія «Зеніт».
За видатний внесок у створення ракетно-космічної техніки генеральний директор Південмашу Олександр Максимович Макаров був нагороджений другою золотою зіркою Героя Праці.
Чверть століття він очолював Південмаш, у вісімдесят пішов на пенсію. Без знижок на вік, він був літаючим, їздячим і постійно діючим директором. Заводчани шанобливо називали Макарова «дідом», але попереджали, що такий «дід», який і сам не спить, і іншим спати не дає.
Під його керівництвом створені виробництва корпусів ракет, рідинних маршових і рульових двигунів; приладів і систем автоматики; космічних апаратів і станцій; твердопаливних ракет, зокрема рухомого базування. Макаров двічі Герой Соціалістичної праці (1961, 1976), Лауреат Ленінської (1966), Державної (1981) премій СРСР, премії ім. М.К. Янгеля (1980), доктор технічних наук, професор.
За особливі заслуги перед містом Олександр Максимович Макаров одним з перших був удостоєний звання «Почесний громадянин Дніпропетровська», заслужений машинобудівник УССР.
Пішов він з життя 9 жовтня 1999 року. Похований у Дніпропетровську.
Державному виробничому об'єднанню «ЮМЗ» присвоєно ім'я видатної особистості, на його території відкрито пам'ятник та затверджена медаль імені Олександра Максимовича Макарова.
Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічного відділу
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар