з Волинського Полісся (продовження)
Мій прадід Костянтин Прокопович Цекот народився 10 серпня (29 липня за ст. ст.) 1891 р. Хрестили його на Медовий Спас селянин села Вульки Хрипської побілетний солдат Микола Іванович Лончук і селянка села Кам’янки Афанасія Павлівна Жук [6, арк. 13 зв, 14]. 23 листопада 1909 р. Костянтин Цекот одружився з селянкою із Затишшя Домнікією Мойсеївною Карамач 1893 року народження. До початку Першої світової війни у подружжя народилася одна дитина – Ксенія (1914 р.). Із початком війни його мобілізували до діючої армії. З розповідей його сина Івана Цекота відомо, що під час боїв той потрапив у полон до німців. Був вивезений до Німеччини, де працював на якогось «баєра» (поміщика). Навчився трохи німецької мови. Вже після закінчення війни був інтернований до України.
У той час, як Костянтин Цекот воював на фронті, його родину (батька, молодших сестер і брата, а також дружину) евакуювали вглиб Росії, звідки вона повернулася вже після війни. Тоді подружжя знов об’єдналося. У 1923 р. у них народилась Ганна, а у 1925 р. – Єва. Під час останніх пологів Домнікія Цекот померла. Діти, які народилися у цьому шлюбі, теж померли у ранньому дитинстві. Таким чином, у віці 34 років Костянтин Цекот залишився вдівцем і без дітей.
Як свідчить Микола Костянтинович Цекот, батько мав 50 га землі, частину обробляв сам, частину здавав в оренду. Були в нього коні, корови, свині. Сам він утримати таке господарство був не в змозі. Тому в 1926 р. одружився вдруге з моєю прабабцею Євою Василівною Королюк, (1906–1989). Єва була молодшою від Костянтина на 15 років і не хотіла за нього заміж. Однак її мати Зінаїда Іванівна змусила доньку це зробити за-ради заможності майбутнього чоловіка. У цьому шлюбі народилося семеро дітей: Марія, Іван, Микола, Дмитро, Ольга старша, Ольга молодша, Василь.
Дмитро і Ольга старша померли ще дітьми.
Костянтин Цекот був хорошим господарем і вдало вів своє господарство. Про це говорили як його діти, так і односельці. Однак стабільний плин життя був порушений у 1939 р. Як відомо, у серпні 1939 р. Москва і Берлін підписали таємну угоду, яка фактично дала зелене світло Другій світовій війні. Вже у вересні 1939 р. після швидкої поразки Польщі до Кам’янки увійшли частини німецького вермахту. Загальновідомим є той факт, що навіть німецькі офіцери високого рангу не знали про домовленість Гітлера зі Сталіним щодо розподілу сфер впливу в Східній Європі. Тому не дивно, що деякі німецькі частини перейшли межу, за якою вже починалася радянська зона впливу.
Костянтина Цекота взяли перекладачем для роз’яснення топографії місцевості. Далися взнаки знання німецької мови, набутої в полоні під час Першої світової війни, хоча прадід був неписьменний . Отже, цей факт свідчить про цілком серйозні наміри німецького командування просуватися до східних кордонів Речі Посполитої, або ж рекогносцировка проводилася, так би мовити, на майбутнє. Микола Костянтинович Цекот розповідав: родина боялася, що батько не повернеться, однак все обійшлося. Німці незабаром пішли, натомість прийшли «совєти».
Мій дід Іван Цекот мало розповідав про цей період і не згадував, як вони зустріли радянські війська. Ці дані можна почерпнути зі спогадів старожилів села Кропивники (село в кількох кілометрах на схід від Шацька), які зібрав волинський краєзнавець В.Д. Гриппа. «Від влади «Совєтів», так у нас в селі називали нову владу, чекали перемін на краще. За Польщі не було за що цукерок купити, а тепер все в нас буде, – ділився тоді автор думками зі своїми однолітками. – Мабуть і в дорослих не було того розуму, – додав він» . Напевно, в родині Костянтина Цекота особливих змін від приходу нової влади не відчули – часу забракло задля здійснення тих змін. Скасування сільськогосподарського податку, яке сталось 9 травня 1940 р., стосувалося лише бідняцько-середняцьких господарств. Господарство мого прадіда до таких не належало. Колгосп створили лише у сусідній Піщі влітку 1940 р. Розбудова «світлого майбутнього» в Кам’янці була відкладена у зв’язку з нападом Німеччини на Радянський Союз.
Вже 22 червня 1941 р. німці знову прийшли в Кам’янку. Про якісь звірства німців на початку війни не згадували, це вже пізніше вони стали вбачати в кожному українцеві партизана. У Костянтина Цекота навіть коня не забрали. Щоправда, німецька влада примусила його працювати на лісозаготівлях разом із цим конем. В один із днів 1942 р. Костянтин Цекот пішов валити ліс, коня не взяв – пожалів. А в самого вже давно була грижа. Під час робіт піднімав якусь вагу і підвередився. Його брат Трохим довіз прадіда на підводі до лікарні в Домачеві, але наступного дня він там і помер. Поховали Костянтина Цекота на цвинтарі с. Піща біля храму Казанської Божої матері.
Після його смерті моя прабабця Єва залишилася сама з п’ятьма малими дітьми. І хоча мали велику хату, багато землі, худобу, обробляти ту землю було нікому. Діти були ще малі. З цього часу, як згадують всі діти Костянтина Цекота, почалися злидні.
Ігор Кочергін
(далі буде)
Витоки. Вип. 1 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І. Голуб, І. Кочергін, Т. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.– 146 с.: іл.Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Немає коментарів:
Дописати коментар