(продовження)
Біоскоп Зайлера і його доля
Як звали Зайлера? У рекламі біоскопу в «Русской правде» за 19 лютого 1911 подано: «Электро-биоскоп Г. К. Зайлера». З чого можна допустити, що звали його Георгом Карловичем.
Цікаво, що кінопідприємці Зайлери того ж 1906 року відкрили свій біоскоп і в Херсоні. Напевне, це була одна й та ж родина. «Приблизно з 1906 року в Херсоні почалася нова “ера кіно”, — пише Олександр Захаров у херсонській газеті “Гривна”, № 8, 2007. — Відкриваються постійно діючі ілюзіони. Перший у місті ілюзіон носив гучну назву “Американський біоскоп” Л. Ахтерова й знахо-дився він на вулиці Суворівській навпроти Олександрівського парку. Пізніше по вулиці Вітовській (нині вулиця Горького, 18) німецький підданий Георг Карлович Зайлер відкрив “Електричний біоскоп”. Потім з’явився плавучий електротеатр “Енергія”».
Як свідчить херсонський краєзнавець, біоскоп Зайлера в Херсоні теж згорів! «Хоча ілюзіони приносили непогані доходи, конкуренція між ними зростала. Морозної ночі 2 грудня 1908 року раптово спалахнув один з найбільших ілюзіонів — біоскоп Зайлера. І хоча згодом поліція, провівши розслідування, оголосила причиною пожежі необережне поводження з вогнем, усі, у тому числі й власник ілюзіону, схилялися до версії підпалу. Через кілька днів після пожежі хазяїн електробіоскопу, що втратив всі свої статки, застрелився. В 1910 році на тому ж місці син Георгія Зайлера Михайло побудував і відкрив новий ілюзіон під девізом “Ілюзіон для публіки, а не публіка для ілюзіону”. Молодий підприємець увів новинку. Перед кожним сеансом демонструвався кіножурнал останніх подій, так званий “Пате-журнал”. До речі, ця форма показу проіснувала в радянському кіно не одне десятиліття».
Ось така історія з пожежею херсонського біоскопа Зайлера.
Але місце, на якому стояв біоскоп Зайлера в Катеринославі, теж було небезпечне. За кільканадцять років перед тим саме там згорів літній театр Мини Копилова! Варто нагадати про це. Якось з трупою корифея української сцени Панаса Саксаганського в Катеринославі сталася трагедія, про яку довго говорили в місті. Від першого грудня 1895 року до кінця сезону Панас Карпович найняв у місті на Дніпрі зимовий театр Мини Копилова. Цей театр знаходився на тому ж місці, де років через десять виросте біоскоп Зайлера — приблизно навпроти сучасного кінотеатру «Вітчизна» по тому ж боці Проспекту, в районі сучасних будинків № 80 і 82 по пр. К. Маркса.
Місцевий багатій Мина Копилов (власник шахт, згодом вида-вець респектабельної газети «Приднепровский край») збудував тут величезний цирк-театр. Будова була дерев’яна й за деякими даними обкладена цеглою і лише пристосована для зимових вистав. До речі, у місті в цей час іншого театру не було.
Зима того року почалася рано й була люта, згадував Панас Саксаганський. Його трупа догравала в Харкові останні вистави, коли Панас Карпович отримав від Мини Копилова листа, в якому той писав: «Оскільки зима має бути суворою, а тим часом котли старі і слабкі для того, щоб опалювати і освітлювати будинок, а тому чи не знайдете ви за можливе затриматися в Харкові, поки я заміню котли. Для цього знадобиться днів 5—6. Інакше театр можна буде лише добре опалювати, освітлювати ж доведеться гасовими лампами».
Саксаганський відповів Копилову, що зостатись у Харкові не може, бо пройшов термін, на який ним знято театр. А можна зробити так: вистави перед святами закінчити 18 грудня, а до 25-го можна поставити нові котли. Копилов погодився на це. Трупа почала свої виступи в його театрі. Цілий грудень морози хоч і були великі, все ж актори не дуже мерзли. Закінчили виступи, як і умовилися, 18-го числа.
Проте Мина Копилов і не думав ставити нові котли. Його навіть не було в Катеринославі. Уже 24 грудня термометр показував 24 градуси. Таким чином опалювати театр довелося обома старими котлами, а освітлюва¬ти гасницями. Гасниць «Молния 8» поставлено було майже двiстi. На Різдвяні свята вистави пройшли благополучно, згадував Саксаганський. Збори — чудові! Снігу багато, морози — люті!
(Далі буде)
Чабан М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар