Полисский, Юрий. Ищу вчерашний день [Текст] / Ю. Полисский. – Днепр : «Свидлер А. Л.», 2018. – 274 с.
Знайти вчорашній день
Юрій Давидович Поліський давній добрий приятель нашої бібліотеки, користувач з солідним стажем, постійний учасник засідань клубу книголюбів «Літературна вітальня». Майже усі його поетичні і прозові твори з успіхом були презентовані в стінах нашої бібліотеки і одразу тепло сприйняті читачами.
Друге видання книги «Шукаю вчорашній день» (перше було здійснено у 2011 році) вийшло у дніпровському видавництві «Свидлер А.Л.» цього року. Автор доповнив книгу новими оповіданнями, спогадами, роздумами, які, на його думку, відображають загальну спрямованість книги.
Збірка розповідає про минулі роки рідного міста з його особливою атмосферою й чарівністю, що визначали індивідуальність Дніпропетровська (нині Дніпра), і про жителів міста, таких різних, а, по суті, простих і добрих людях.
Коли я прочитала книгу, то з’ясувалось, що події у більшості оповідань розгортаються по вулиці Харківській, у будинку №6 і, як зізнається сам автор, ця вулиця стала головною в його житті. Так сталось, що у моєму дитинстві наша родина мешкала по вулиці Барикадній, 3. Ці вулиці розташовані майже поряд. Виявляється, ми з автором розповідей були сусідами ( правда, у різні роки), відвідували одні кінотеатри, стадіон «Динамо», «скуплялись» в одних і тих же крамницях. Я добре пам’ятаю цей район старого міста, з дворами-«колодязями», багатоквартирними комуналками, побутовими складнощами і т.і. Але який тут був колорит багатонаціональних традицій, дух взаємодопомоги, людяності, толерантності… І в нашому дворі була своя мадам Марголіна – мадам Гельманша, яка цілими днями сиділа на балконі у кріслі-«качалці» і здавалось усе бачить і про всіх знає, красуня Галя з розкішною косою нижче пояса, від якої не могли відвернути захоплюючі погляди чоловіки, Моня, який потім став Володимиром і двірник дядько Григорій зі своїми кмітливими зауваженнями та народними приказками. Читаючи, я поринула у світ дитинства, спогадів, але завдячуючи автору, ностальгія по минулому не носить агресивного, дріб’язкового присмаку, а лине з легким світлим сумом. Виявляється ті часи нікуди не зникають, вони поряд з нами, доки ми пам’ятаємо і любимо. Я цілком згодна з класиками, що без минулого неможливе майбутнє і саме цей зв'язок є складовою культури нації, окреслює її ідентичність.
Родзинкою письменника, на мій погляд, є майстерність у коротенькому оповіданні виразно розкрити декілька сюжетних ліній, психологію складових характеру героїв, примусити читача співпереживати і навіть додумати «свій» кінець історії, коли у автора інтригуючи обривається розповідь «на самому цікавому місці». У текстах вміло і правдиво відображені життєві ситуації, відчувається, що сам автор був учасником тих подій, або переживав, спостерігаючи. А ще, мені здається, окремі оповідання дуже кінематографічні і у талановитих руках режисера могли б «засвітитись» на великому екрані.
Радує й повага Юрія Давидовича до слова, до культури і чистоти мови, без зайвої витіюватості (на що зараз страждають багато сучасних авторів). У книзі багато тонкого єврейського гумору, а під час і колючої сатири.
Схиляю голову перед Юрієм Давидовичем краєзнавцем. Справжній патріот свого міста, слідопит, захисник пам’яток. Йому по-справжньому болить, коли на очах руйнуються і зникають архітектурні шедеври. І він намагається боротись, захищати улюблені місця, як може – своїм літературним талантом.
Читати його цікаво, матеріал сприймається легко, запам’ятовується. До деяких сторінок хочеться повернутись знову.
Маєте хвильку для естетичної рефлексії? Раджу познайомитись зі збіркою оповідань «Шукаю вчорашній день», у якій є все: сплетіння творчого пошуку, тонкої психології, філософських роздумів,народної мудрості, веселих жартів, мовної гри. Отримайте задоволення!
Довідка:
Юрій Давидович Поліський – автор 14 книг поезій та прози. Його вірші увійшли до Загальної енциклопедичної антології російської поезії серії «Золота бібліотека поезії»; до антології «Україна. Російська поезія. ХХ століття»; «Обличчям до обличчя»; «Пісні Південної Русі. Вірші російських поетів України»; «Антології російської народної поезії 21 століття. Том3. 2012», «Антології сучасної новелістики та лірики України – 2013»
Кандидат технічних наук, заслужений винахідник України, академік Міжнародної академії авторів наукових відкриттів і винаходів, почесний діяч Єврейської ради України. Нагороджений почесною медаллю «За заслуги перед містом».
До фондів ДОУНБ книга потрапила в дарунок від автора.
До фондів ДОУНБ книга потрапила в дарунок від автора.
Світлана Пономаренко, завідуюча відділом документів з питань мистецтв
Юрий Полисский "Ищу вчерашний день"
Юрий Полисский "Ищу вчерашний день"
Більше про бібліотеку тут
Замовити книги можна тут
И я жил неподалёку, в Каменьях на ул.Каменной,18, между бывшим стадионом "Динамо" и набережной, при мне построенной.
ВідповістиВидалитиИ я тоже иногда "Ищу вчерашний день", бродя по знакомым с детства местам и не узнавая их. Поражаюсь безвкусию архитекторов так обезобразивших уникальный ландшафт на месте бывшего стадиона.
Больно на это смотреть!
Как раздражают новые названия, непонятно кем выданные. Почему бы не вернуть улицам их первоначальные, исторические имена. Как можно так оскорблять ИСТОРИЮ, так не любить свой город?
Чем это лучше деятельности булгаковских шариковых?
Книга понравилась.
Окунулся в мир детства, дворовых друзей, колоритных соседей,первой школьной любви, медведя Цезаря в школе №100. Вспомнил некоторые колоритные, забытые ныне слова, на идыш, слышанные когда-то от прадедушки с прабабушкой и утратившие для меня смысл.
Кто не знает, ТРЕТЬ! населения Екатеринослава составляли евреи. Это был особый параллельный мир, со своим языком, традициями, кухней.
И моменты антисемити́зма были, когда мою собаку - дворовую дворнягу, называли жидовкой. Но это были отдельные негодяи. А соседи были иногда ближе родственников, и это не зависело от происхождения. И даже каменская шпана,босота, была своей "крышей" в трудные моменты уличного детства. И шпана эта НИКОГДА не позволяла себе матюгнутся в присутствии моей мамы, уважала!
И мой дядя Лев Шмаров ходил в ту же мужскую 57-ю школу, что и автор книги, правда на два года старше.
И мама Наталия Шмарова ходила в женскую 22-ю.
И их рассказы так хорошо перекликаются с историями книги о послевоенных годах.
Говорливая тетя Бетя, очень близкая нашей семье тётя Роза, у которой я мог заночевать, когда мама была в командировке, я вспомнил вас!
Спасибо Юрию Полисскому !