(закінчення)
Але КДБ вважав інакше, тому переслідування свої та періодичні затримання не припиняв. Влітку 1976 року під час чергового затримання спецслужби запропонували Олексі написати заяву і виїхати закордон. Він відповів: «Мої однодумці й друзі сидять в таборах. Я мушу робити все, що в моїх силах, щоб звільнити їх. Моє місце тут, в Україні» і вже у листопаді Олекса був у складі тієї жменьки відважних людей, які проголосили створення Української групи сприяння Виконанню Гельсінських Угод. Також цього року він підписав Меморандум УГГ, де наводилися конкретні приклади протиправних дій КДБ і радянського уряду, відомості про українських політв’язнів, використання психіатричних лікарень проти інакомислячих.
В цьому ж році він відвіз один з примірників своєї найбільшої праці «Мова - Народ» професору Донецького університету. Олекса був першим в Україні, хто зібрав в одинадцяти розділах документи і вислови більш ніж 250 авторів про рідну українську мову. Тут є відомості про процес поширення грамотності на Україні, про склад населення за мовним принципом. Книга, за яку його згодом так тяжко покарали, була адресована вчителям української мови ті літератури, учням та їх батькам, але Тихий вірив, що прийдуть часи, коли його працю зможе прочитати більш широке коло людей.
Професор одразу настрочив донос. Машинопис рукопису вилучили, двоє суток Тихого продержали під вартою під привидом - пограбування магазину, а у нього вдома під час обшуку знайшли заліплений у глині на горищі німецький карабін 19 віку, про який він не здогадувався і діло було сфабриковане.
Справу Тихого було об'єднано зі справою колишнього секретаря парткому Спілки письменників України Миколи Руденка. Суд проходив у Дружківці у ленінській кімнаті, влада всяко намагалася ізолювати цей процес від громадськості, процес слухали у відкритому режимі тільки на 6 день. Промова Тихого на суді сповнена не тільки справжньої сили і величі духу, але й гідності та безстрашшя.
Олексу Тихого позбавили волі на строк 10 років і заслання на строк 5 років. Він потрапив до табору в Мордовії, потім до Пермської області, пережив тривалі голодування (найдовше 52 дні), протести. Разом з іншими політв'язнями він підписав переданий Андрію Сахарову лист «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення».
Відомий правозахисник і колишній політв’язень Василь Овсієнко, який перебував в одній камері с Тихим, згадував: «Про нього можна говорити тільки пафосно. Це була людина близька до того ідеалу, де починається святість. Людина залізної волі, рідкісної толерантності і виняткової терпимості. Єдиним можливим ненасильницьким и прийнятним шляхом вважав ненасильницьке противлення злу. Основною метою молоді бачив освіту, науку, культуру».
Він тяжко хворів, тільки після втручання міжнародних громадських організацій тюремні лікарі звернули на нього увагу. На захист Тихого виступили визначні правозахисники Петро Григоренко, Андрій Сахаров, Левко Лук'яненко, Олександр Подрабінек та інші.
У 1979 році з іншими 18 політв'язнями Олекса Тихий також підписав «Звернення українського національного визвольного руху в справах української самостійності», у якому ставилося питання про вихід України зі складу СРСР.
Помер він 6 травня 1984 у тюремній лікарні у Пермі, йому таки вчасно не надали лікарську допомогу.
Шість років потому, Постановою Пленуму Верховного суду УРСР, вироки щодо Тихого було скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».
Згідно з Указом Президента України від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод», Олексу Тихого нагороджено Орденом «За мужність» I ступеня.
Відома українська дисидентка Надія Світлична, дружина Івана Світличного , так писала про нашого героя : «Якщо вдуматися Олекса Тихий вже багато років палає на кострищі за єдину єресь – намагання мати свою думку».
І я б додала - за прагнення українців говорити рідною мовою на рідній землі і цим зміцнювати себе і свій народ.
Він не тримав образи ні на кого, натомість мав любов у вищому сенсі цього слова і в останню зустріч з сином Володимиром і першою дружиною Ольгою просив пам’ятати Нагірну проповідь Ісуса Христа.
Більше про бібліотеку тут
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар