Улас Самчук. Гомер української прози (Продовження)
У 1937 році була створена Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. «Ми з ним були протилежно різні. – писав Самчук про Ольжича. Його вчинки завжди мотивував тільки поклик серця. Анатомія моєї духовності мала одну голову і одне серце, при тому їх головний штаб завжди знаходився в посудині черепу, якому вони були підпорядковані. Одначе, з Ольжичем ми ніколи не розходилися в поглядах і ніколи не сперечалися. І між усіма моїми близькими колегами пера, тільки з ним ми були на ти».
Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.
У 1938—-1939 роках письменник їздив Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності Карпатської України, він відвідав з виступами десятки українських міст, містечок, селищ, сіл, громад і організацій. У той час він посідав місце референта пропаганди УНО (українське національне об'єднання) в Хусті, будучи одночасно «звітодавцем командування Карпатської Січі» до нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського слова». Багато міст з виступами протягом 1940-1941 років він об'їздив у Чехії, Німеччині, Польщі .
У 1941 —1942 роках Самчук редагував газету «Волинь». У своїх мемуарах він так згадував про цей період: «Поява «Волині» викликала сенсацію, її дванадцять тисяч початкового тиражу виявилися разюче малим числом.ЇЇ не купували, а розхапували… І головне ми мали в руках важливий, справді живий і справді чинний орган друку, безпосередній контакт з найширшими масами, які горіли бажанням почути від нас слово. Стільки років казьонщини, штампованої балаканини, сірої пропаганди, нещирої патетики. І раптом, щось інше, безпосереднє, щире, колоритне. Все що ми писали – писали від глибини серця і глибини потреби, і читач це одразу відчував».
Згодом Самчук працював у Німецькому пресовому бюро. У березні 1942 року вихід газети було заборонено, а Самчук заарештований, німецькою владою за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.
Тут слід згадати допомогу Германа Блюме, з яким він познайомився під час свого навчання в Бреславському університеті (нині Вроцлавському, у Польщі). Той спонсорував, в ті часи, його навчання, а мати Германа навчила його німецькій мові. Пізніше Самчук зустрів Блюме, коли він вже очолював цивільну поліцію рейхскомісаріату України, і за його клопотанням в 1942 р. Самчука було звільнено з-під арешту.
У 1943 році письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут він долучається до роботи, присвяченій згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції «велику літературу». Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з'їзду Мистецького Українського Руху МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня 1945 р.
До того часу належить запис у його щоденнику від 1 серпня 1945 року. «Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять - миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріату Україна, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Голод 1932-33, концентраційні табори...". Його життя й справді вмістило великий пласт всесвітньої історії.
1944 —1987 роки — період «другої еміграції» письменника.
У 1946 р. під час перебування Самчука в таборах для переміщених осіб виходить друком його повість «Юність Василя Шеремета». У 1948 р. він переїздить до Канадського Торонто.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар