Генеалогія річ дуже цікава, як для істориків-краєзнавців, так і для пересічної людини, яка знаходиться на шляху осягання історії своєї родини. Життя пращурів спроможне прорисувати не тількі невідомі речі, а й дати розуміння наших сучасних вчинків і світогляду.
У краєзнавчому відділі відбулося чергове засідання «Дніпровського генеалогічного товариства». З доповіддю про «Родовід Ессе-Езінг» виступила член спілки краєзнавців Алла Беляєва, яка досконало вивчила архівні та родинні документи і безліч друкованих видань, стосовно життя свого роду. Присутні мали змогу побачити копії документів, відповіла вона і на чисельні питання присутніх.
Давній рід її предків бере свій початок у прибалтійському містечку Лієпая (Лібава). Це було місто, де залишили свій слід шведські королі, німецькі барони, російські царі і фінські єгері. Перші історичні відомості про рибальське селище Ліва (в перекладі з древньолівської мови - «пісок») відносяться до 1253 року, а перші згадки про рід Ессі-Езінгов, датовані кінцем XIX –го початком XX століття.
Якраз до цього періоду відносяться перші згадки, що збереглися у Державному архіві Латвії. У документах архівних фондів «Метрические книги евангелическо-лютеранских приходов Латвии» і «Курляндские ревизские сказки» читаємо про те, що родина походила з селян Кальвенскої волості, призвіще членів сім'ї у різних документах XIX-го століття записується по-різному і лише наприкінці XIX-го утверджується, як Ессі-Езінг.
Протягом ста років родина мешкала у різних країнах і місцях – Польща, США, Швеція, Швейцарія, Донеччина, Урал, Крим, Середня Азія і, звісно, Дніпропетровська область.
Сфери діяльності торкалися бухгалтерської справи, металургійної промисловості, лікарського напрямку. Родина жила доволі заможно - двоповерховий будинок, конюшня, гувернери. Розмовляли домочадці трьома мовами: російською, німецькою, латишською і отримання освіти у родині вважалося обов'язковим.
У тодішньому Дніпропетровську родина оселяється з 1928 року і у подальші роки її трудова доля пов'язана із Катеринославськими заводами «Доменний» ім. Петровського і «Трубопрокатний» ім. В.І.Леніна Південного металургійного Тресту «Югосталь».
Відчули предки Алли Миколаївни і тягар своєї національності «латиш-німець». Особливо у 30-40-ті роки минулого століття, коли родина мала питання з боку НКВС.
Зокрема, Альфонс Генріхович Ессі-Езінг, який мав відношення до створення особливої суперброні для танків у часи Другої Світової війни. Призвіще заважало йому опинитися у списку нагороджених, хоча з іншого боку відсутність допомогла уникнути переслідувань у подальшому. Торкнулися членів родині і блокада Ленінграду, і фашистський полон - тобто історія у всіх своїх проявах і подіях.
Унікальною є доля Манфреда Генріховича Ессі-Езінга - хірурга медсанбату 327-ої дивізії у часи Другої Світової. Коли його медчастина опинилася у фашистському оточенні, він потрапив у полон. «Это было жуткое время. – згадує Манфред Генрихович. - Когда нас, раненных, больных, выстроили в шеренгу, немецкий офицер сказал, стоящей рядом медсестре, чтобы она шла за ним. Мне не хотелось открывать свое знание немецкого.., но надо было выручать девушку. Я вышел вперед и по-немецки попросил оставить медсестру, т.к. это моя жена». Невдовзі він був призначений лікарем в таборі для військовополонених у Павлограді. «Каждый день в лагере погибали сотни людей. Мы наладили связь с Павлогорадским подпольем… Немцы очень боялись инфекционных болезней, я этим воспользовался. Нашим врачебным оружием стала … смерть. Я и двое моих помощников – фельдшеров выбирали пленных, которым угрожало уничтожение в первую очередь, и объявляли их инфекционными больными.. Мои подпольные клички были «Святой» и «Батя». И в самом деле, я годился в отцы почти всем своим подопечным – ведь им было двадцать, а мне – сорок…»
За допомогою Павлогорадського підпілля, Манфреду Генріховичу вдалося врятувати понад п'ять тисяч осіб.
У 1965 році вийшла в світ книга «Нескорений Павлоград», де є розділ «Таємничий доктор Ессен», в якому розповідається про подвиг лікаря. На запрошення ризького телебачення Манфред Генріхович побував у Прибалтиці, де про нього зняли документальний фільм. Українські, латвійські і російські газети, журнали присвятили йому чимало публікацій, музей Дніпропетровської державної медичної академії зберігає відповідну експозицію, а поет Андрій Вознесенський увічнив подвиг лікаря у баладі «Доктор Осінь»:
«Корифеи из Лабрадора,
Павлов, Мечников, Гиппократ, -
Все дерзали в лабораториях,
Рисковали – но чтобы так?!
Чтоб от виселицы в трех метрах,
В микроскопном желтом глазке,
Жизнь искать в волоске смерти –
Сам от смерти на волоске?!»
Цікаві долі… Історичні ракурси… Безперервний зв'язок поколінь…
Наступне засідання «Дніпровського генеалогічного товариства» відбудеться у краєзнавчому відділі ДОУНБ 23 лютого о 16.00. Долучайтесь.
(при підготовці матеріалу використані фрагменти статті Алли Беляєвої «Род Эсси-Эзинг» та фото з родинного архіву)
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Немає коментарів:
Дописати коментар