Сторінки

пʼятницю, 24 лютого 2017 р.

На долоні історії

Дмитро Кедрін. Жити всупереч усьому…

Він народився на початку минулого сторіччя у дворянській родині.  Самі перші яскраві враження були пов´язані із запахом новорічної ялинки, прогулянками по скрипливому від мороза снігу, візитами болгарського поета Кайсина Кулієва і часто лунавшими у домі рядками із  Михайла Лермонтова, Івана Буніна, Гарсіа Лорки та Олександра Блока.  Він назавжди запам´ятав віршовані  досвіди  батька і матері, фарби і буйне цвітіння маків і маленького шпака, що вмів говорити і зранку пробуджував маленького Діму: «Кедр-р-р-рін, поррр-ра!»
У родині з покоління до покоління передавалася сімейна ікона Казанської Божої Матері. Тітка та бабця, під час життя  у Катеринославі,  часто водили його на богослужіння. Лики святих, дзвони, церковні піснопіння -  хвилювали його і приводили до священного трепету. Всі ці враження  стали своєрідним камертоном, визначившим  в його житті та поезії пронизливу  натхненність і силу.
У Катеринославі він прожив 18 років, але можливості повноцінно публікуватися і бути затребуваним не мав.  На початку 30- х років після тюремного заключенні по статті  «за недоносительство», виїхав до Москви, де кипіло справжнє літературне життя. «Глаголом жгли сердца людей» Михайло Свєтлов, Олександр Безименський, Володимир Маяковський.  Самим заповітним бажанням Кедріна було друкуватися, щоб сучасники почули і зрозуміли його.  Єдиним прижиттєвим і вистражданим виданням стала збірка «Свидетели», з якої цензорами були вимарані найкращі твори.  «Мне стыдно перед самим собой за эту книгу», - писав він в одному з своїх листів.  І ще на цю тему: «Сколько хочется сказать и выразить. Быть маленьким поэтом не хочу, а большим – меня не пускают».
Його щира любов до Батьківщини, правда о «культе личности», тема творця і влади,  висловлені в метафоричній формі (романтитчні поеми «Зодчие», «Рембрандт») неймовірно дратували і були неугодні чиновникам від літератури і сильним світу цього. Співпрацювати з ними він відмовився і у 1945-му році його вбили. Незадовго до своєї смерті поет писав: «Я на год старше Пушкина. На год…»,  немов відчуваючи, що дуель з тоталітарною машиною закінчиться не на його користь. Він пішов на  зльоті, сповнений задумів і планів. Цих планів, за переконанням прозаїка Лидії Сейфуліної, вистачило б для збагачення літератури років на двадцять.
Вірші Дмитра Кедріна, це не просто ілюстрація часу, це величезний пласт поетичної культури, який вібрав у себе мелодику і образи поезії першої третини двадцятого сторіччя, наслідуючи   найкращі  позачасові зразки рим європейських.

Коли я  передивляюсь і тримаю у руках його рукописи, прижєттеві та посмертні публікації, листи та особисті речі і маленький дерев'яний кораблик, який він зробив для сина – час  немов зупиняється.  Приходить чітке розуміння  його трагічної швидкоплинності і  пронизливе відчуття драми і  величі  таланту катеринославського поета, який жив і творив  гідно, і  всупереч. І саме тому, залишив  своє і'мя в історії.



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter




Немає коментарів:

Дописати коментар