Генрі Чарльз Буковскі.
Колір забутого кохання
Кохання в його житті було багато. Різного. Не
завжди взаємного, скоріше навпаки. Але кольори ці відтіняли життя, немов ще
більше висвітлюючи самотність. Іноді з нею сперечалися. В деяких випадках,
забутими не ставали.
У 1993 у видавництві «Чорний горобець» вийшла
остання прижиттєва антологія Буковскі «Біжи разом зі здобиччю», де більшість з його
поетичного та прозового матеріалу. Останній роман «Макулатура» (Pulp, 1994),
просочений не лише його мудрим почуттям гумору, а й передчуттям смерті: «Хочу,
щоб мене поховали біля іподрому… де буде чути останній заїзд».
Класична музика, зокрема твори Яна Сібеліуса,
та іподром на багато років стають його справжньою пристрастю, бо знову таки віддзеркалюють
справжнє та неприховане. «Коли я не ходжу на перегони, я не можу писати. …ти
бачиш багато облич, сотні сотень облич, і в кожного є мрія, вони хочуть
перемогти. Ти бачиш, чого вони прагнуть… і те, чого не трапляється. Немов щось
відкривається для тебе, про щось говорить...».
Він ніколи не боявся смерті, вважаючи, що єдине
питання не в тому наскільки ти можеш постарішати, а в тому, як далеко здатен
дійти зі своїм «багажем», бо всі життя рано чи пізно вичерпуються. «Я був
міцним і опинявся у зручний момент у необхідному місці. Боги були добрі до
мене…». Так, був та були.
Чарльз Буковскі помер від лейкемії 9 березня
1994 року у власному будинку в Сан-Педро.
Нещодавно виявилося, що, всупереч його природності,
вистражданої правдою життя та неповторним авторським стилем, багато надрукованих
віршів сильно прикрашені та відредаговані. Завдяки архівам і оригінальним
рукописам один із відданих дослідників творчості Буковскі Абель Дебрітто неточності
виправляє. Йдеться про збірку «Storm for the Living and the Dead: Uncollected
and Unpublished Poems» (2019 р.). «Ця книга – справжній, справжній, справжній
Буковскі. Є ніжний Буковські, непристойний, брудний, старий Буковські,
Буковські, який поважає інших письменників, Буковські, закоханий у жінок, я
намагався створити кілька різних Буковські», – пише Дебрітто. «Дехто вважає
його непристойним. Але я так не думаю. Я думаю, що він говорить про реальне
життя».
Реальне життя. Яким же у підсумку воно було для
епатажного, неформатного та несхожого на інших чоловіка з зовнішністю
пораненого лева?
«Вірші в останню ніч землі» стали останніми його
римами. В них відчуємо обпалюючу сповідь справжнього, справжнього, справжнього Буковскі.
Сповідь, яка назавжди ранить не «dirty realism», бо це – лише формальна літературознавча
ознака та слабке недосконале відлуння його строкатого життя. Ранить відвертістю.
Відвертістю самотньої вселенської ніжності та прагнення сокровенного щастя.
Саме цю правду Генрі Чарльз Буковскі лишив нам по
собі.
«В серці моєму живе синій птах
Він мріє вирватись
Але я занадто міцний
Йому не зломити мене
Я кажу Посидь там
Я нікому не дозволю тебе побачити…
Я випускаю його часом лише ночами
Коли всі сплять
Я кажу Я знаю, що ти там
Не сумуй
Потім саджаю його назад
Та він і там тихенько співає
Я не даю йому померти
І ми спимо разом
Ніби таємно домовившись
І це так добре
Що дорослий чоловік міг би й розплакатися
Але я не плачу
А ви?..»
Олена Ємельянова
«У двадцять п'ять генієм може бути будь-хто. У
п'ятдесят для цього вже щось треба зробити».
«Честолюбство рідко допомагає таланту. Інша
справа – удача. Талант завжди пасе за нею по п'ятах».
«Я не вірю, що можна змінити життя на краще, я
вірю, що можна постаратися не зробити його гіршим».
«Я дуже добре знаю свої недоліки, щоб
вимагати взаємної любові».
«Я зазвичай поганий, але коли я гарний –
гарний диявольськи».
«Якщо тобі вдалося обдурити людину, то це
не означає, що вона дурна. Це означає, що вона довіряла тобі більше, ніж ти
цього заслуговував».
«Я не надто дивлюся на людей. Це заважає.
Якщо довго дивишся на когось, то починаєш ставати схожим на нього».
«Якщо у вас майже не залишилося душі й вам
це відомо, то душа у вас ще є».
«Якщо ти збираєшся спробувати, йди до
кінця. В іншому випадку навіть не починай. Це може означати втрату подруг,
дружин, родичів і можливо навіть
розуму».
« Якщо збрешеш людині щодо її таланту тільки
тому, що вона сидить навпроти, це буде найпростіша брехня з усіх, оскільки
рівносильна тому, щоб сказати: нумо далі, продовжуй, – а це, зрештою, найгірший
спосіб розтратити життя людини без справжнього таланту. Проте багато хто саме
так і робить – друзі та родичі, головним чином».
«Я любив тебе, як чоловік любить жінку, до
якої він ніколи не торкається, а тільки пише і зберігає невеликі фотографії».
«Я ніколи не зустрічав іншого чоловіка,
яким мені хотілося б бути. І навіть якщо це помилка, то це удача».
«Я ношу смерть у лівій кишені. Іноді
дістаю її та говорю з нею: «Привіт, дитино, як справи? Коли прийдеш за мною? Я
буду готовий».
«Я так хочу того, чого немає тут, і не
знаю, куди йти».
«Я хотів весь світ чи нічого».
«Я пам'ятаю, як прокинувся якось уранці і
виявив, що все забарвлене в колір забутого кохання».
https://inspirationfeed.com/charles-bukowski-quotes/
https://inspirationfeed.com/charles-bukowski-quotes/
Буковски, Чарльз. Путь в рай закрыт :
рассказы : стихи / Ч. Буковски. – СПб. : Азбука-классика, 2005. – 797 с.
Буковски, Чарльз. Макулатура : роман / Ч.
Буковски. – М. : Эксмо, 2008. – 224 с.
Буковски, Чарльз. Юг без признаков Севера
: рассказы / Ч. Буковски. – М. : Эксмо ; СПб. : Домино, 2008. – 304 с.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар