Генрі Чарльз Буковскі:
«Ніхто
не може врятувати тебе, крім тебе самого...» (продовження)
Про нього писали, що він надав голосу
безголосим, манеру ж і стиль порівнювали
з творами Ернста Хемінгуея.
Насправді все було дещо інакше.
Короткі, немов постріли, абзаци, фрази, немов
стиснуті пружини, обмаль порівнянь, образів, метафор. Така собі неприкрашена
документальна концентрація життя без зайвих «бантиків». Та сама реальність, яку
він досліджує роками власного досвіду, кидаючи себе в усі негаразди неначе у вогнища
або шторми. Але у штормі виживає лише той, хто цілком може довіритися хвилям.
Начало його творів немов без початку, і це чіпляє
з першого речення, і ти запитуєш в себе: «Що це? Що відбувається?». І через
секунди немов вмикається проєктор і ти починаєш бачити все, що трапляється з
героями.
Девіз Буковські: «Мені подобається сказати те,
що я повинен сказати та піти». Коротко, зрозуміло, чесно. Але «піти» не
виходить вже нам, тому що ти одразу або з часом повертаєшся до його творів, як
до обпалюючих ковтків, які втамовують спрагу.
У 1966 році в Санта-Роз (Каліфорнія)
шанувальник творчості Чарльза Буковскі Джон Мартін для того, щоб друкувати
твори свого кумира, засновує видавництво «Чорний Горобець» (Black Sparrow
Press). Саме тут у шістдесяті виходять всі збірки Буковскі – понад двадцять назв.
Видавництво й досі одне з найшанованих і незалежних у США, а прибутки від
творів Буковскі й досі становлять близько третини річного обсягу продажів. «Він
допоміг мені побудувати мій видавничий бізнес, я допоміг йому стати успішним
письменником і заможною людиною», – цілком справедливо зазначає Мартін у
спогадах. Має рацію. Про нюанси – згодом.
1971. Буковскі за двадцять днів пише роман «Поштамт»
(Post Office). «Як ти зміг так швидко?», – спитав Джон. – «Від страху», – чесно
відповів Генрі.
В основі реальний життєвий досвід – у 1958 році
Буковскі працював сортувальником на пошті. Ці клітинки, куди розкладалась
кореспонденція, нудні рухи, доведені до автоматизму, були схожими на пекельне божевільне
коло, коли з дня у день нічого нового та іншого не траплялося.
У США «Поштамт» був проданий тиражем сімдесят
п`ять тисяч екземплярів, у світі – п`ятсот. Судячи з цього, «нічого не
трапляється» в багатьох людей по всьому світові. Письменник точно почув і
спіймав відчайдушну «ноту» самотності багатьох. Великої та уповільненої.
У 1974-му він отримує стипендію Національного
Фонду Заохочення Мистецтв і переселяється до Голлівуду. Підробляє в чоловічих
журналах і андеграундних газетах.
Невдовзі з`являються романи «Фактотум»
(Factotum, 1976), «Жінки» (1978), «Шинка на хлібі» (1982), збірки «Африка», «Париж»,
«Греція» та інші.
До кінця 1970-х Буковскі наздоганяє
популярність. Його читацька аудиторія розширюється, книги шукають у крамницях,
запитують у знайомих, передають з рук до рук як бажану цінність. Все частіше
запрошують виступати з власними віршами. Він завжди хвилюється. Завжди
природній і відкритий. Усміхнений. Ніжний і сумний. З неповторною інтонацією
легкого гумору. Поїздки до Німеччини та Франції стають культурними подіями часу, преса все
частіше вмикає камери, щоб встигнути зберегти миті неповторного.
Чарльз Буковскі в продовженні «Території особистості».
Олена
Ємельянова
«Найкращі у вбивстві ті, хто пропонують
уникнути цього і найкращі у ненависті ті, хто закликають до кохання. І найкращі
у війні ті, хто закликають до миру. Остерігайтеся середнього чоловіка та
середньої жінки. Остерігайтеся їхнього кохання. Воно середнє та шукає
середнього. Але в їхній ненависті ховається геній. У їхній ненависті достатньо
геніального, щоб убити вас. Вбити будь-кого. Не бажаючи самотності, не
розуміючи самотності, вони спробують знищити все, що відрізняється від них
самих. Не здатні створювати мистецтво, вони не здатні зрозуміти мистецтво. Свою
невдачу як творців вони розцінюють як невдачу світу. Нездатні повністю любити
вони вважатимуть неповною вашу любов. І зненавидять вас, і їхня ненависть буде,
як сяючий діамант. Як ніж і гора, тигр і цикута. Отже, достатньо ненависті,
зради, насильства, абсурдності в середній людській істоті, щоб забезпечити
будь-яку армію...».
«Найголовніше – наскільки добре ти пройдеш
крізь вогонь».
«Не варто рятувати світ, врятуйте хоча б
одну людину».
«Навіщо вбивати стільки різдвяних ялинок,
щоб відзначити лише один день народження?»
«Не роздягайте моє кохання – там може бути
манекен. Не роздягайте манекен, а раптом там моє кохання».
«Немає такої речі як краса, особливо в
людському обличчі, у тому, що ми називаємо фізіономією. Це все підраховане і
уявне припасування. Мовляв, якщо ніс не надто стирчить, боки в порядку, якщо
вуха не надто великі, якщо волосся довге… Це міраж узагальнення. Люди думають,
що певні особи красиві, але насправді вони такими не є, математично рівні нулю.
Справжня «краса», звичайно, походить від характеру, а не від того, якої форми
брови».
«Нещастя для мене – це бути в натовпі.
Бути в натовпі людей і слухати їхні розмови. Від цього можна збожеволіти. Ці
розмови – розмови божевільних. Навіть собаки говорять краще. Раніше я робив
так: я опускав штори і не відповідав ні на дзвінки, ні на стукіт у двері
приблизно тиждень. Я не вставав із ліжка, нічого не робив, нікого не бачив. Це
дуже допомагає…».
«Ніхто не може врятувати тебе, крім самого
тебе... Цю війну нелегко виграти, але якщо щось варто виграти, то це воно».
Далі буде.
Фото:
https://mypoeticside.com/poets/charles-bukowski-poems
Джерела: https://www.mdzol.com/sociedad/2022/6/15/este-es-el-nivel-de-estudios-que-alcanzo-charles-bukowski-251580.html
https://inspirationfeed.com/charles-bukowski-quotes/
https://www.pbs.org/newshour/arts/poetry/bukowksis-poems-were-mangled-by-editors-after-his-death-now-you-can-read-his-originals
Буковски, Чарльз. Путь в рай закрыт :
рассказы : стихи / Ч. Буковски. – СПб. : Азбука-классика, 2005. – 797 с.
Буковски, Чарльз. Макулатура : роман / Ч.
Буковски. – М. : Эксмо, 2008. – 224 с.
Буковски, Чарльз. Юг без признаков Севера
: рассказы / Ч. Буковски. – М. : Эксмо ; СПб. : Домино, 2008. – 304 с.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар