Генрі Чарльз Буковскі.
Збережені
іскри
і
Його обличчя порівнюють зі зовнішністю пораненого лева.
Протягом життя ран цих і насправді було
забагато. Починаючи з байдужості матері до постійного безпровинного побиття
Генрі батьком. Піхотинець часів Другої світової,
який повернувся до Німеччини солдатом американської армії, лупцював сина до
чотирнадцяти років. До тих пір, поки той не припинив кричати під час екзекуцій.
Саме тоді батько зрозумів – син подорослішав і назавжди вільний від фізичного та морального
страху. «Мій батько був великим вчителем літератури, – чуємо в одному з
інтерв`ю. – Він навчив мене значенню болю. Болю без будь-якої причини». І ще:
«Люди втомилися, вони змучені коханням чи його відсутністю. Люди просто недобрі
один до одного».
Років із тринадцять він почав думати, що є
письменником. Взяв блокнот, олівець і почав писати. Пізніше він назве це «механізмом,
коли тобі приємно від подібних дій». Відчуття ці лишаться на все життя.
Генрі Чарльз Буковскі. Американський письменник
німецького походження, поет, сценарист. Автор понад сорока книг, серед яких
романи, оповідання, вірші, перекладені багатьма мовами світу. Але з такими
потужними та промовистими мовою і наповненням, що звучатимуть по авторські
завжди.
Його першим дитячим оповіданням була історія
про одноруку людину, яка скидала людей із неба. Батько, побачивши твір, негайно
його розірвав. Після цього Генрі ствердився в письменницькому бажанні
остаточно. «Саме після цього я став письменником», – читаємо в його спогадах.
Він прагнув протестної несхожості з оточенням, внутрішньої,
перш за все; а ще, іноді помилково, вважав, що нікому не потрібний. А ще був
переконаний, що людству важлива лише «прекрасна брехня» та сперечався з цим у
своїх творах, зробивши певний оригінальний літературний «шлюз» американської
літератури XX сторіччя. Витоки знайдемо в історії шкільних років, коли Генрі написав
сюжет про власну зустріч із президентом і потім безуспішно переконував, що це ніяк
не стосується дійсності.
Навчався він на факультеті журналістики та
англійської мови у коледжі Лос-Анджелеса. Не проти був стати
журналістом, але його не взяли на роботу. Можливо, то й добре, бо все, як
звісно, все трапляється у свій час.
На початку Другої світової він кидає навчання
та вирушає подалі від батька до Нью-Йорка, а потім до Філадельфії. До служби в
армії визнаний непридатним. Психіатр поставив лише два питання: «Ти віриш у
війну? – Ні. – Ти готовий воювати? – Так». Цього виявилося достатньо для того,
щоб із формулюванням «антисоціальність» Генрі лишили покинутим на самого себе.
Це виявилося доволі жорстоко, він немов
випробував, на що ще здатен і є чи ні ступінь болю, який зможе відчути знову. Праця
на бійні, у залізничній ремонтній бригаді, в американському Червоному Хресті –
більш ніж у ста місцях і різних містах. Він голодує, буває, що шоколадний
батончик із красномовною назвою «День зарплатні» – єдина їжа на день. Вірніше
вночі, коли по шматочку куштує смаколик, немов подовжуючи насолоду.
Буковскі пише від руки друкованими літерами та
відсилає до різних журналів чотири-п`ять оповідань і віршів на тиждень. Твори вперто
повертали. Іноді хотілося все кинути, але якийсь внутрішній голос, казав: «Не
треба. Збережи крихітну вуглинку, її іскру.
Допоки вони в тобі, ти зможеш розпалити велике вогнище… Наді мною насміхалися, бо
тоді я був для них лише рабом. Якось
зимовим вечором я йшов безлюдною вулицею. Чомусь добре запам`ятав заледеніли самотні
дерева. Вдома побачив підкладений хазяйкою квартири під двері лист від
редакції, де сповіщалося, що два моїх оповідання придбали». Це було у 1944-му, твори
надрукували в журналах «Історія» та «Портфоліо».
Генрі Чарльз Буковскі у «Пунктирах
історії».
Олена Ємельянова
«Без літератури життя – пекло».
«Бути одному ніколи не здавалося
правильним. Іноді це було добре, але ніколи не здавалося правильним».
«Вона божевільна, але вона чарівна. У її
вогні немає брехні».
«Вільна душа зустрічається рідко, але ти пізнаєш
це, коли побачиш її – переважно тому, що тобі добре, дуже добре, коли ти поруч…».
«Віра гарна для тих, хто має. Тільки не
треба вантажити цим мене. У мене віри у мого водопровідника більше, ніж у вічне
життя. Водопровідники мають гарну роботу, вони підтримують стік нечистот».
«Всі жінки різні. Здебільшого вони
здаються поєднанням найкращого і найгіршого – і чарівного, і жахливого. Я
радий, що вони існують».
«Деякі люди не вміють божеволіти. У них
страшенно нудні життя».
«Добре, коли є куди йти, коли все погано».
«Для тих, хто вірить у Бога, є відповіді
на більшість важливих питань. Але для тих із нас, хто не може охоче прийняти
формулу Бога, важливі відповіді не залишаються висіченими на камені».
«Знайди те, що любиш, і дозволь цьому
убити тебе».
«Життя наше не так сильно розрізняється –
хоч нам і подобається думати, ніби це не так».
«Звичайно людину можна любити, якщо не
знаєш її надто близько».
«Здавалося, що коли з повсякденного життя
приборкаєш напруження і божевілля, спиратися більше ніби ні на що».
https://inspirationfeed.com/charles-bukowski-quotes/
Буковски, Чарльз. Путь в рай закрыт:
рассказы : стихи / Ч. Буковски. – СПб. : Азбука-классика, 2005. – 797 с.
Буковски, Чарльз. Макулатура : роман / Ч.
Буковски. – М. : Эксмо, 2008. – 224 с.
Буковски, Чарльз. Юг без признаков Севера
: рассказы / Ч. Буковски. – М. : Эксмо ; СПб. : Домино, 2008. – 304 с.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар