Акутагава Рюноске. Чистий аркуш, що оживає…
(завершення)
Акутагава Рюноске народився в Токіо вранці 1 березня 1892 року або, за старовинним літочислення, в годину, день та місяць «Дракона». Саме тому його нарекли Рюноске, бо «смисловий» ієрогліф цього імені (яп.龍) «Рю» означає саме «дракон».
Коли Рюноске з'явився на світ, матері було вже трохи за тридцять, а батькові більше ніж сорок. Батько хлопчика торгував молоком, у нього були власні пасовиська на околиці Токіо. В той час японці вважали, що народження дитини у людей, яким вже виповнилося стільки років, погана прикмета. Тому, слідуючи стародавнім обрядам, батьки розповсюдили, ніби хлопчика їм підкинули.
Коли малюкові виповнилося дев'ять місяців, його мати збожеволіла, і немовля, згідно із законом і за звичаєм, передали на усиновлення та виховання до бездітної родини старшого матусиного брата. Маленький Рюноске втрачає прізвище Ніхару та отримує – Акутагава. Саме ці подробиці читаємо у книзі Аркадія Стругацького «Три відкриття Рюноске Акутагави».
Родина, до якої хлопчина потрапив, була старою інтелігентною, мала серед своїх предків письменників і вчених і дбайливо зберігала давні культурні традиції. Тут захоплювалися середньовічною поезією та старовинним живописом, суворо дотримувалися старовинного укладу, побудованого на покорі голові родини.
Після закінчення токійській муніципальної середньої школи в числі кращих учнів Акутагава у 1910 році вступає до Першого коледжу на літературне відділення, вивчає англійську літературу. За цим же напрямком продовжує навчання й у Токійському, заснованому як перший Імператорський, університеті. Заняття його розчаровують, він припиняє їх відвідувати, захопившись виданням журналу «Сінсітьо». Саме тут згодом з`являться його перші оповідання. На сторінках журналу Акутагава та його друзі – молоді літератори Куме-сан та Кікуті-сан розмірковують про школу нової майстерності, де література є мистецтвом. Вони відстоюють право на літературну вигадку, цінують яскравість і виразність мови.
По закінченню ВИШу Акутагава викладає у морехідному училищі (м. Камакура) англійську мову. Але це йому нецікаво. Зовсім. І лише, коли він лишається сам на сам із чистим аркушем, за власними словами, оживає у передчутті написання нового твору. Це був «золотий» період його літературних творінь, менш ніж за рік – двадцять новел, есеїв і статей.
Новели Акутагави Рюноске написані лаконічною мовою. Двома-трьома словами він може передати об`ємний і яскравий образ. Не займає багато місця у просторі. В усіх проявах. Незаперечна японська риса, на яку згодом вкаже відомий вчений та сходознавець Олександр Мещеряков. Часто Акутагава описує героїв і ситуації з гумором та іронією: «Життя, як коробка сірників. Поводитися з нею серйозно – дурніше дурного. Несерйозно – небезпечно». Але до власного буття у підсумку він поставиться максимально небезпечно.
Багато сюжетів новел взято ним із китайських, японських, європейських, російських творів, легенд і казок. У його літературному просторі вони отримують нове авторське життя, власне. І з одного боку, ми бачимо, – прояви письма потужної традиції Хейан, а з іншого – стилістичні впливи європейських новацій, зокрема, модерну.
Зустрічі з літературною молоддю, колекціонування старовинних картин і антикваріату, сварки з видавцями через гонорари, лекційні поїздки по країні; редагування хрестоматійних збірників – такими були будні Акутагави. У 1921 році він уперше та востанне в житті побував за кордоном – у Китаї та Кореї. Із сімейним життям не склалося, мав трьох синів.
Останні роки життя були доволі насиченими. Переважно, це були есеї, що склали два томи «Нотаток Тьокодо» (1926), цикли автобіографічних оповідань «Зубчасті колеса» (1927), мініатюр і афоризмів «Слова пігмея» (1923–1926), а також «Життя ідіота» (1927).
Життя він покінчив самогубством, до тієї миті майже добу не встаючи від письмового столу. Подія шокувала друзів і знайомих, але для багатьох несподіванкою не виявилась. Письменник багато говорив і писав саме про такий кінець.
Здається, його увага наприкінці життя до автобіографічних творів теж свідчить про такий фінал. Авжеж, йому було лише тридцять п`ять, і наполегливо-красномовне намагання привернути увагу до своєї особистості каже не лише про нюанси психологічного типу та психологічного стану. Мова про таку собі пікову сповідальність, бажання бути почутим будь що, ніби на краю прірви. Може, хтось зупинить. Не сталося.
Справжньої причини його відходу з життя ніхто так і не дізнався. Звісно, її можна шукати в різних обставинах. Деякі дослідники гадали, що він наклав на себе руки через те, що вважав японську культуру і літературу другорядною і припускав, що вона ніколи не вийде на світовий рівень. Можливо, дуже пафосно, та, зважаючи на його потужну присутність у літературі свого часу, навряд чи. Для нього був важливим саме процес. Тут і Зараз, той самий, чистий аркуш, що оживає, коли на ньому з`являлися його кандзі.
Єдине, що можна сказати однозначно, Акутагава залишається неперевершеним майстром короткого оповідання, традиції якого мають в Японії глибоке й давнє коріння. І, безумовно, його стрімке життя залишило слід у літературній історії не лише Японії, а й всього світу.
«Він стояв внизу під мостом і чекав її. Сіло сонце. З'явилися вечірні тіні. Вона не йшла. Почала прибувати вода, а він усе стояв і чекав поки вода не зімкнулася над його головою. Тоді душа юнака понеслася до сумного місячного світла, щоб через багато тисяч років вселитися в Акутагаву Рюноске, щоб позбавити його спокою».
Світла та сумна мініатюра про неприкаяного романтика із невтомною надією. Він шукав у людях «приховану красу», «тонкий смак», «справжній гумор». Згадаємо лише його роман «Ворота Расемон»: у старому Кіото в голодний рік колишній Хейанський слуга розмірковує – стати йому злочинцем або померти з голоду. Побачивши на власні очі огидність зла (стара оббирає трупи), він вважає за краще померти. Але, почувши доводи старої («треба ж чимось жити»), діє наступним чином – зникає, пограбувавши спершу ту ж саму стару. Отже, зло перемогло? За Акутагавою Рюноске – ні. Письменник не виправдовує, він досліджує, вважав дослідник його творчості Володимир Грінвін. Він, як золотошукач, який «намиває» у своїх образах, людських душах крихтини добра.
На мою думку, це теж цілком в русі японської культури та ментальності, яка всією власною історією, доводила – контрастів немає, є відтінки. І за цієї умови картина світу має інакший вигляд. І ми, інакші, ніж здається.
Літературознавці вважають, що, на жаль, межі своєї епохи, Акутагава Рюноске не здолав. З одного боку, письменник підтвердив власну думку: «Воістину, людське життя зникає вмить, як росинка, як блискавка». Але з урахуванням того, що ми й сьогодні повертаємось до життя та творчості того, хто вважав долю більш неминучою, ніж випадковість, це не зовсім так або ж зовсім не так… :)
Олена Ємельянова,
завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків
Акутагава, Рюноскэ. Слова пигмея [Текст]: рассказы. Воспоминания. Эссе. Письма: Пер. с яп. / Р. Акутагава. – М.: Прогресс, 1992. – 592 с.
Акутагава, Рюноскэ. Избранное в 2-х томах [Текст]: пер. с яп. Т. 2. Жизнь идиота и другие новеллы / Р. Акутагава. – М.: Художественная литература, 1971. – 447 с.
Акутагава, Рюноскэ. Новеллы; Эссе; Миниатюры [Текст] / Р. Акутагава; авт. предисл. А.Н. Стругацкий; худ. Д. Бисти; Пер. с яп. – М.: Художественная литература, 1985. – 607 с.
Бондар Ю. Хвала красі: творчість письменників-естетів у процесі становлення сучасної літератури Японії // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2012. – № 18. – С. 49–51.
Гривин, Владимир Сергеевич. Акутагава Рюноскэ. Жизнь, творчество, идеи [Текст] / В.С. Гривин. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 296 с.
Квік С. Майстер японської новели Рюноске Акутагава // Зарубіжна література. – 2016. – № 6. – С. 32–40.
Клименко Ж. Новела Р. Акутагави «Усмішка богів» як ключ до таємниць японської душі // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2007. – № 11/12. – С. 58–62.
Козієва В. Втілення ідеї про моральну справедливість у новелі Р. Акутагави «Павутинка» // Зарубіжна література в школах України. – 2016. – №1. – С. 46–48.
Юрчак В. Новела Акутагави Рюноске «Павутинка» // Зарубіжна література. – 2016. – № 1. – С. 24–29.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар