Піонер українського кіно
Данило Сахненко
(продовження)
Перший український фільм
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ» (1912)
На початку 1912 року Д. Сахненко виготовив понад двадцять копій фільму «Запорозька Січ». Відтак почалися турботи щодо прокату картини. Коли необхідна кількість копій була вже готова, акціонери й головні учасники зйомок фільму розподілили між собою губернії Російської імперії, поділили між собою копії й вирушили в далеку й тривалу подорож просторами великої країни пропонувати в прокат «Запорозьку Січ».
В українській газеті «Рада» нами виявлено замітку, де чи не єдиний раз в українській дореволюційній пресі згадано прізвище Сахненка:
«З Харківщини. В кінематографі “Аполло” у Харкові 17-21 января показують “Запорожську Січ”, “Хортицю”, картини з життя запорожців та походи Івана Сірка. Кінематографічні бинди (фільми — М. Ч.) позичені з катеринославської фабрики д. Сахненка, котрий на них має монопольне право, яко фабрикант. В картинах, де повинно бути багато руху, так і видко не великих артистів, а селянство трошки підмуштроване. Фабрика д. Сахненка випускає картини з укр. життя, досі вийшло 16 картин. Між ними є “Наталка Полтавка”, “Мати Наймичка”, “Катерина”, “Невольник” та інші». («Рада», 22 січня (3 лютого) 1912).
Таким чином підтвердився наш здогад, що кінострічка «Острів Хортиця» також була знята Сахненком. Це ж підтверджує й книжка харківського дослідника Володимира Міславського з історії українського кіно. Замітку про демонстрування фільму в Харкові слідом за «Радою» у рубриці «Українське мистецтво» вмістив київський тижневик «Засів» (№ 4, 27 січня 1912).
Тим часом тривав прокат стрічки. Кожен з акціонерів, приїхавши до зазначеного міста, за певний відсоток від збору пропонував власникові «ілюзіону» фільм. Підписували коротеньку угоду, і фільм ішов у прокат. З одержаних грошей уповноважений брав деяку суму на дальшу подорож, а решта — основна частина прибутку — здавалася у відповідне відділення Волзько-Камського банку.
«Завдяки «Запорозькій Січі», — згадував Арнольд Кордюм, — мені довелося проїхати Волгою від Нижнього Новгорода до Астрахані. Як з’ясувалося пізніше, фільм дав товариству прибутку в п’ять разів більше, ніж він коштував. Допомогло цьому і те, що акціонер Шейнін з сином зробили надзвичайно ефектну рекламу (афіші та плакати): шалений біг козацької та татарської кінноти, запеклі бої, пожарища і неодмінно через усю афішу ллється кров. В центрі, пам’ятаю, було велике кліше з картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Цей кадр був відтворений точно за знаменитим полотном». (Кордюм Андрій. З кінострічки життя // Мистецтво.– 1969. — № 4.– С. 17).
Тільки-но закінчувалася зйомка, дерев’яний апарат «Пате» негайно переносили до лабораторії. Розрядивши, негатив передавали проявляти. А в апарат Данько вставляв електричну лампочку й починав друкувати позитив. Отак той самий апарат був одночасно і знімальним, і копіювальним.
Одного разу згадуваний А. Кордюм зайшов у кімнату Сахненка — занести туди штатив. Кімната «акціонера» вразила його своєю вбогістю. Ця, завжди чепурна людина, жила, власне, у слюсарній майстерні, що була захаращена різноманітним слюсарним приладддям та інструментом. Що це є людське житло, нагадувало тільки ліжко, та й воно, з подраним солом’яним матрацом, скидалося більше на арештантське.
Сахненко підійшов до столу, згадував майбутній кінорежисер, взяв якісь папірці, розірвав їх і сердито жбурнув у ящик. Це були перепустки в «ілюзіон» на двох чоловік на сеанс. Як виявилося, хазяї «ілюзіонів» за ремонт апаратів «соромилися» платити головному акціонерові грошима й давали йому перепустки на сеанси. А самотній Сахненко день і ніч ремонтував ту апаратуру. Дорого ж обходилася парубкові його слава «золотих рук».
(Далі буде).
Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар