Сторінки

пʼятниця, 1 лютого 2019 р.

На долоні історії

Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

"Я вважаюсь загадкою для всіх, 
ніхто не розгадав мене абсолютно..."
Микола Гоголь

Тепер поговоримо про Гоголя - драматурга. Все  його життя було наповнене театром - з малих років, коли бачив, як батько, Василь Опанасович, пише драми для домашнього театру свого друга Дмитра Прокоповича Трощинського, в якому виступав не тільки як директор і сценарист, але й  як актор. В учнівські роки Микола так само був оточений театральною атмосферою, про що більш детально ви можете прочитати в попередніх частинах.
В той час, як Олександр Грибоєдов та Денис Фонвізін висміювали любовні інтриги, Микола Васильович вирішується піти проти моди - він розкриває соціальні конфлікти.  Однією з перших особливостей письменника стає те, що в  його творах перед читачем постає лише один позитивний герой.
 «Театр нітрохи не дрібниця і зовсім не порожня річ, - писав Гоголь, - якщо приймеш до уваги те, що в ньому може поміститися раптом натовп з п'яти, шести тисяч чоловік, і що вся ця юрба, ні в чому не схожа між собою, розбираючи її по одиницях, може раптом потрястися одним потрясінням, заридати одними сльозами і засміятися одним загальним сміхом. Це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра ».
Можливо, Гоголь міг стати актором, але доля вирішила інакше.
Його п’єси  - дзеркало тогочасного суспільства. Микола Васильович збирає у творах усе негативне, що є в країні - криза, страх перед владою, мінімізувавши це до маленького міста, в якому й  розгортаються події. При цьому, письменник не виключає людяність.
Гоголь бачив комедію,  як жанр гострий і соціально значущий: «Наші коміки двигнулись громадською причиною, а не власною, повстав не проти однієї особи, але проти цілої безлічі зловживань, проти ухилення всього суспільства від прямої дороги. Суспільство зробили вони, як би, власним своїм тілом; вогнем ліричного запалилася нещадна сила їх глузування».
Одна з перших спроб - «Одруження або Зовсім неймовірна подія на дві дії». Гоголь почав роботу над твором у  1833 році. Драма мала кілька назв. Первісне - «Наречені». У травні 1835 року він читав Михайлу Погодіну уривки з п'єси, назва якої звучало вже як «Провінційний наречений», але, за підсумком, драматург зупинився на «Весіллі». Творіння стало побутової комедією, показуючи життя Петербургу в 30-ті роки ХІХ сторіччя, виявляючи соціальні типи тогочасних людей, роблячи акцент на них. Остаточно п’єса була дописана у 1842 році, так як  Гоголя захопила інша історія.
Отже, «Ревізор». Мотив був підказаний Олександром Пушкіним. Кажуть, він не раз це робив, підкидаючи Гоголю короткі фрази або спогади із життя. Але наш герой вміло створював з цього шедеври. Основою для сюжету стала історія, в яку потрапив сам Олександр Сергійович. Підтвердженням цьому служать спогади російського письменника Володимира Соллогуба: «Пушкін познайомився з Гоголем і розповів йому про випадок, що був у м. Устюжна Новгородської губернії-про якогось проїжджого пана, що видав себе за чиновника міністерства і обібрав всіх міських жителів». Микола Васильович, як виявилось, так само потрапляв у подібні ситуації.
Як результат - комедія характерів. Письменник висміює не потворність зовнішності, а кривизну душі. Тобто п’єса по-гоголівськи адресована порокам, якими уражено суспільство.
Але до постановки драма була допущена не відразу. Домогтися дозволу на вдалося лише після того, як Василь Жуковський зумів переконати особисто імператора, що «в комедії немає нічого неблагонадійного, що це тільки весела насмішка над поганими провінційними чиновниками».
Ще хочеться згадати твір «Володимир третього ступеня» - теж один з перших експериментів у гоголівському жанрі драматургії. Від цього твору збереглися лише кілька уривків, які в 1839-1840 роках були перероблені Миколою Васильовичем в окремі п'єси: «Ранок ділової людини», «Тяганина», «Лакійська» і «Сцени зі світського життя», що вперше були опубліковані під загальною назвою у  1889 році.
Не раз ще Гоголь буде редагувати їх будучи за кордоном, але це вже інша історія.
У наступну п'ятницю дізнаєтесь про  загадку картини "Явлення Христа народу" Олександра Іванова, через що Микола Васильович надовго залишає рідну країни  та  чому саме Рим стає  для нього улюбленим містом. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар