Піонер українського кіно
Данило Сахненко
(продовження)
Перший український фільм
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ» (1912)
Сценаріїв у сучасному розумінні на той час ще не було. Існував лише список окремих, головних епізодів, що якоюсь мірою нагадував сучасне лібрето, яке звалося «сценаріус». Ось один з таких епізодів.
...Тихе українське село. Мирно працюють люди. Раптом нападають татари, підпалюють хати, убивають усіх, хто намагається оборонятися, грабують, спустошують село. Ватажок розбишак – турецький паша — прив’язав до тину коня й побіг до хати, де сховалися дівчата. Хлопець стрибнув з клуні, відв’язав коня, скочив на нього й помчав на Січ — повідомити про татарський напад. Саме цю роль і виконував А. Кордюм у фільмі, про який писав київський «Засів» 1911 року.
За хлопцем кинулися навздогін татари. Шалена гонитва, ось-ось наздожене хлопця татарська кіннота, але він раптом звернув до лісу і зник... Татарва розсипалася по лісу, але хлопця нема, наче він крізь землю провалився. Переслідувачі вертаються у село по здобич.
А ось інший епізод фільму, що знімався у нас на берегах Дніпра. Пов’язаних селян-бранців татари женуть у неволю. Вдосвіта хлопець вибрався з лісу, помчав далі на Січ, де повідомив запорожців про лихо. Козаки скочили на коней і подалися в степ навперейми ворогові. Засівши у степових ярах, вони стежать, як татари з бранцями й награбованими майном рухаються на південь. Вихором налітають козаки на харцизяк, вирубують їх до ноги, а звільнені невільники вертають додому.
І знову Січ. Запорожці читають надісланого їм листа від турецького султана. Він попереджає їх, що якщо козаки не припинять нападати на його військо, він знищить Січ. Запорожці пишуть султанові відому усім, приперчену сарказмом відповідь...
До речі, і кінорежисерів у сучасному розумінні тоді теж не було. Тож головною творчою силою й керівником зйомок виступав власник таємниць кіноапарата Сахненко. Знімаючи, він водночас командував своєму помічникові або вільному від зйомки акторові, що стояв поруч з апаратом, і той, передаючи команди оператора, лементував:
— Біжіть, падайте, вмирайте!
Помічник супроводжував свої вигуки відповідною жестикуляцією, тож, за спогадах сучасників, іноді було цікавіше дивитися на те, що відбувається біля апарата, ніж на сцені перед об’єктивом...
Акціонери, котрі витратили на зйомки фільму останні кошти, були змушені шукати ще одного компаньйона. Вони знайшли його в особі М. Шейніна — власника кафе-їдальні, що містилася на проспекті поруч з відділенням Волзько-Камського банку, співробітники якого харчувалися в цій їдальні за зниженими цінами. Годувався тут і Сахненко, ще з тих часів, як він став кіномеханіком. Тепер його так обсіли злидні, що був змушений їсти в борг.
День і ніч Сахненко друкував і проявляв матеріали зйомок, а хазяїн їдальні із сином готували рекламу фільму (навіть «фільми» — до революції вона була жіночого роду), бо останнім часом Сахненко почав уже друкувати тиражні копії картини.
До речі, попит на козацьку тематику в кіно тоді був чималий.
(Далі буде).
Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар