Олександр Слоневський
Родове дерево Олександра
Юлійовича Слоневського
Батьківська лінія життя
Батько автора – Слоневський Юлій Стахович (16.09.1930–06.04.2009) був відомим металургом, який майже 40 років – з 1946 по 1985 рік – працював у прокатному виробництві на Дніпровському металургійному заводі м. Дніпродзержинська (зараз Кам'янське). Він пройшов тернистий шлях від вальцювальника середньосортного до начальника сортопрокатного цеху величезного металургійного підприємства. Унікальність Юлія Стаховича як керівника полягала в тому, що його любили і поважали підлеглі – від простого робітника, бригадира, майстра, до начальника зміни та службовців. Це майже виняток на металургійному виробництві. Він народився 16 вересня 1930 року в селі Малий Митник Хмельницького району Вінницької області в польсько-українській родині.
Батько Юлія – Станіслав (Стах) Адамович Слоневський, 1902 року народження, був людиною освіченою, передплачував сільскогосподарські журнали, одним із перших у селі використовував хімічні добрива при обробці землі. Людина глибокої віри, Станіслав Слоневський постраждав за свої релігійні переконання: з 1931 по 1934 рік він перебував у Вінницькій в’язниці як стійкий проповідник слова Божого. Це був час нечуваного голодомору, який косив навкруги селян, мешканців українських областей Радянського Союзу. Сім’я Слоневських вижила завдяки матері Онисії Павлівні, а точніше, її братам Івану та Роману, котрі ще в роки революції емігрували до Сполучених Штатів Америки. Під час голодомору вони присилали з Америки «доляри», з якими родичі йшли до Вінницького торгсіну, де обмінювали валюту на продукти харчування.
Онисія Павлівна Слоневська, 1908 року народження, була шостою дитиною з десяти в українській родині Кравчуків. Вона пам’ятала життя за часів царату, події революції, громадянської війни, встановлення радянської влади, розкуркулення та колективізацію. Пережити страшні часи їй, як і чоловіку, допомагала глибока і чиста віра християнки-баптистки.
З тюрми Станіслав Адамович вийшов з відбитими нирками та вкрай ушкодженим здоров’ям. Він не міг самостійно рухатись, і тому його дружина Онисія, впрягшись у тачку, потягнула чоловіка з Вінниці до самого Малого Митника.
Невдовзі, отримавши від свого брата Стефана Слоневського повідомлення з Ленінграду щодо неминучості репресій проти поляків, Станіслав разом із жінкою та дітьми переїхали до хутора Перекори Кам’янець-Подільської області – рідну домівку його батька Адама Феліксовича Слоневського, а звідти в Дніпропетровську область до села Дружба Криничанського району. Врятувавшись від більшовицького переслідування, він не уникнув німецької кулі. Станіслав Адамович Слоневський безглуздо загинув в жовтні 1943 року під час боїв за визволення села Дружба. Правдиві слова промовила його дружина Онисія: «Комуністи катували чоловіка у в’язниці, відбили нирки й викинули геть, як собаку. Прийшли фашисти і добили його».
Сімейні перекази стверджують, що засновником роду Слоневських був гвардієць, який, начебто, служив охоронцем при імператриці Катерині ІІ. Після закінчення строку служби Катерина нагородила його земельним наділом і дворянським титулом. Як воно було насправді – невідомо, але ж Станіслав Слоневський, нащадок цього майже епічного персонажу, давав своїм дітям незвичайні для українського села імена: Фелікс, Юлій, Апполон, Констанція, Вітольд, Віліна, близнюки Адам та Єва, Вільгельм. Це викликало неабияке дивування з боку сусідів.
Олександр Слоневський
На фото: Олександр Слоневський
Юлій Слоневський таІрма Бухман
Онисія Слоневська з донькою Віліною
Емілія, Стефан, Маня, Станіслав Слоневські
(далі буде).
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар