За тринадцять років своєї творчої діяльності Олесь Досвітній з успіхом використовував свій багатий і великотрудний життєвий досвід.
Він широко вводить в українську літературу тему сходу, залучаючи в тканину творів екзотику Китаю, Японії, Туркестану. Завдяки роману «Американці», на сторінках якого дається аналіз революційного руху у Японії, Китаї, Кореї, Індії, Афганістані і на Філіппінських островах, ім'я письменника і журналіста, стає популярним і він виявляється в закордонному відрядженні в Німеччині, Чехословаччині, Франції.
Після закордонного відрядження завершує та доробляє роман «Хто?» – де шукає відповідей на глобальне питання: «Хто з лідерів революційного руху є справжнім виразником цих ідей?». А у романі «Нас було троє» розповідає про рельні обставини своєї громадської роботи на Західній Україні та у Польщі.
Можливо таке професійне та чутке заглиблення у вир революційних подій та намагання розібратися «хто є хто?» у цьому процесі і явилося підставою для тоталітарних ідеологів, щоб знищити Досвітнього.
У той же час творчість письменника неоднозначно оцінювали критики. Микола Хвильовий - один з лідерів тодішньої прози віддав належне Досвітньому, назвавши його оригінальним і воістину масовим (у доброму сенсі цього слова) художником.
Інші передовсім відзначали тематичну новизну творів Олеся Досвітнього, що розширили світ проблематики молодої української літератури.
Навіть у час гострих політичних протистоянь та ідеологічних поєдинків, Досвітній зумів уникнути пропагандистських штампів на адресу «загниваючого» Заходу та зневажливого ставлення до української еміграції. Герої романів Олеся Досвітнього зажди відзначаються цікавим індивідуальним характером, твердими життєвими принципами та сформованим світобаченням.
І ще одна цікава історія, пов'язана з Харковом.
Саме тут у 1930 році для українських письменників і поетів був збудований Будинок «Слова». Одні казали, що згідно з задумом ГПУ на харківському передмісті було споруджено цей будинок, щоб поліційним агентам легше було контролювати приватне життя його мешканців. До певної міри, це мабуть відповідає правді, але це було тоді і тендецією планувальників «нового соціялистичного побуту» - будувати на копоративних засадах доми за професійною ознакою.
Сина Миколи Куліша Володимир залишив нам у книжці «Слово про будинок «Слово»». Коротенькі характеристики, що мають особливу вартість бо вони не лише підказані безпосердніми враженнями, але й напевно, запозичені в чомусь від батька, навіяні його симпатіями чи антипатіями до того чи іншого письменника, поета, митця.
Все це не позбавляє книжку пізнавальної вартості, а додає до зазначених образів щось таке, чого зазвичай замало у «дорослих мемуаристів».
Як син відомого письменника, Володимир мав не одну нагоду зблизька спостерігати батькових приятелів: Миколу Хвильового, Олеся Досвітнього, Остапа Вишню. Прислухатися до їхніх розмов, перейматися їх настроями і, як представник молодого поколінняі отієї галасливої і непосидячої «пацанви» - знати усіх своїх сусідів на всіх пятьох поверхах дому і про кожного розповідати, щось таке, чого в жодному підручнику історії літератури не вичитати.
Отже, читаємо там наступнє: «Олесь Досвітній. Стрункий, з гострим носом, поголеною головою, товариський, веселої і щірої вдачі, добрий тато і пристрастний мисливець. Мав велику збірку мисливських рушниць, торбинок, патронташів, словом усе, що потрібне доброму мисливцеіві. Дружина його маленького росту, русява, говорила явним московським акцентом, була прикладною жінкою і матірю двох дівчаток, яких Досвітній обожав.
Меблів у Досвітніх дуже люксових не було. Жили скромно, але гомірно. Досвітнього заарештували другим після його сусіда Ялового. Двічі робили обшук. Шукали захованої зброї. Уявіть…її знайшли…розвішану по стінах, у вигляді мисливських рушниць..Після закритого слідства і вироку Досвітнього розстріляно. Родині довгий час не давали можливість довідатися, що сталося і яка доля їх чекає.. Їх викинули з мешкання, навіть погрожуючи дружині, що коли буде набридати про долю чоловіка, то її така ж доля не мине. Тому вона виїхала з дітьми до Купська, звідки мабуть і походила.. Аж у 1960 році після «реабілітації» вийшла книжа Досвітнього «Вибрані твори», яку упорядкувала дружина. Там про чоловіка лише декілька рядків – помер 1934 року. Слова «розстріляно як ворога народу» заступили скромнішим «помер»….
Більше про бібліотеку тут
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар