(продовження)
У Києві Олесь Досвітній протягом кількох місяців очолював партійне прес-бюро і друкований орган Тимчасового комітету — газету «Галицький комуніст». Основним завданням організації, а, отже, і її газети, було спростувати зазіхання Польщі на Західноукраїнські землі, розвінчати галицько-буковинський уряд, піднести боротьбу за возз'єднання з тоді Радянською Україною.
Разом з дружиною - Марією Курською-Досвітньою, Олесь Досвітній, у числі інших професійних пропагандистів і організаторів, їде до Галичини, де діяло західноукраїнське та польське підпілля. Це трапляється під час наступу на Київ військ Денікіна, а згодом і Петлюри. Проте належно розгорнути запрограмовану роботу не вдалося. Внаслідок діяльності провокатора група Досвітнього опинилася в руках польської дефензиви. Письменника спершу кинуто до в'язниці міста Любліна, а згодом — Варшави. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928). У січні 1920 року у в'язниці Олесь Досвітній написав своє перше оповідання — «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.
У березні 1920 року письменник повернувся в Україну і став активним організатором української радянської журналістики 1921-1922 років. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду, редагував газету «Хліб і залізо», уникає трагічної загибелі з дружиною, коли махновці підірвали міст, по якому рухався склад. В Катеринославі редагує «Селянську правду» й «Зірку».
Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очолював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося трудитися організаторською роботою, одначе Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення, що сприяє остаточному переходу Досвітнього на творчу роботу. В цей же час стає членом письменницьких організацій.
Але, на думку радянських ідеологічних працівників, письменників підхід до опису дійсності докорінно розходився з єдиним методом соціалістичного реалізму, що автоматично ставило Досвітнього в розряд ворогів народу. 7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього у "приналежності до української контрреволюційної організації, що намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ».
19 грудня 1933 року Досвітнього заарештовано в Харкові. На черговому допиті 20 грудня 1933 року Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати змогу «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянській владі».
У винувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, де запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «найвищу міру соціального захисту». 3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. Розстріляно Досвітнього в Харкові. На клопотання дружини письменника й за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину. Це зберегло репутацію письменникові, але не життя.
Перша книжка оповідань Олеся Досвітнього — «Розкаяння» та «Чия віра краща» — вийшла ще 1920 року. У 1924 виходить нова збірка оповідань «Тюнгуй» (пізніша назва — «Чжунгожень»), що здобула широку популярність, і за життя автора мала чотири перевидання; її перекладено російською мовою. Так Олесь Досвітній увійшов до когорти зачинателів молодої української радянської літератури. Він стає членом близьких йому письменницьких організацій: «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.
Упродовж 1920-х років Олесь Досвітній перебував у центрі бурхливого літературного життя. З-під його пера, крім публіцистики, вийшло багато оповідань та повістей: «Алай» (1924 р.), «Гюлле» (1926 р. ), «Нотатки мандрівника» (1929 р.), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930 р.), «На той бік» (1931 р.), «Новели» (1932); романи — «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929 р.), «Кварцит» (1932 р. ). Його твори перекладено та видано англійською, німецькою, російською та іншими мовами.
(далі буде)Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар