Діти, які колись здобудуть українському народу і долю, і волю: погляди Софії Русової на дошкільне виховання
Початок ХХ ст. в Катеринославі (нині Дніпро),
не зважаючи на складні історичні події для українців, характеризується свідомим
національним піднесенням, прагненням української інтелігенції підвищити рівень
освіти народу, орієнтуватися на кращі зразки європейської філософської думки,
при цьому плекати любов до рідної культури та мови. Підтвердження цьому
знаходимо і в тому, які книжки видавалися в місті, котрі продавалися,
потрапляли до публічних бібліотек, знаходилися в особистих зібраннях містян.
Сьогодні хочеться звернути увагу на книгу освітянки, громадської і культурної
діячки Софії Русової (8.02.1856–05.02.1940), а саме, на книгу «Дошкільне
виховання», яка за своїм змістом не стільки науково-популярна праця, скільки монографія
з педагогіки з джерелознавчим аналізом. Книга була видана «Українським
видавництвом в Катеринославі» у 1918 році.
У цій книзі Софія Русова вкотре наголошує на
необхідності націоналізації дошкільної освіти, на врахуванні освітянами спільно
з батьками особистих якостей дітей і сприянні розквіту їхніх вроджених
талантів, розвитку нових навичок. Педагогиня цитує та аналізує праці таких
видатних філософів: І. Канта, Г. Спенсера, М. Монтеня, О. Конта.
Ще більш детально підходить до концепцій педагогів і педагогинь:
Й. Песталоцці, Ф. Фребель, М. Монтессорі. Окремо розглядає життя
і теорії Г. Сковороди.
Пропонуємо вашій увазі цитати з книги
«Дошкільне виховання» Софії Русової, які актуальні й для сучасної освіти
(правопис наближено до оригіналу).
«Але взагалі сучасний склад родинного життя
мусить змінитися перетворитися в свідомий рівноправний кооператив, в якому й
батько, й мати, й діти несуть кожний свій обов’язок, свою працю, й мають свою
волю, але усі об’єднані одним спільним шуканням добра й правди.»
«До цього часу школа й родинне життя були такі
протилежні, що дитина, мов через безодню, плигала з свого рідного оточення в
цілком чужу школу, де усе їй було незрозуміле: й мова, й відносини, й наука. На
усе рідне, що зоставалося по той бік безодні, клалося темне тавро – до нього
ставилися в офіціальній школі з презирством. Навпаки, сучасне дошкільне
виховання є міст, що перекидається між школою й родиною, а також між селом та
дитячим садком. Усе виховання будується на пошані до особи дитини: до неї
вихователь підходить не з чимсь виготовленим зарані, чужим штучним та ще й обов’язковим.
Ні, дитині дають вільно себе виявляти, а учителі придивляються до усього, що
діти принесли з собою з дому, силкуючись розвинути як найкраще усе добре й не
давати зміцнятися поганому.»
«…і ще маємо глянути на дитину, оцінюючи її
власну психологічну індивідуальність, яка уся виткана з особистих і фізичних, і
духовних рис, та заразом вбирає в себе і усі культурно-етнографічні ознаки
свого оточення. Індивідуалістична педагогіка має на увазі не лише індивідуальний
склад дитини, але і усе те, що в неї природно вкладено і з боку оточення; вона
поважає національні і соціальні умови, в яких виростає дитина, і ще зміцняє їх
виливи. Справу виховання бажано поставити як найближче до природніх нахилів
дитини і до вимог життя, в якому дитина перебуває, в зв’язку з світоглядом того
народу, з психологією тієї нації, з яких походить дитина. Національне виховання
є певний ґрунт в справі зміцнення моральних сил дитини і оновлення, відродження
душі народу»
«Без людей, без громадянства людина, на думку Сковороди, стоїть сиротою, мов дитина безрідна. Таких поглядів додержується і сучасне виховання, яке наддає і дуже великого значіння соціяльному впливові на дитину. Сковорода роз’ясняв свої думки усім і скрізь, куди він не завитає було під час своїх мандрів. Сяде було він спочити на призьбі під хатою і почне промовляти, а круг нього зараз і гурток селян та уважливо її прислухається. А філософ так просто, так виразно на зрозумілих прикладах доводить свою думку, і всі нею захоплюються. І сам Сковорода радів, бо він не поділяв людей на темних і освічених, він знав, що і простий селянин може не згірше пана пройнятися ясними думками. (…) Тим то наш рідний оригінальний вчитель-філософ Сковорода може дати чимало добрих порад нашим вихователям, яко світлий вчитель добра серед темного люду.»
«Творчі сили дітей в українськім садку мають бути найкраще збуджені теж національним матеріялом, цебто таким, який в тій чи іншій місцевості більше поширений – глина, дерево, хліборобство, пасішництво, годівля шовкової гусельні, виробка шовку-сирцю; діти мають багато малювати, вишивати усякого нашого шитва – і мережку, і настілку, і хрещиком і т. ін. В садку має лунати наша гарна українська пісня. В ньому буде широко розвиватися рідна мова і в творах словесних самих дітей, і в оповіданнях керівниці. В такій атмосфері рідного життя, ласки і праці, в обставинах, цілком сприяючих для розвитку творчих сил і міцного громадського свідомого робітника – українські діти весело і розумно будуть виховуватися під великим рідним гаслом:
«свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню страшную годину,
За неї Господа моліть»
Хай наші нові дитячі садки ширяться по усій Україні, закладаючи нові певні основи для нового виховання, яке дасть українському народові свідомих чесних робітників, що викують, здобудуть йому і долю, і волю».
Анастасія Шапошнікова,
наукова співробітниця музею «Літературне
Придніпров’я»
Фото https://povaha.org.ua/sofiya-rusova-fundatorka-ukrajinskoho-zhinochoho-ruhu/
Замовити літературу можна за посиланням
Джерела
ДОУНБ:
Русова, Софія. Мемуари. Щоденник / С. Русова.–
К. : Поліграфкнига, 2004.– 544 с.
Луговий, Ол. Визначне жіноцтво України:
історичні життєписи / О. Луговий.– К. : Ярославів Яр, 2004.– 270 с.
Русова, Софія.
Вибрані педагогичні твори: У 2-х кн. / Русова,
Софія.– К : Либідь, 1997 - ., Кн. 1.– 271 с.
Русова, Софія.
Вибрані педагогічні твори: У 2-х кн. / Русова,
Софія.– К : Либідь, 1997 - ., , Кн. 2.– 318 с.
Русова, С.Ф. Украинская литература в 19 веке
[Электронный ресурс] / С.Ф. Русова; ДОУНБ им. Первоучителей славянских Кирилла
и Мефодия.– Дн-ск: ДОУНБ, 2014.– эл. опт. диск (DVD-ROM).
Більше про бібліотеку тут
