Бібліотечні усмішки

«А мать то за что?»

Це було у 1970–1980-х роках. Група бібліотекарів обласної бібліотеки на чолі із заступницею директора перевіряла роботу районних і сільських бібліотек. В одній сільській бібліотеці завідувачка поскаржилась, що місцева влада нічим бібліотеці не допомагає, а голова взагалі без міри зловживає службовим становищем і краде.
– Його, мать, скоро посадять, – закінчила вона.
– А мать то за что? – здивувалась заступниця нашої бібліотеки. Вона довгий час мешкала в Росії, українську мову знала недостатньо, та й потреби в переважно російськомовному місті у знанні української не було. Звідки їй було знати, що в цьому випадку «мать» означає просторічне скорочене «мабуть». Коли їй пояснили, вона довго сміялась. А фраза з того часу стала в бібліотеці крилатою.
😊 😊 😊
 

«Міль трахнула»

 
Траплялися в нашій бібліотеці й прикрі випадки, коли доводилося відмовляти читачам у тій чи іншій книжці. Відмови бувають через різні причини: книжка списана, а картку на неї з каталогу не вийняли, або передали до МБА чи до іншого відділу, але не зафіксували це. А ще – «нема на місці». Це – найнеприємніша ситуація, книжка має стояти на полиці, проте її там чомусь нема, і де вона – невідомо. Потрібно проводити ціле розслідування, і часом досить довго. А читачеві треба відповісти зараз.
   Якось у читальному залі читачка довго і настирливо допитувалась у бібліотекарки, що означає «нема на місці» і де книжка. Бібліотекарка пояснювала і так, й інак, але читачку це не задовольняло. 
– Так де ж все-таки книжка? – вже вкотре на підвищених тонах питала читачка.
– Міль трахнула! – з відчаєм бовкнула бібліотекарка, вже не знаючи, як ще можна пояснити.
Відповідь була некоректна, але читачка відразу ж зрозуміла, що книжки дійсно нема.
До речі, слово «трахнути» кілька десятиліть тому означало зовсім не те, що нині. А було хоч і не словникове, але цілком пристойне. А відповідь бібліотекарки означала всього лише, що книжку міль з’їла.
😊 😊 😊
 

«Слава КПСС»

 
Було це ще за часів СРСР. У відділі обробки літератури якийсь час працювала надто балакуча співробітниця, яка постійно розповідала анекдоти. Часто вони були такі, що вважались антирадянськими.
– І попадешся ти колись за свій довгий язик, – якось сказала їй завідувачка відділу. – Он, глянь, майор підслуховує, – і жартома показала на стелю, де були дротики і невеличка коробочка – залишки від пожежної сигналізації.
– Слава КПСС! – Тут же відгукнулась балакуча співробітниця, піднявши голову до стелі, та продовжила розповідати анекдоти.
     
                                                😊 😊 😊
 

 

Усмішки для вас зберегли

Ірина Голуб, Тетяна Абраїмова та К°:)

 
 
 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Переїзд на Кооперативну вулицю

 

15 липня 1959 року Бібліотека відкрила свої двері для читачів у приміщенні на вул. Кооперативна, 10 (згодом – вул. Ю. Савченка, нині – бул. Батальйону Дніпро). Переїзд і облаштування приміщення тривали майже рік (з 1958 року). Очолював у той час бібліотеку Абдела Шарафундинович (Олександр Георгійович) Чекушин – кадровий військовий, полковник у відставці, учасник Другої світової війни, людина авторитетна та рішуча, яка багато зробила, щоб Бібліотека отримала це приміщення.
Якою була в той час обласна універсальна наукова бібліотека? Перш за все, вона називалась – Дніпропетровська обласна державна бібліотека ім. Жовтневої революції. Структура Бібліотеки на той час складалася з трьох відділів:
1. Відділ комплектування та обробки книжкових фондів;
2. Науково-методичний-бібліографічний відділ;
3. Відділ обслуговування із секторами: абонемент, читальні зали, книгосховище.
Потрібно додати, що при секторі читальних залів працював сектор патентної літератури, якій було створено у 1957 році.
З матеріалів «Звіту бібліотеки за 1959 рік» бачимо, що її штат складався з 47 працівників. З них бібліотечних – 32, інших – 15. Сучасним бібліотекарям буде цікаво дізнатися, що у штаті Бібліотеки передбачались посади, які з часом зникли: бібліограф-методист, помічник бібліотекаря, бібліотечний технік.
У Бібліотеці в той час передбачались по одній посаді бухгалтера та завгоспа. Були також по чотири опалювачі та прибиральниці, сторож, дві гардеробниці й електрик.
Екскурсію за новою адресую по приміщенню Бібліотеки кінця 50-х років ХХ століття проведемо наступного разу, вона складатиметься зі спогадів бібліотекарів-ветеранів.
 
Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1959 рік: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 44 с.
 
Фото з архіву ДОУНБ: Директор Бібліотеки  (жовтень1954 – лютий 1964 рр.) Абдела Шарафундинович Чекушин. 

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Територія особистості

Тамара Горіха-Зерня. Життя, сповнене задач 

Уродженка Києва, дитинство якої минуло на Сумщині, має дві філологічні освіти, журналістську та перекладацьку: Український гуманітарний ліцей та Інститут журналістики Київського університету. Письменницею бути ніколи не прагнула, складених у стіл рукописів не мала. Досвід не напрацьовувала, крім дописів у соцмережах. Для себе трохи писала вірші.
За наповненням і покликанням суто європейка, полюбляє займати собою чимало просторів, максимально увімкнена до життя. Без перебільшення, відома всім, вважається однією з перших сучасних українських письменниць. «Пише про те, що болить: про жінок і війну. Також є перекладачкою блогеркою, волонтеркою».
Життя для неї сповнене декількох основних задач: перша – працювати, виховувати трьох дітей, робити все можливе для ЗСУ. Друга реалізується разом із одним із українських видавництв і полягає в «пропагуванні й підтримці сучасної української літератури, зокрема, з акцентом на військовій і постмайданній тематиці». Вона рекламує цих письменників, редагує їхні роботи, й частина продажів від її книг іде на те, щоб їхні дебютні твори видавали. Крім всього, багато поїздок, виступів, зустрічей з читачами в Україні та за кордоном. На її думку, це теж частина її роботи.
Тамара Дуда (псевдонім – Тамара Горіха Зерня) – лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка (2022 р.) в рубриці «Територія особистості».

Олена Ємельянова

 
"– Бути мамою в Україні зараз – той ще челендж. Що допомагає вам приймати непрості щоденні рішення?
– Не знаю. Я уявлення не маю, що і як робити, перетворилась на параноїка: все думаю, що моя дитина йтиме з школи, і прилетить якась бомба, і її вбʼє уламком десь у парку перед будинком… Нещодавно в Краматорську загинув 18-річний хлопець – попрощався з другом, вийшов із будинку за ріг, і прилетів уламок. А в Києві скільки дітей загинуло вже? Як однолітка моєї дитини, коли прямо у її спальню шахед влетів. Це ж не можна витримати. Це постійна напруга, і ти розумієш, що їх би треба звідси вивозити.
З іншого боку, я часто буваю за кордоном, зустрічаюся з нашими громадами, і скрізь приходять жінки, які кажуть одне й те саме: діти переживають страшенний стрес. Молодші ще інтегруються, але що значить інтегруються? Втрачають ідентичність, йдуть у садочки, де їх вчать говорити тільки польською й говорити, що є маленький поляк, чи як там в інших країнах... І це посилює стрес, не допомагає, а погіршує стан. Діти впадають в депресію, починають бунтувати, свою злість виливають на батьків, бо на кого ж іще? На тих, хто під рукою, хто принаймні може зрозуміти. Тобто діти страждають там також. Але там вони живі й принаймні у безпеці.
Матері, які сидять в Україні з дітьми, виснажені нервово. З одного боку, ми намагаємося робити так, щоб у них було дитинство, казати, що, от, тобі пощастило сьогодні повітряна тривога, довше поспиш чи в школу не підеш. З іншого боку, розуміємо, що це в будь-який момент може обернутися трагедією. Діти – наша найбільша дорогоцінність. Нічого абсолютно не вартує їхнього життя й безпеки. Але ми повинні дбати і про їхній психологічний комфорт. Психологічно їм в Києві легше. Вони тут вчаться у своїх школах, мають друзів, товариство, бавляться, закохуються, дружать. Тобто роблять все те, що належить робити дітям їхнього віку.
Це важкий вибір, дійсно, постійне, безкінечне зважування вірогідностей".
 
"В мене є хороша базова освіта, я багато читаю, перекладаю. А ще в мене є своє уявлення про те, якою має бути цікава книга. Працюючи,.. я їх звіряю з собою, зі своїм читацьким смаком. Якщо відчуваю, що якась сторінка або й кілька мене не захоплюють, я їх викидаю, переписую".
 
"Врешті-решт, рано чи пізно ми починаємо задумуватися про дітей. Нам хочеться їх народжувати й створювати для них таку абсолютно казкову родину, острівець спокою, затишку. І хочеться, щоб ця родина була повноцінною, з батьком і матір’ю. І так теж складається не завжди.
Що стосується розлучення й виходу з цього, у мене тільки одна порада чи прохання до жінок: намагайтеся розділяти свої стосунки з колишнім чоловіком і його стосунки з дітьми. Робіть так, щоб чоловік будував із дітьми без ваших втручань свої власні стосунки. Щоб вони зустрічалися, проводили разом час, їздили у відпустки й на вихідні, мали свою комунікацію. І щоб це не згасало. Створюйте умови для того, щоб це спілкування було, розділивши свою образу чи незадоволення й життя своєї дитини.
Я спостерігаю за тим, як у багатьох ведуться війни за опіку, і це катастрофічна історія: і для дружини, і для дитини. Часто це призводить буквально до розорення й нервових зривів. І це погано впливає на дитину. Я б сказала так: якщо ми народжуємо дитину, то, певно, якось собі обираємо цього чоловіка, він не є таким вже монстром (хоча іноді з людей потім таке вилазить, що й не передбачиш). Тож, якщо дитині не завдається шкода чи небезпека, було б добре перейти на більш цивілізований формат стосунків, коли люди чітко розуміють, що дитина – це їхнє щастя, здобуток, дорогоцінність. І ніякі подальші розлучення не мають впливати на той факт, що ти є батьком чи матірʼю для своїх дітей".
 
"За великим рахунком, багато з того, що ми зараз приймаємо як належне, років 200–300 тому однозначно було б віднесено до магічної сфери".
 
"...за ці більш ніж 10 років в Україні піднялося покоління людей поза форматом письменницьких спілок. Це і покоління ветеранів, і люди з військовим досвідом. З’явилася хвиля дебютантів, які зрозуміли, що вони теж можуть писати, і їм для цього не потрібна посвідка члена спілки письменників, не потрібен дозвіл чи державне замовлення. Усе, що їм потрібно – екран смартфона, аркуш чи екран ноутбука і впевненість «Я хочу робити цю роботу». Або, принаймні, розпочати.
У нас зараз з’явилися нові голоси, яких ми не чули раніше. Їх дедалі більше! І вони абсолютно приголомшливі. На наших очах просто зараз формується нова культурна ідентичність України".

Далі буде.
 
Фото https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26804
 
Джерела:
Горіха Зерня, Тамара. Доця / Т. Горіха Зерня. – Київ: Білка, 2023. – 293 с.: фот.
Горіха Зерня, Тамара. Принцип втручання / Т. Горіха Зерня. – Київ: Білка, 2022. – 277 с.
***

https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku.../

https://www.radiosvoboda.org/a/30324618.html

https://suspilne.media/culture/141948-dla-mene-vijna-e-vazlivou-castinou-nasogo-butta-intervu-z-tamarou-goriha-zerna/

https://sumy.today/interview/8489-pysmennytsia-tamara-horikha-zernia-rozpovila-pro-selo-dotsiu-i-maibutnii-detektyv.html

https://osvitoria.media/experience/najvazhlyvishe-rishennya-zhinky-ne-vybir-cholovika-a-vybir-osvity-i-profesiyi/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Що читають бібліотекарі

Кідрук, Макс. Любов і піраньї: роман / М. Кідрук. – Харьков: Клуб Семейного Досуга, 2017. – 283 с. 

Із захопленням прочитала тревел-роман (роман про подорожі) Макса Кідрука «Любов і піраньї», в якому письменник ділиться яскравими враженнями від мандрівки Бразилією. Любов у цьому романі нещасна і тільки спонукає нашого письменника поїхати з друзями у незаплановану подорож до цієї країни.
Книга вирізняється живою атмосферою пригод і відчуттям постійної присутності небезпеки, що підсилюється описами дикої природи. Особливе місце у творі займає Пантанал – один із найбільш заболочених регіонів світу. Автор майстерно змальовує цю унікальну екосистему: безкраї водянисті рівнини, густі зарості, розпечене сонце й важке вологе повітря. Особливого напруження додають описи кайманів (місцевих крокодилів), що ховаються у мутній воді й нерухомо чатують на здобич. Їхня тиха присутність створює відчуття постійної загрози. Не менш моторошними є й піраньї – невеликі, але небезпечні риби як символ прихованої агресії природи. Кідрук не просто згадує про них як екзотичну деталь – він показує реальність співіснування з цими істотами, де кожен необережний рух у воді може мати трагічні наслідки. Пантанал постає перед нами як територія, де людина лише гість, а справжні господарі дикі тварини.
Наче в підтвердження цьому сталася незвичайна історія. Один місцевий фазендейро Фабіо, у якого і перебували мандрівники, вирішив побудувати басейн для своїх туристів. Ціною фізичних, моральних і фінансових витрат йому це вдалося. Після урочистого відкриття першого плавального басейну Пантаналу, Фабіо влаштував гучну гулянку для своїх сусідів. Та за декілька днів сталося щось неймовірне, басейн облюбував місцевий крокодил. Приволік у воду купу гілляччя, трави і почав там жити. Зважаючи на те, що в Бразилії крокодили захищені законом, та на доброзичливий характер Фабіо, його ніхто не вигнав. Так він там і живе, наводячи жах на знову прибулих туристів.
Описи природи Пантаналу додають роману кінематографічності: читаючи книгу, я ніби реально чула крики птахів, шелест трави, плескіт води, бачила блиск очей хижаків у сутінках. Тревел-роман Кідрука захоплює щирістю, біографічністю, динамікою та яскравими природними образами. Це книга для тих, хто любить мандрівки, пригоди й історії про сміливість – як у дикій природі, так і в житті.
Тому, якщо ви хочете дізнатись, як полювати на диких кабанів за допомогою китайського будильника чи упіймати піранью, якщо вас захоплює дух мандрів – рекомендую прочитати цей чудовий роман-подорож до загадкової, екзотичної Бразилії.

Тетяна Сподинець, головна бібліотекарка відділу комплектування

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/119AE236-4A29-41EA-AC8D-A24C794072D5

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

 

Несподіване питання

Відповіді на нестандартні питання читачів про Бібліотеку 

Чи є пошкоджені бібліотеки від воєнних дій на території Чернеччинської сільської територіальної громади нашої області?
Так, це питання до нас, фахівців  обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія. Саме сюди, до головної бібліотеки області, відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи надходить актуальна інформація про всі 606 бібліотек області системи Міністерства культури України.
Запитуємо у завідувачки відділу Ірини Євгенівни Луньової про Чернеччинські бібліотеки. Вона швидко відгукується, сьогодні такі болючі  питання для неї не новина, тому напам’ять знає бібліотечну статистику області. Для переконливості зазирає до бази даних, відповідь готова: на території Чернеччинської сільської територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області п’ять бібліотек, на сьогодні жодна не постраждала, всі працюють.
До речі, інформацію про пошкоджені та зруйновані бібліотеки нашої області можна дізнатися, зазирнувши на сайт нашої бібліотеки: https://www.libr.dp.ua/xronika.html – розділ «Бібліотеки Дніпропетровщини. Хроніки війни». На сьогодні в області 57 пошкоджених бібліотек і 8 із них – зруйнованих, які не підлягають відновленню. На жаль, таку страшну статистику, яка є сьогоднішньою реальністю, збирають і надають громаді фахівці відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи.
Ось один із прикладів пошкодження бібліотек, який відбувся 30 серпня 2025 року:
Унаслідок військової агресії рф постраждало приміщення «Маломихайлівської сільської бібліотеки» Маломихайлівської сільської ТГ (Синельниківський район). Приміщення бібліотеки, розташоване у Маломихайлівському сільському Будинку культури, повністю зруйноване: відбувся обвал покрівлі, плит перекриття та несучих стін, пошкоджено 7 вікон, меблі, втрачений бібліотечний фонд (5 806 примірників на суму 85 900, 86 грн.). Інформація отримана від директора Будинку культури Олійника Володимира Володимировича.
вул. Центральна, 28, с. Маломихайлівка, Маломихайлівська сільська ТГ, Синельниківський район, 53612

Чула, що у вашій бібліотеці є методичний відділ. А що це за відділ? Хто там працює і що вони роблять?

 

Відділ з довгою  науковою назвою (відділ наукової організації і методики бібліотечної роботи) між собою бібліотекарі називають просто – методичний, а його співробітників – методистами. Методисти знають про бібліотеки і бібліотечну справу все. Сюди стікається інформація від бібліотечних працівників області, створюються статистична та фактографічна бази даних про бібліотеки, їхню роботу, персонал, фінансове забезпечення та про багато іншого. Наші методисти сучасну бібліотечну статистику підраховують за 280-ма параметрами! Крім статистичних даних тут знають про персональний склад кожної бібліотеки, прізвище, ім’я та по батькові, стаж, освіту…
Методисти вивчають й аналізують роботу бібліотек області, на підставі цього прогнозують основні тенденції розвитку бібліотечної справи, ставлять цілі та задачі  бібліотекарям, надають рекомендації, як їх досягти.

При цьому вимоги можуть бути дуже прості, навіть елементарні. Наприклад, дотримання техніки роботи: різних технологічних інструкцій та положень, Державних стандартів, правил. І дуже складні – розробка і впровадження різних Проєктів, Програм, інформаційних технологій, надання нових послуг для населення, фандрейзингові заходи та інші.

Щоб практично допомогти колегам, методисти демонструють найбільш вдалий, ефективний досвід і знайомлять бібліотечне співтовариство з ним. Такі матеріали щорічно надаються в друкованому або електронному вигляді в «Оглядах роботи бібліотек області за … рік». Публікуються в регіональному інформаційному збірнику «Бібліотечний вісник», розміщуються на сторінці методичного відділу в соцмережі «В бібліотеках Дніпропетровщини», на сайті Бібліотеки «Бібліотечна Дніпропетровщина».

 А ще методисти організують та координують роботу з неформальної освіти бібліотекарів: підвищенню їхньої професійної компетентності. Для цього розроблена ціла низка різних за формою та тематикою заходів. Практично кожного місяця відбуваються заняття для різних груп бібліотекарів області. Це і навчання на обласних курсах підвищення кваліфікації, семінари, практичні заняття, школи, науково-практичні конференції.
Бібліотекарів навчають сучасним IT-технологіям, допомагають створювати і розвивати власні електронні ресурси та послуги, звертають увагу на актуальну сучасну літературу, організовують зустрічі з відомими авторами літератури, культури, мистецтва.
І не думайте, що вся ця багатовекторна діяльність наших колег-методистів – нудна, адміністративно-паперова, чиновницька робота. Навпаки, це жива, енергійна, творча, насичена бібліотечна сфера, коли фахівці спілкуються, обмінюються емоціями, діляться успіхами, вміють співчувати і підтримувати один одного.
Ось нещодавно оголошували підсумки регіональної кампанії «Читаємо разом – 2025». Бібліотекарі всієї області разом увесь 2025 рік популяризували серед мешканців своїх громад твори сучасних українських авторів, серед них: Андрія Любки, Богдани Мітіяш, Катерини Бабкіної, Костянтина Москальця, Оксани Забужко, Тараса Прохаська. Колеги раділи за тих, хто показав кращі результати цієї роботи – бібліотекарів із міст Жовті Води, Павлоград, П’ятихатки, смт Томаківка, Софіївка, сіл Піщанка, Сурсько-Литовське, Новоолександрівка.
Методисти, як центр тяжіння для бібліотечної спільноти. Саме вони бувають безпосередньо в сільських, міських бібліотеках. Вони знають карту області як справжні мандрівники, немає такого куточка в області, де б вони не побували. Мало того, стараються запросити і колег побувати і познайомитися з різними бібліотеками області. Ще не забулися знамениті виїзні квітневі школи методистів, які проводились і Межовій, і в Нікополі і в Кривому Розі, в Широкому і в Томаківці…
Страшна війна, яка п’ятий рік не дає жити, заважає працювати, проводити спеціальні виїзні заходи. До війни дуже популярними були виїзні заняття під час проведення проблемно-творчих лабораторій для сільських бібліотекарів – найбільш зацікавлених і вдячних учасників. Але методисти знайшли вихід – живе спілкування перенесли онлайн, ми продовжуємо навчатися, розвиватись, мріяти, планувати і діяти разом.

Методисти – сучасні менеджери, тренери, психологи і педагоги, вони справжні стовпи бібліотечної справи, які об’єднують бібліотекарів, допомагають їм не втрачати професіоналізму, дружніх зв’язків і віри у свою справу. І, незважаючи на те, що в нашому методичному відділі їх тільки троє, вони, за допомоги адміністрації та всього колективу бібліотеки  продовжують міцно тримати  бібліотечну галузь в своїх руках.

Тетяна Абраїмова

 

 

Фото https://www.libr.dp.ua/?do=crimes&year=2025&idm=8  та з архіву ДОУНБ

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут