Юрій Іздрик: «Фокуси
пам'яті» (продовження)
Хронологія 2000-х для
Юрія Іздрика є такою. «У 2000 світ побачив роман «Подвійний Леон». У 2004 принципово новий
роман у новелах «АМтм». У 2008 – останній 30-ий номер журналу «Четвер». У 2009
видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав
нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 письменник представив книгу
«Underwor(l)d» («Підземелля») – поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком
вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі
автора «Мертвий щоденник».
…працює над виданням
вуличного журналу «Просто неба», займається спільним музичним проєктом з поетом
та музикантом Григорієм Семенчуком «DrumТИатр».
У 2014 під час
перебування на Міжнародній стипендії для поетів і перекладачів поезії Meridian
Czernowitz у Чернівцях разом із журналісткою і культурним критиком Євгенією
Нестерович та фотографом Олександром Населенком розпочали роботу над
медіапроєктом Summa. Медіаскладова цього проєкту передбачає постійне
спілкування авторів з аудиторією. Активні учасники мають всі шанси на
співавторство. Кінцевим продуктом «Summa» мала би бути однойменна книжка».
Отже, шлях суцільних
втілень та метаморфоз продовжується. Ще є зйомки в кіно та фотосесія «ню».
Він відчуває, що його
аудиторія здебільшого молодша на покоління. Розуміє, що в них зовсім інший
культурний бекграунд, що не дає можливості відчитувати цитати, навіть коли
цитує Біблію. «Можу повністю зробити вірш на переспіві «Еклезіаста», і всі
подумають, що це я такий умний.
Ну це стосується
передусім прози, бо поезія – це все-таки торгівля емоціями, у поезії немає
ніяких ідей, а спроби використати поетичну форму для категорії ідей і, скажімо,
писати поеми – невдалі. Ці тексти видаються мені штучними, як сумнівні види
мистецтва, наприклад, опера і балет, які для мене на рівні цирку – демонстрація
неординарних людських здібностей».
Щодо улюбленої музики,
він вважає її підсвідомим тілесним мистецтвом, відчуває, як занурення у космос. А ще, прагне бачити себе людиною, яка залишається собою та добре
при цьому почувається.
Юрій Іздрик в
продовженні «Території особистості».
Олена
Ємельянова
«– Часто, читаючи
книжку, я зауважую, як текст починає домінувати над автором. Коли ж читаю твої
романи, то виникає натомість відчуття, що ти ніколи не втрачаєш над ними
контролю. Наскільки це відповідає дійсності?
– Абсолютно не
відповідає. Але ти, сам не відаючи, зробив мені зараз шалений комплімент. Бо
самоконтроль – це дуже важливий сеґмент моєї психічної діяльності. Це якимось
чином пов’язано з періодом алкоголізму, який мені вдалося пройти відносно
безболісно саме тому, що я міг себе контролювати. У мені є цей зовнішній
спостерігач, частина мого Я. Це допомагає мені відчувати публіку, бо я –
сценічна тварина. Це, можливо, найважливіша моя риса – відчувати цього
зовнішнього спостерігача, і коли я пишу, то водночас є для самого себе якимось
зовнішнім цензором. Я не керую цим, у найкращому випадку керую лише мовою. А
мова – це все-таки мовлення, тобто в найкращому разі можу запустити процес
мовлення, а надалі все працює як нейромережа.
Це велика ілюзія, що ми
щось переказуємо читачеві, – ми лише пропонуємо пустотну форму, зібрану з
образів, мемів, натяків, алюзій, які в кожного читача викликають індивідуальну
реакцію і індивідуально поєднуються, приватно, специфічно викликаючи у людини,
що звикла мислити по-іншому, або образи, або мовні, атмосферні потоки, коли
людина входить в настрій прочитаного. А ти настільки вдалий літератор,
наскільки універсальнішу форму зумів зробити і наскільки тонший відтінок
відчуттів вона здатна викликати в реципієнта, читача. Для мене авторство це
великою мірою ілюзія. Бувають вдалі збіги, коли і автор, і читач мають
приблизно однаковий культурний бекґраунд, коли чітко відчитуються алюзії».
«Четвер» – неймовірний
проєкт. Я час від часу переглядаю окремі номери, які маю в домашній колекції.
Востаннє перечитував «Культ» Любка Дереша у тринадцятому номері. Читаючи,
пробував уявити собі, як тобі було читати цей роман вперше. Усвідомлюючи, що його
написав 16-річний, ти мав весь час повторювати: «Який кайф!»
Було саме так, як ти
описав: дитячий захват, радість і ржака. Я досі пам’ятаю оголошення з цього
роману: «Продається ровер “Орльонок”, новий, п…й». Це геніально! Слухай, Любко
тоді теж був в ейфорії, власне, від цього оволодіння власним талантом. За ним було
дуже приємно спостерігати на презентаціях: він читав свій текст і сам ржав з
нього. Це було дуже класно».
«– Чимало авторів
сучасної української літератури почали свою кар’єру у «Четверзі». Які спогади в
тебе пов’язані з тим періодом? Кого ти згадуєш передовсім, коли думаєш про
«Четвер»?
– Ти розумієш, я боюся
про це говорити, бо починаєш називати конкретних людей, а більшість забуваєш.
Ті люди потім читають і ображаються: а як же я?! А я плутаюся в цьому всьому. У
мене, наприклад, є чотири історії знайомства з Грицьком Семенчуком, а в Грицька
є п’ята, інша, яка абсолютно не співпадає з моїми чотирма. Це фокуси пам’яті.
Справа в тому, що наша пам’ять – це не папка з фотографіями, яку відкрив,
подивився, закрив назад. Вона працює інакше: відкрив, подивився, а фотографія
змінилися під твоїм новим поглядом, і ти зафіксував уже щось нове.
Що більше ти згадуєш,
то більш редаґуєш, ретушуєш. Так ми завжди маніпулюємо своєю пам’яттю.
Дивно, що майже весь
час сьогодні ми присвячуємо минулому, бо я погано його пам’ятаю, ба більше – не
бачу в ньому ніякої цінності. З минулого важливо тільки те, що дозволяє тобі
вижити сьогодні. Все решта – зайве».
«У ХХ столітті
найбільшою пригодою музики був джаз, коли з’явилися чорні і сказали білим:
«Рєбята, ви довели музику до саморуйнації, деструкції і какофонізму». Як
живопис закінчився чорним квадратом Малевича, так само музика закінчилася
чотирма хвилинами тиші Джона Кейджа. Але тут раптом прийшли чорні з їхнім
генетичним відчуття ритму.
У мене в дитинстві була
погана соціалізація: я від початку мізантроп, але зрозумів це після біля 30-ти,
а до того намагався бути як всі. Мої перші спогади травматичного контакту були
не з колективом, а з тим, що називається зграєю, юрбою: підліткові організми,
які керуються винятково лімбічною системою, емоціями, нагадуючи по повній
програмі наших братів-приматів. А це означає – жахлива, жорстока поведінка».
Далі буде.
Фото https://www.facebook.com/100063112514767/photos/973594358087639/?_rdr
Джерела:
Іздрик, Юрій. Воццек. Острів КРК. АМтм: худ. проза / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. – 462 с. – (Новітня класика).
Іздрик, Юрій. Календар любові / Ю. Іздрик; гол. ред. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 425 с.
Іздрик, Юрій. Колекція / Ю. Іздрик. – Чернівці: Померанцев С., 2023. – 154 с.: мал.
Іздрик, Юрій. Ліниві і ніжні: нові та вибрані вірші / Ю. Іздрик. – 2-ге вид. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 349 с. – (Українська Поетична Антологія).
Іздрик, Юрій. Меланхолії: [поезія] / Ю. Іздрик; худож. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2019. – 312 с.: кольор. іл.
Іздрик, Юрій. Номінація (Книги і твори) / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 856 с.
Іздрик, Юрій. Після прози / Ю. Іздрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 232 с.
Іздрик, Юрій. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.
***
https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
https://craftmagazine.net/yuri-izdryk/
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14857
***
https://www.youtube.com/watch?v=9YhNJe5_zt4
https://www.youtube.com/watch?v=nhUXkvUwDlU
https://www.youtube.com/watch?v=bkdUYHKC6kI
Юрій Іздрик в циклі подкастів ДОУНБ «Крила поезії»:
https://www.youtube.com/watch?v=pQBm527HAvs
https://www.youtube.com/watch?v=P9sYTD_QJO4
https://www.youtube.com/watch?v=nE4KKRFMsn0
https://www.youtube.com/watch?v=j5WTmcj_1Og
https://www.youtube.com/watch?v=veyJPX8yzos
https://www.youtube.com/watch?v=3qYUN