Іван Багряний. Письменник і громадянин
Письменник завжди мріяв про той час, «коли тоталітарна кривава більшовистська система буде знесена», а Україна стане вільною демократичною державою, і тоді він разом з мільйонами українців повернеться на Батьківщину із-за кордону. Перейшовши у вічність на 56-ому році життя Іван Багряний повернувся в Україну на початку 90-років 20 століття своїми творами.
Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов'яга, народився 2 жовтня 1906 року. Мати майбутнього письменника Кривуша Євдокія Іванівна походила із заможного селянського роду, який потрапив в жорстокі жорна сталінських репресій.
Багатодітна сім'я Лозов’яга, у якій з восьми дітей вижило тільки четверо, жили бідно, особливо після революції. Першим серйозним випробуванням хлопчика стало навчання в російській церковно-приходській школі, де вчителі за те, що він розмовляв українською мовою називали його «мазепенцем». Про те, це не зломило Лозов'ягу, а зробило його ще більш стійким і наполегливим. В одному листі до друзів він писав: «Я почав писати вірші в другому класі церковно-приходської школи, восьмирічним хлоп'ям. Це було завзяте змагання з вчителями.. під впливом байок Глібова та «Катерини» Шевченка, які я дістав нелегально. Три роки пізніше чи чотири, у вищій початковій школі я вже був редактором шкільного журналу «Надія», що виходив в українській мові».
Після закінчення церково-приходської школи у 1914 році, юнак навчався у вищій початковій школі, згодом в Охтирській ремісничій школі, а також набував фаху муляра й гончара. У Краснопільській художньо-керамічній профшколі, де Багряний був засновником і редактором шкільного журналу «До світла» жилося дуже важко, адже, як сам згадував, уже з десятирічного віку змушений був самостійно заробляти на хліб.
Дитячі роки майбутнього письменника були тісно пов’язані з родиною матері, яка проживала в с. Куземін. До кінця своїх днів Багряний не міг забути жахливої трагедії, яка сталася на пасиці його діда. Хлопець став свідком кровавої розправи чекістів і членів так званого більшовистського «істреботряду» над його одноруким 92-річним дідом-пасічником і дядьком. Їх замордували на очах у онуків: «довго штрикали штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла і реготали». Такими методами вела влада війну з українським народом. «Замучила війна мого діда, за те, що він був український селянин, мав 40 десятин землі й був проти комуни, а дядька за те, що він був за часів національно-визвольної боротьби 1917-1918 років вояком національної армії УНР. За те, що боровся за свободу і незалежність українського народу. Другого мойого дядька, що вирятувався тоді від смерті втечею, пізніше заарештували й без суду заслали на Соловки (радянське Дахау) на 10 років, потім добавили ще 10 років, і він там загинув. Пізніше тими самими шляхами пішов і я, і вся наша родина. Ось так я вперше побачив зблизька більшовизм» - згадував Іван Павлович в своїх листах.
Закінчивши Краснопільску художньо-керамічну школу у 1923 році, хлопець активно включився у трудове та громадсько-політичне життя, працював на тростянецькій цукроварні, у дитмістечку під Охтиркою, у колонії для безпритульних і сиріт, брав активну участь у молодіжному місцевому русі.
На цей час припадає комсомольський період життя Івана Багряного. Вступивши до комсомольської організації 1921 року, через чотири роки він виходить з неї, не сприйнявши її діяльність. Постійні нестатки і тяжка праця не могли вбити в юнакові природного прагнення реалізувати себе. У 1924 році він вступає до Охтирської філії письменницького угрупування «Плуг» і активно включається в добу українського національного відродження майже на 20 років.
У 1925 році Багряний побував на Донбасі, у Криму, на Кубані, деякий час працював ілюстратором у Кам'янець-Подільській газеті «Червоний кордон», де видрукував кілька своїх віршів, зокрема «Ноту чорнозему» ( з «Блокнота мандрівника») та «Піонери».
Повернувшись до Охтирки працював у друкарні, де власним коштом видав збірку оповідань «Чорні силуети» (1925 р), під псевдонімом Іван Полярний, який очевидно свідчив про протилежні від більшовизму позиції. Автор не тільки власноруч набрав збірку, а й виконав оригінальне художнє оформлення книги, до якої увійшли п'ять оповідань на злободенну соціальну тематику.
Восени 1926 року юнак вступив до Київського художнього інституту на малярський факультет. Через матеріальну скруту навчатись було важко. Безробітний, поневіряючись в холерних бараках на Батиєвій горі, він неодноразово пише пояснювальні записки на ім'я ректора, де повідомляє: «Пробуваючи без матеріального грунту, я замість лекції ходив за шматком хліба (поведінка очевидно не похвальна). Не говорю вже про відсутність учбових приладів і матеріалу для фахових дисциплін. Допомоги я не мав незвідкіля ніякої – сім'я сама потребує підтримки, стипендії я не одержав, хоч мав на це наче всі дані».
Незважаючи на скрутні обставини Багряний активно працює і друкується в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин», «Гарт», «Кіно», «Червоні квіти». У 1926 році збіркою віршів у київському журналі «Глобус» автор вперше підписується псевдонімом Багряний, на думку літературознавців він обрав цей псевдонім під впливом Миколи Хвильового, памфлети якого закінчувалися мріями «про багряно-блакитне майбутнє» українського мистецтва.
Вплив Хвильового на Івана Багряного у цей час був визначальним. Про це згодом в одному з своїх найвідоміших творів «Сад Гетсиманський» письменник напише: «Йошов у супроводі посиленного конвою…і раптом побачив - свого вчителя й натхненника! Низенький, сухорлявий, з великими очима, з широкими чорними бровами і смутний-смутний… Це був Микола Хвильовий, Бог. На якого Андрій молився з усіма товарищами. …».
У ці ж часи Багряний співпрацює з низкою літературно-мистецьких угруповань: «Ланка», згодом «Марс» (Майстерня революційного слова), зближується з талановитою письменницькою молоддю Валер'яном Підмогильним, Валерієм Плужником, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою.
Долаючи злидні, Іван Багряний все ж завершує навчання в інституті, але на останньому курсі його чекає прикра несподіванка, його не допускають до захисту дипломної роботи з огляду на антирадянські та націоналістичні переконання. На цей час вже були видані його поетичні збірки «До меж заказаних» та поема «Аvе Maria». В останній, Іван Багряний дуже точно показав, чого саме вимагала від митця тоталітарна система, у якій слово митець асоціювалося з найстрашнішими гріхами.
Дослідники творчості Івана Багряного зазначають, що 1928-1930 роки були зоряним часом Багряного-поета: з під його пера вийшли, крім названих, ще й поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет», «Шутенберг», сатирична епопея «Комета». Та не все збереглося. Від «Комети» залишилися уривки, а поема «Гутенберг» зникла на початку 30-х. У цих творах автор виступає проти суспільної несправедливості, фальші, обивательського ставлення до творчості, декларативного патріотизму, про що свідчить уривок з «Комети»
«Одні сюсюкають та марять галатеями
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною –
Повією! Такі митці призовані!
Так геніально блискають обцасами! –
Разом з кагалом українізованим
Гуляють в кеглі іменем Тарасовим…»
(Далі буде)
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар