Дорр, Ентоні. Все те незриме світло / Е. Дорр ;
пер. з англ. О. Гординчук. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016.
– 352 с.
«Все те
незриме світло» – книжка-лауреат Пулітцерівської премії, роман-бестселер, а
також дуже зворушлива історія. Головні герої – сліпа французька дівчинка
Марі-Лор і німецький хлопчик-сирота Вернер.
Вона втратила зір у шість
років. Відтоді її очима став батько. Він виховував дівчинку без матері, яка
померла під час пологів. Він зробив для неї маленький дерев’яний Париж –
будиночки, вулиці і ліхтарі були крихітними копіями справжніх. Учив
орієнтуватися в місті, і якось Марі-Лор привела батька додому, рахуючи паличкою
риштаки на тротуарі. А потім починається війна, і Марі-Лор із батьком тікають
із Парижа в Сен-Мало. Там у шестиповерховому вузькому будинку живе її
двоюрідний дід Етьєн.
Німецький хлопчик Вернер разом із
сестричкою Ютою живе у сиротинці, радіє дрібничкам життя. Потім –
націонал-соціалісти, Гітлер, пресинг пропаганди, заборона слухати не німецькі
радіостанції, намагання вижити. Чуйний хлопчик, який міг з нічого зробити
радіоприймач і мріяв стати ученим, мусив стати солдатом фюрера.
Марі-Лор і Вернер зустрінуться у
серпні 1944. Вони проведуть разом один день, і хлопець тричі врятує життя
дівчині. Але їм не судилося бути разом.
Здавалося б, німецький юнак мав би бути ідейним
фашистом і зразковим солдатом, бо так його виховували. Здавалося б, сліпа дівчина
не може бути здатна на опір завойовникам. Та вони обоє є тим незримим світлом,
яке знаходиться за межами видимого спектру і не вкладається у звичні межі. Ім’я
цього незримого світла – людяність і людськість. І ніякий пропагандистський
пресинг, ніяка фізична сліпота цього знищити не можуть, якщо така зернина у
людині є, вона рано чи пізно проросте.
У книзі немає як такої історичності, війна тут просто
тло, а головним виступають почуття. Почуття людей у той жахливий період часу,
їхні переживання, страхи, втрати та надії. Я співпереживала не тільки Вернерові
та Марі-Лор, але і Фредеріку, цьому стійкому хлопчикові-мрійникові, Етьєну,
заляканому минулою війною старому, Даніелю, який прагне захистити свою дочку
від усіх жахів світу. Є в цій книзі і частка чарівництва – це легенда про коштовний
камінь, який володіє не тільки дивовижними властивостями, а й прокляттям.
Історія з каменем проходить ниткою через усю книгу, вона мені не заважала, але
й не захопила. Думаю, без неї книга нічого не втратила б.
А ще це роман і про Рух опору у
Франції – ні, тут немає описів підірваних залізниць. Натомість є опис подвигу
мирних жителів, які кожною дрібничкою наближали перемогу – переставляли
дороговкази, надсилали німецькому комендантові квіти, на які в нього була
алергія, запікали в хлібі папірці з таємничими цифрами – координатами
розташування німецьких військ, і дід Марі-Лор потім передавав ту інформацію по
радіо.
Ця книжка і про безмежну
батьківську любов, яка здатна на все, щоб донька ніколи не почувалась неповноцінною,
і щоб кожен її день був як диво. Марі-Лор живе повним життям, вона вміє
орієнтуватися в місті, вона читає книжки шрифтом Брайля, вона зрештою стає
науковцем. Я насолоджувалась її сприйняттям світу, сповненого звуків, смаків,
запахів, які ми, зрячі, можемо не помічати. Але повноцінне життя для дівчини не
було б можливим, якби не її батько...
Роман закінчується трагічними
подіями, та цей трагізм світлий. Кінцівка твору змушує замислитися над головними
людськими цінностями, яким не слід зраджувати, що б не трапилося. Ледь вловиме
кохання між головними героями, що промайнуло майже незримим світлом – доказ
того, що життя продовжується, навіть якщо воно зруйноване війною.
Олена
Швіндіна, головна бібліотекарка
відділу періодики
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар