Неймовірно, але правда

Приміщення Бібліотеки

Для Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія питання приміщення завжди було і залишається болючим. Дуже яскраво цю проблему описують укладачі Звіту про її роботу у 1891 році (мова оригіналу):
 «… Помещение Библиотеки, хотя и в центре города, не может считаться удовлетворительным. Помещается она во флигеле, во дворе Городской Управы, и это представляет уже известныя неудобства, вызывающия справедливыя нарекания: приходится проходить публике мимо другаго флигеля, занятого Полицейским Управлением. Через двор, часто наполненный экипажами и телегами, а иной раз заарестованными и приведенными в кордегардию подозрительными личностями. На это обстоятельство нередко указывалось многими из посетителей Библиотеки с заявлениями, что многие из них даже стесняются вследствие этого ходить в Библиотеку и вынуждены обращаться в другия, частныя Библиотеки. Этим обстоятельством отчасти объясняется и малый контингент лиц женскаго пола, посетивших Библиотеку …».

Пользование Библиотекой. Состав ея. Подписчики и посетители. Залы для чтения.// Отчетъ о состояніи Екатеринославской городской общественной библіотеки за 1891 годъ [Текст]. - Екатеринослав : Типо-литография Губерн. Правления, 1893. – с.19.

Фото : Катеринославська  Дума, Конка на головному проспекті Катеринослава  ( з фонду краєзнавчого відділу Дніпропетровськоїобласної універсальної наукової бібліотекиім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія)

Замовити літературу можна   за посиланням

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Костянтин Москалець (Кость Вілійович Москалець). – «…ми вже ніколи не будемо такими, як раніше….»  (завершення)

 Політика для нього кумедний серпентарій. Досвід театру «Не журись» порівнює з кабаре із соціально-політичною сатирою. «Для мене то була одна з нечисленних на той час можливостей показати свої пісні ширшій публіці, у загальну спрямованість "Не журись!" я не дуже-то й вписувався. Але ми постійно перебували в пошуку, експериментували на ходу, нас напрочуд гарно приймали.

Період "Не журись!" – один з найкращих і найсвітліших у моєму житті, а хлопці, з якими я тоді працював – той-таки Віктор Морозов, Тарас Чубай, Юрко Саєнко, Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Едуард Драч, Юрій Винничук та решта – до сьогодні залишаються найдорожчими і найвірнішими друзями. Щодо театру як такого, то я не є ані завзятим театралом, ні, тим більше, драматургом».

Костянтин Москалець – автор поетичних книг «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» ( 2001), книг прози «Рання осінь» (2000), «Досвід коронації» (2009), філософської і літературної есеїстики «Людина на крижині» (1999) і «Гра триває» (2006), а також книги щоденникових записів «Келія чайної троянди» (2001). У 2000 році Віктор Морозов записав диск пісень Москальця «Треба встати і вийти», а в 2008 – «Армія Світла».

 «Фейлетонна доба триває. А це означає, що триває і опір їй.
Що таке "фейлетонна доба" в нашій історичній ситуації? Це час без духовних авторитетів або ж час бездуховних авторитетів. Може, краще було би сказати "безчас". Це час втрати не тільки відповідей на питання про сенс життя, але й самого цього питання.
Завдання, сформульоване Гессе у "Грі в бісер", залишається актуальним і для нас: створити (чи відтворити) сам феномен авторитету, пробитися крізь нагромадження не пов'язаних між собою уламків знань і знецінених вартостей, з'єднати ланки розірваної традиції, пронести її за вкрай несприятливих обставин і передати далі. Інакше зникне не культура і не дисципліна духу, як передбачав Гессе, зникне людина.
І не останню роль у цьому зниканні виконують ЗМІ, або Засоби Масового Навіювання, як я їх пестливо іменую. Ви ж знаєте, що телевізор сьогодні називають переважно зомбіфікатором...».

 «Чай – це священний напій для мене, як ото сома для старожитніх індусів. Я колись докладно описав його значення в есеї "Воскресіння чаю".

Ми можемо скільки завгодно обмінюватися повідомленнями у соціальних мережах та чатах, говорити по телефону або Скайпу, однак усе це спілкування буде тільки жуйкою зі смаком яблука – замість самого яблука.
Натомість, зустрічаючи гостей, заварюючи свіжий чай і сідаючи з ним під осінніми чи весняними зорями, ми можемо взагалі не говорити ні слова – і перебувати при цьому в найтіснішій, яка тільки може бути на цій землі, комунікації. Або ж, щоб ужити відповідніше слово – в комунії, тобто в причетності.
Чай уміє створювати цю причетність. Він не перетворюється на кров і плоть Господа, як вино і хліб у християнському причасті, але він так само, як хліб і вино, пов'язаний з добрими, приязними до людини стихіями та силами, перетворюючи нас, розтоплюючи наше заціпеніння і нездатність слухати іншого. Я люблю чай».
 
«…я зараз боюся проводити такі однозначні розрізнення між внутрішнім і зовнішнім. Ми живемо тілом, і це тіло від початку включене в нашу самість. Або ж навпаки. Ми не носимо зовнішнє в лівій, а внутрішнє – у правій кишені. Ми є і тим, і тим одночасно.

Тут, як майже завжди, підводить мова. Можна подумати, що красива сутність ховається десь усередині, у серці там або у душі, і тільки просвічує назовні. Але ми цілі є цією сутністю! Так само кожен феномен.
Нема краси самої по собі. Сьогодні ми бачимо цей краєвид як неймовірно гарний, завтра він не викликає жодних почуттів. Чому, адже це один і той самий краєвид? Куди він, отже, зникає той неймовірно гарний краєвид – усередину? назовні?».

 «Я відкладаю книгу і дивлюся у вікно, згадуючи один із найулюбленіших рядків із Василя Стуса: "У мені вже народжується Бог..." Стус був мужньою людиною. Що таке мужність сьогодні? Може, це жертовний прояв любові до всіх нас, який дав сили моєму землякові, капітанові Андрію Антиховичу, спрямувати свій підбитий російськими орками літак Су-25 на колону ворожої техніки?».

 «Я не знаю, коли закінчиться ця війна, але точно знаю, що після неї ми вже ніколи не будемо такими, як раніше.

Приходжу до такого висновку, спостерігаючи за власною поведінкою, коли роблю, скажімо, іспит совісті перед сповіддю. Або ж спостерігаючи за поведінкою друзів та знайомих, найближчих. Те, на що ми раніше не звертали стільки уваги, трактуючи з поблажливим гумором чи іронічною відстороненістю, тепер діє як гігантський подразник, як опік чи як тригер, який запускає вкрай загострені реакції, переповнені не найкращими емоціями та намірами».

 

Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=1651688644923446&set=a.135868848539300
 

Замовити літературу можна   за посиланням
Джерела:
Москалець, Костянтин. Гра триває: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Факт. – [Б. м.] : Наш час, 2006. – 240 с. – (Висока полиця).
Москалець, Костянтин. Зірка на ім'я Марія: вибр. проза / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 363 с.
Москалець, Костянтин. Келія чайної троянди 1989–1999 / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 204 с.
Москалець, Костянтин. Людина на крижині: літературна критика та есеїстика / К. Москалець. – Київ : Критика, 1999. – 253 с. – (Бібліотека 21 століття).
Москалець, Костянтин. Поезія Келії / К. Москалець ; худож. І. Драган. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2017. – 254 с. : кольор. іл.
Москалець, Костянтин. Символ троянди: поезії / К. Москалець. – Львів : Кальварія, 2001. – 32 с. – (Ковчег).
Москалець, Костянтин. Срібне поле: вибрані поезії та пісні / К. Москалець. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2022. – 208 с. – (Українська Поетична Антологія).
Москалець, Костянтин. Стежачи за текстом: вибр. критика та есестика / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 395 с.
Москалець, Костянтин. Спорудження мосту: есеї / К. Москалець. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. – 366 с.
***
https://moskalets.org/about/
https://life.pravda.com.ua/interview/2011/03/10/74629/
https://kp.ua/culture/505846-kost-moskalets-perezhyl-slozhneishuui-operatsyui-no-uzhe-hovoryt-y-ulybaetsia
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
https://ru.espreso.tv/pokhvala-muzhestvu
https://ru.espreso.tv/konstantin-moskalets-ozhog-yazykom

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

 Саварина, Каріна. Не вагітна: [автобіографічний роман] / К. Саварина.– Київ: Лабораторія, 2023.– 224 с.

Саварина, Каріна. Мам: [автобіографічний роман] / К. Саварина.– Київ: Лабораторія, 2023.– 240 с.

 

       В 36 років я написала книгу про безпліддя і п’ять років планування вагітності.

       Мені не вдалося завагітніти, і зараз, коли пишу ці слова, я також «НЕ ВАГІТНА». Це назва моєї першої книги, і водночас це ті страшні слова, які весь час було дуже важко вимовляти.

       На обкладинці книги мій живіт, всередині – моя історія, написана зі щоденників.»

К. Саварина

 

Романи «Не вагітна» та «Мам» створені на особистому досвіді авторки. Понад п'ять років невдалого планування вагітності стають болісною, місцями смішною, але відвертою історією про молоду жінку, яка мріє про материнство. Аж ось після п'яти років вони з чоловіком усиновили тримісячне немовля. Позаду десятки оглядів у лікарів і заздрісні погляди на жінок із дитячими візочками, а попереду – радість і щастя. Та романтичні очікування від материнства розбиваються об сувору реальність.

«Мам» – це продовження першого роману авторки «Не вагітна». Тут Хрусталина не тільки вчиться піклуватися і співіснувати разом з усиновленою дитиною, а й намагається змиритися із неприйняттям суспільства, містом, яке абсолютно не пристосоване для немовлят, непривітними лікарями, новими стосунками із чоловіком і навіть із власним тілом.

Ці автобіографічні романи порушують чимало непростих тем.

Про соціальний тиск і походи до лікарів, нетрадиційну медицину і спроби штучного запліднення, подвійне життя у соціальних мережах, еміграцію і повернення в Україну. Але найголовніше питання – чи треба народжувати, щоб стати мамою?

Це дуже відверта, потаємна та інтимна історія. Тут і радість, і біль, і втома. Це прекрасний твір сучасної української письменниці яка поділилась своїм досвідом і відкрилась іншим людям.

Для кого Каріна Саварина писала ці книги?

Для себе, бо не знайшла ні слова про це в жодній книзі в Україні.

Для дівчат, з якими я сиділа у довгих чергах під кабінетами у гінекологів з тугою у серці.

Для тих, хто знає таких дівчат.

Для тих, у кого в сім’ї сталося непередбачуване і десь у повітрі повисло слово «безпліддя».

 

Вікторія Бажкова, провідна бібліотекарка відділу читальних залів

Книги в каталозі

http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/8D67F30C-C3CE-41EF-B4CF-B892CF19095F

http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/3B3D24E9-AE01-424F-8894-F8E8A808E746

 

Фото https://savaryna.com/

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Вулицями нашого міста

 Вулиця Василя Чапленка

 

26.11.2015 р. – розпорядженням міського голови № 897-р вулицю «Фрунзе» перейменовано на «Василя Чапленка», українського прозаїка, драматурга, літературознавця, мовознавця, критика, редактора, дійсного члена УВАН (Українська вільна академія наук) та НТШ (Наукове товариство імені Шевченка). Але, насамперед, патріота, який крізь усе життя проніс любов до України та рідного слова.

Василь Кирилович народився 18 березня 1900 року в невеличкому селі Миколаївка на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область) в селянській родині. Батько розписував місцеві церкви. Син завжди крутився біля нього. А ще була бабуся, яка змалечку бавила онука народними піснями, казками, легендами. Малому здавалося, що вона знає їх безліч, адже ніколи не повторюється. Усвідомити себе українцем йому допоміг Шевченків «Кобзар». Чапленко все життя згадуватиме: «Мені тоді наче в голові розвиднілося!».

Закінчив школу, потім Павлоградську вчительську семінарію (1920), учителював у с. Юр'ївка Павлоградського повіту. Продовжив навчання на літературно-мовному відділенні Катеринославського вищого інституту народної освіти (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара), вступив до аспірантури при науково-дослідній кафедрі українознавства (1925).

Був членом літературної організації «Плуг», редколегії журналу «Зоря». Але вже 9 серпня 1929-го Василя заарештували, до речі, втретє (перші два ув’язнення за український націоналізм, адже говорив виключно українською, носив вишиванку). Цього разу інкримінували приналежність до «Спілки визволення України» – фіктивної організації, вигаданої чекістами задля арештів української інтелігенції. Через сім місяців Василя відпустили – кати не змогли довести його провину, потім влаштувався на робітфак Дніпропетровського металургійного інституту. У 1932 р. шукав роботи в різних містах: Сталіно, Луганську, Ашхабаді, Ставрополі, П'ятигорську.

У роки Другої світової війни повернувся у Дніпропетровськ, працював викладачем української мови у транспортному інституті. У 1943 р. виїхав до Німеччини, потім – до США (1949). Спочатку заробляв фізичною працею (на фабриці, у шпиталі), у 1952–1953 рр. був головним редактором недільного додатку до газети «Свобода», видавав часопис «Всесвіт». Заснував в УВАН «Постійну комісію для збереження літературної та мистецької спадщини В. Винниченка».

Жив у Брукліні. За дев'яносто років життя Василь Кирилович Чапленко встиг чимало, бібліографія творів (включно з публікаціями в періодиці) нарахувала 800 назв.

Помер Василь Чапленко 4 лютого 1990 року у місті Матаван (штат Нью-Джерсі). Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

На будівлі колишнього металургійного робітфаку, де працював письменник, відкрито меморіальну дошку на його честь.

 Замовити літературу можна   за посиланням

Джерела:

Мамчич І. П. Василь Кирилович Чапленко // Об'єднані магією слова / Дніпроп. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Дніпропетровськ : Пороги, 2011. – С. 118–122.

Чабан М. А серце його в степовому селі / М. Чабан // З любові і муки : розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал [та ін.]. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1994. – С. 154–161.

Чабан М. Весна надії нашої / М. Чабан // Моє Придніпров'я : Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2020 рік: краєзнав. бібліограф. вид. / Упр. культури, нац. і релігій Дніпропетр. облдержадміністрації, Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія; упоряд. М. Шилкіна. – Дніпро, 2019. – С. 28–31.

Чабан М. «А я у цих степах»…Нотатки про доеміграційну творчість нашого краянина-письменника Василя Чапленка / М. Чабан // Моє Придніпров'я : Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2025 рік: краєзнав. бібліограф. вид. / Упр. культури, нац. і релігій Дніпропетр. облдержадміністрації, Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія; упоряд. С. Жилінська. – Дніпро, 2024. – С. 21–26.

***

Дорошенко О. Відомий у світі / О. Дорошенко // Присамарська нива. – 2010. – 23 берез. – (№ 23). – С. 4.

Чабан М. Весна надії нашої / М. Чабан // Твій рідний край. – 2017. – 20 квіт. – (№ 16). – С. 7.

Чабан М. «Мова Чаплина багатюща, гнучка й виразна» / М. Чабан // Січеслав. – 2010. – № 1. – С. 178–183.

Чабан Н. Старые улицы – новые имена. Переулок Евгения Коновальца. Улица Василия Кука. Улица Василия Чапленко. Улица Надежды Алексеенко / Н. Чабан // Зоря. – 2016. – 30 нояб. – (№ 48). – С. 3.

Подкаст: https://www.youtube.com/watch?v=McXEpC9MesQ&t=12s

Подробиці: https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/news/info&news_id=85

Фото https://gorod.dp.ua/news/220115

https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.phproute=information/news/info&news_id=85

  Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут