На долоні історії

Німеччина. Країна казок та  містики (продовження)

Ернст Гофман: «… якщо тільки в тебе є очі, ти всюди побачиш…, усілякі дива …»

 

У дванадцять він уже вмів грати на оргáні, скрипці, гітарі й арфі. Пізніше написав першу в історії романтичну оперу «Ундіна». Щойно йому виповнилося три рочки – батьки розлучилися, вихованням малого займався дядько Отто Дерфер, від якого племінник і взяв любов до музики.
Гофман є першим музичним критиком у Німеччині, рецензії та статті якого друкувались. Зокрема, він багато писав про Бетховена та його творчість. Палкий поціновувач Моцарта, він змінює одне зі своїх імен на «Амадей» та переїжджає до Варшави, де створює власний оркестр і стає дириґентом.
Його перше кохання – жінка з п`ятьма дітьми. Можливо тому, що не пізнав родинного затишку, Гофману хотілося велику родину одразу. При захоплені Варшави французами було вбито єдину доньку Теодору, а дружина отримала тяжкі поранення. Нервова гарячка, складнощі спілкування – це саме про нього.
Як багато з його попередників, він отримав юридичну освіту, але порівнював юридичну фірму, де працював, зі скелею Прометея.
Твори уродженця Східної Пруссії – це казки, схожі на філософські трактати, які критика ніколи не жалувала. «Розбурхавши собі вином і безсонням нерви, Гофман приходив додому і сідав писати. Жахи, створені його уявою приводили до жахіть його самого. А в робочі години Гофман сидів на службі і старанно працював», – зазначають дослідники.
Усі казки Гофмана мають автобіографічний характер. Достатньо згадати «Життєву філософію кота Мура», де читаємо фрагменти біографії капельмейстера Йоганнеса Крейслера, що випадково збереглися у макулатурних листах. В Гофмана дійсно жив кіт Мурр, до того ж, письменник стверджував, що його улюблений пухнастий друг спить на рукописах і любить «подорожувати» за ними до шухляди, щоб читати твори хазяїна вголос.

У літературознавстві зустрічаємо термін «гофманізм», або потреба втекти від реальності. Так, герої Гофмана часто відають цікавість і захоплюються нереальним казковим персонажем, але ж потім – розчарування та трагедії. 
У «Зачарованому горщику» герой обирає любов до зачарованої змії – вона стає потворою. Коли у «Пісковій людині» вибір здійснюється на користь робота, то врешті-решт людина завершує життя самогубством. Намагання знайти опору в інших світах, відречення від реальності – про це пише Гофман. Як пам'ятаємо, у «Лускунчику» герой теж з'являється з задзеркалля. Але ж ці істоти разом із тим можуть бути наділені близькими та зрозумілими якостями наших знайомих. Тобто бачимо авторське бажання, що цілковито віддзеркалює німецьку ментальність, поєднати різні світи.
Все це, звісно, спирається на німецьку філософію. Тему велику та окрему, представлену іменами Іммануїла Канта, Георга Гегеля. Саме їм належить не лише  найбільший спадок, а й купа озвучених роздумів і питань, що досі бентежать розуми вчених і дослідників.

 Далі буде.
 Джерела:
 Грімм (брати). Улюблені казки / Брати Грімм; худож. М. Бабич. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 63 с. : іл. – (Золота колекція казок світу).
Галеви, Даниэль. Жизнь Фридриха Ницше / Д. Галеви. – Новисибирск : Наука, 1992. – 216 с.
Гауф, Вильгельм (1802–1827). Сказки / В. Гауф. – М. : Гендафельд-Мет, 1992. – 336 с.
Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831). Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В.Ф. Гегель ; пер. з нім. Р. Остапчук, М. Кушнір. – Київ : Юніверс, 2000. – 336 с.
Гессе, Герман. Собрание сочинений в 8-ми томах / Герман Гессе. – М. : Издательская группа «Прогресс»-«Литера».Т. 7 / Г. Гессе. – М.-Х. : Прогресс-Литера, Фолио, 1995. – 480 с.
Гофман, Эрнест Теодор Амадей (1776–1822). Новеллы / Э. Т. А. Гофман ; сост. Н. А. Жирумская. – Л. : Лениздат, 1990. – 607 с.
Гете, Йоганн Вольфганг (1749–1832). Фауст : трагедія / Й. В. Гете; пер. з нім. М. Лукаша. – Київ : КЕТС, 2012. – 400 с.
Грасс, Гюнтер. Луковица памяти / Г. Грасс ; Пер. с нем. Б. Хлебникова. – М. : Иностранка, 2008. – 592 с.
Дюрер, Альбрехт. Трактаты. Дневники. Письма / Альбрехт Дюрер. – Спб. : Азбука, 2000. – 704 с.
Ильин, Иван Александрович. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека : в 2-х т. / И. А. Ильин. – СПб. : Наука, 1994. – 610c.   
Кант, Іммануїл. Критика чистого розуму / Іммануїл Кант; Пер. з нім. та прим. Ігоря Бурковського. – Київ : Юніверс, 2000. – 504 с.
Распэ, Рудольф Эрих. Приключения барона Мюнхаузена / Пересказ К. Чуковского. – М. : Самовар 1990, 2006. – 95 с.
Ремарк, Еріх Марія. Твори в 2-х томах : т.1: на Західному фронті без змін; Три товарищі; Перекл. з нім. / Еріх Марія Ремарк ; Передм. Д. Затонського. – Київ : Дніпро, 1986. – 573 с.
Тацит, Корнелий. Сочинения в двух томах / К. Тацит. – Л. : Наука. Ленинградское отделение, 1969 – .Т. 2 : История. – 1969. – 370 с.
Хесли, В.  Гении философии нового времени / В. Хесли. – М. : Наука, 1992. – 224 с.
Шіллер, Фрідріх. Лірика. Драми : пер. з нім. / Ф. Шіллер. – Харків : Фоліо, 2004. – 503 с.
Шлинк, Бернхард. Три дня: роман / Б. Шлинк ; Пер. с нем. И. Стребловой. – СПб. : Азбука-классика, 2010. – 256 с.
https://faktypro.com.ua/page/20-czikavikh-faktiv-pro-gete

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

На долоні історії

Григорій Сковорода. Любов виникає з любові 

Найзагадковіша людина у філософській історії України. Людина, яку світ ловив ловил та не впіймав.  Мандрівний філософ, праці якого й до тих пір  лишаються непізнаною таємницею для багатьох дослідників. Все це -  Григорій Савич Сковорода. 

Він народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо вражав своєю допитливістю, до того ж  мав незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії, де він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.

Є в історії його життя і, так званий Петербурзький період, що охоплює 1742 - 1744 роки. Цього часу він є співаком придворної капели,  де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, а також створення музики на власні вірші.

У 1750 році, у складі російської місії, Сковорода виїжджає за кордон. Це перші три мандрівні роки в історії його філософського життя: Угорщина, Словаччина, Польща, відвідування Братислави, Відню, Будапешту. Сковорода  буває в університетах, слухає лекції відомих професорів, працює у бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами,  вже тоді дискуту із вченими різних країн.

Сковорода повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. За згадкою сучасників, вчителем він був старанним, чесним і неординарним. Писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Він учив, як жив, а жив, як навчав. Погодьтеся, найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основна думка якого в тому, що ледарство — найбільша людська вада. 

Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів. Можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Також у ці часи він написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Володів старогрецькою, староєврейською, польською, російською мовами. 

Протягом 1754 – 1759 pоків, Григорій Савич жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Саме в  цей час він пише  значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працює викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами  пише «Байку Езопову» (1760 р.) та  складає  дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

До 1774 року пише трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Приділяє увагу й прозовим байкам, розмовам про щастя, задається питанням чи є алфавіт букварем світу, пише твори де йдется про суперечку із Сатаною та  задається питанням «легко ли бути благим?»

У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». 

 (далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут