На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 Мистецтво людське (завершення)

 

30 березня 1859 року був виданий наказ царя Олександра II, згідно з яким парк, що знаходиться в Київській губернії та належить «люб'язній матусі» перевести з усіма будівлями та іншими цінностями в «державне майно». Так, «Софіївка» опинилася під наглядом Головного училища садівництва, яке з Одеси було переведено до Умані. Училище садівництва, утворене в 1844 році в Одесі, було єдиним навчальним закладом тодішньої Росії, яке навчало садівників парків, садів та інструкторів садової справи. Викладачі та студенти, які прибули сюди, були приголомшені величчю парку, неповторними краєвидами, оранжереями.
З 1859 по 1917 роки Софіївку практично не піддавали реставрації. Для догляду за Уманським садом використовували найманих робітників, крім того працювали тут і учні нижчих садових шкіл для практичного вдосконалення знань із садівництва. По завершенню навчання саме їх приймали в уманський сад практикантами на термін не менше року.
У 1929 році «Софіївку» оголосили державним заповідником і надали їй статусу самостійної установи, яку кілька разів передавали в підпорядкування різним відомствам. З 1955 року «Софіївка» у підпорядкуванні Академії Наук України. Нині парк – важливий науковий і культурно-освітній центр. У 1991 році він отримав статус науково-дослідної установи.
У 1995 році Софіївка отримала медаль, диплом і пам’ятну табличку організації Європа-Ностра. В 2007 році визнана одним із семи чудес України.
З моменту свого відкриття «Софіївка» відома кожному, хто цінує прекрасне. За свою історію парк отримав стільки емоційних захоплених свідчень, що перелічити всі не можливо. Ось деякі: «…«Софіївка» стоїть в низці з Акрополем, Самаркандом, Елисейськими Полями. …справжнісіньке диво... неперевершені наслідки мистецтва людського»… геніальність смаку… земний рай… // Тут все вражає – скелі, гроти // Фонтани, острови і водоспади // Алей примхливі повороти //Дерев і квітів зачаровані громади», – А.І.Гринюк.

Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Легендарний Заремба та двадцять мільйонів золотом

 

Спорудження парку розпочинається пізньої осені 1796 року, відкриття станеться чотири роки потому, а тривало будівництво до 1805-го. Тисячі людей працювали на будівництві, всі роботи проводились прискореними темпами.
У багатьох шляхтичів серед кріпаків були талановиті зодчі, художники, архітектори, не кажучи вже про геніальних садівників, які володіли незначною теоретичною підготовкою, але були природно обдаровані з розвиненим відчуттям краси.
«Софіївка» – найчудовіший витвір саме кріпаків – зодчих, садівників, скульпторів і «размислов» – саме так тоді називали майстрів своєї справи. Імена багатьох із них, на жаль, залишилися в забутті.
У Миколи Андрєєва в «Дорожніх нотатках» 1833 року читаємо: «тысячи лошадей перевозили огромные тяжести, поднимаемые посредством машин, нарочно для сего изобретенных искусным механиком. По одному мановению графа искапывались глубокие пруди, насыпались высокие холмы, длинные и широкие плотины, планировались долины, срывались горы… Драгоценные по своей редкости деревья разных климатов, купленные на значительную сумму, превезены и взлелеяны… Я любопытствовал узнать итог всех издержек, употребленных на создание сего сада и меня уверили, что сумма выделенная из кассы для управления сего предмета, простиралась за 20 миллионов золотых».
Іншій бік історії відсвітлено в газеті «Жизнь и искусство» за 11 січня 1895 року. Старі люди, в минулому кріпаки Потоцького, розповідали, що при будівництві… більш ніж сто чоловік щодня отримували каліцтва. «Чимало поту, сліз і крові пролилося заради цього чарівного куточка», – підкреслювалося в журналі «По морю и по суше».
З покоління в покоління передаються оповіді й про талановитого зодчого,  садівника, кріпака графа Потоцького – Зарембу.
Портрету його, на жаль, не збереглося, і деякі краєзнавці досі вважають його міфічним. Ізраїль Гершенгорн у книзі-календарі «Умань и его окрестности» писав, що Зарембі після відкриття саду відрубали кисть правої руки та викололи очі, щоб він не міг знову створити подібного дива. Інший дослідник уманських подій – Олексій Роготченко знайшов легенду про те, що Зарембі вдалося втекти від переслідувань разом зі своєю коханою Гальшкою.
Багато джерел мають свідоцтва, що попередні роботи в Софіївці почалися під наглядом саме Заремби – «кріпака з неабиякими здібностями». В інших джерелах читаємо, що Заремба керував разом із Метцелем, зокрема, посадкою дерев. Польське видання в 1965 році також згадало про чудо-будівельника: «Виконавцями робіт у Софіївці були Людвіг Метцель, Заремба та інші».

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

 Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Людвіг та мрії Софії

(продовження)

 

Ідея створення парку виникла у Софії, коли, перебуваючи проїздом у Польщі, вона з синами Костянтином і Миколою зупинилася в Неборові в маєтку Гелени Радзивіллової. Оглянувши славнозвісну «Аркадію», Софія не могла приховати свого захоплення та в розчуленому листі написала Потоцькому.
Вона підкреслювала романтичність парку, розповідала про його екзотичні рослини та квіти, справила на неї враження й майстерна паркова архітектура. Потоцький почув свою дружину. Якось він приїхав на полювання до Умані, вийшов до яру та, побачивши безліч води, звернувся до свого помічника Людвига Метцеля: «Чи не можна зробити з цього яру гуляння? Мені хочеться подарувати його моїй дружині та назвати це місце її ім'ям. Нехай витрати тебе не зупиняють. Парку  цьому не повинно бути подібних навіть за кордоном».
Слід нагадати, що до цього часу в Україні та Європі вже існували ландшафтні дизайнерські парки, і при створенні Софіївки цей досвід, безумовно, враховувався. До того ж, вибір місця був вдалим і припускав масу можливостей. Парк мав бути розділений на кілька частин, одна з них виконана в східному, інша – в англійському стилі. Якщо б проєкт було здійснено повністю, він дійсно мав би стати найбільш грандіозним і неперевершеним у Європі. Але ні будинки, приховані в лісах, ні палаци та великі мости, дороги і місця, обладнані для диких тварин, на жаль, на реальність не перетворилися.
Наш наступний герой – головний організатор розбудови «Софіївки», уродженець польського містечка Данциг – Людвіг Християн Метцель. Професійний військовий, Метцель був добре освічений і начитаний, досконало володів російською, польською, французькою, німецькою й англійською мовами. Колишній капітан польської артілерії був ад'ютантом Потоцького. Разом вони об'їздили всю Німеччину й Італію.
Талант Метцеля поєднувався з неймовірною жорстокістю. В руках у нього завжди була різка, якою він бив кріпаків, що створювали Софіївку. Якось, коли він потопав, один із кріпаків врятував його, за що був нагороджений двома золотими. Наступного дня цей кріпак спізнився на роботу і був побитий різками.
Відомий український публіцист Всеволод Чаговець писав, що в Умані та Софіївці на нього дивляться тіні замучених людей. «Жалувана грамота дворянства», видана Катериною II в 1785 році, надавала у власність дворянам не лише землю, а й людей, якими вони могли розпоряджатися на  власний розсуд, немов речами.

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Станіслав (Фелікс) Потоцький: «розумом бідний і багатий маєтками»

(продовження)

 

Один із перших оспівав красу знаменитого парку польський поет-класик Станіслав Трембецький. Його поема «Софіївка» була опублікована в 1806 році та перевидавалася понад п'ятнадцять разів. Чарівні пейзажі відтворив глава шотландської Академії мистецтв Вільям Аллан, який відвідав Софіївку у 1806–1814 роках. Захоплювалися уманським дивом Тарас Шевченко. На алеях парку і на галявинах його дібров не раз звучало схвильоване слово Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Миколи Бажана.
Отже, З 1726 року Умань стала належати Потоцьким-Щєнсним (в перекладі з польської Щєнсний – щасливий).
Біографи графа Потоцького, вказували на те, що батьки Станіслава належали до вищого світу, володіли великою кількістю землі та кріпаків. Потоцький вважався багатієм у Росії і в Польщі, в його родовому маєтку постійно влаштовували пишні прийоми, бали та концерти. Юність Станіслав провів у батьківському маєтку в Кристинополі.
За твердженнями дослідників, «Потоцький любив три види задоволення – верхову їзду, садівництво та полювання, мав зграю англійських гончаків. Будучи більше зосереджений на собі, говорив з оточуючими мало й міг мовчати багато годин». За спогадами сучасників, він не мав ніяких особих обдарувань: «був розумом бідний і багатий маєтками». В Україні йому належало понад півтора мільйони гектарів землі.  
Історики згадували й про те, що Потоцький весь свій розум і вплив націлював тільки на збільшення статків. На сусідні маєтки часто подавав позови, і судді не сміли вирішити інакше ніж на його користь. Незабаром він подвоїв свій прибуток.
У Центральному Історичному архіві України зберігається інструкція Потоцького садівникові, де наказано доглядати за його ділянкою денно і нощно. Панщину в садах графа відпрацьовували зі сходом сонця.
У літні та в святкові дні у Потоцького в Тульчині, а  згодом і в Умані, збиралися вельможі, в тому числі іноземні.

 Далі буде.

 

Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.
Бажан М.П.        Політ крізь бурю: вибрані твори / М П. Бажан; вступ. слово І.М. Дзюба. – Київ: Криниця, 2002. – 604 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 
 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Умань незламна

(продовження)

 

Після смерті Богдана Хмельницького серед козацької старшини почалися чвари. Цим користувалися вороги, неодноразово спустошуючи Умань, але місто знову підіймалося з попелу. У 1673 році уманці знищили гарнізон ставленика Туреччини гетьмана Дорошенка. Наступного року турецький візир послав війська для розправи з непокірним містом.
Два тижні тривала облога, супротивник більш ніж у десять разів перевищував кількість уманців. Усі мешканці були знищені, а місто спалене і спустошене.
Передмістя Умані (між старим містом і «Софіївкою»), де був розташований турецький табір, до сих пір називається «Турок». Евлія Челебі, турецький письменник XVII століття, побувавши в Умані, згадував про уманців як про стійких і мужніх людей.
Звісно, не можемо оминути й «Коліївщину» 1768 року, яка охопила майже всю Правобережну Україну. Очолив повстання Максим Залізняк із запорозьких козаків. Губернатор Умані Рафаїл Младанович вирішив зберігати повний спокій. Саме в день наступу козаків він не відмінив банкет із приводу дня народження доньки і побажав гарнізонові відзначитися, «щоб запорізька голота була прогнана».
Завдяки козакові Івану Гонті, який керував козацькою сотнею і перейшов на бік Залізняка, перемога стала незаперечною.
Катерина II, побоюючись подальшого зростання селянського руху, допомогла придушити народне повстання. Було наказано одрубати по одній руці та по одній нозі кожному десятому зустрінутому огайдамаченому хлопові. На що їй відповіли, що в такому випадку в селах, де спалахне повстання буде вирізано всіх жінок із дітьми.
Згадаймо Шевченкові рядки з «Гайдамаків»:
 
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Ґонта ляхів покарав.
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла.
Сусіди од страху, од жалю німіли.
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать…
 
Волелюбний і стійкий дух мали місто Умань та його славетні жителі – головні творці парку Софіївка, серед яких були й нащадки гайдамаків.
З 1797 році Уманський повіт був приєднаний до Київської губернії. Власником Умані став граф Станіслав (Фелікс) Щенсний Потоцький, якому імператриця Екатеріна II надала чин генерал-аншефа.

Далі буде.

 

Джерела:

Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.

Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.

Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     

Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

                                                                   

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 Умань незламна

 

У старовинному українському місті Умані, на Черкащині, є мальовничий, вражаючий своєю неповторною красою куточок, який називають перлиною України, її візитівкою. Це – Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України – дивовижний витвір людської фантазії та майстерності, в якому переплелися разом світ загадкових ленгенд і міфів, мистецтво, краса та природа.
«Софіївка» справедливо належить до таких шедеврів паркового будівництва Європи як сад Бальбі у Флоренції (Італія), парк Сан-Сусі у німецькому Потсдамі, палацовий парк у французькому Версалі.
Розташований на величезній площі майже в 170 гектарів, парк із року в рік дивує відвідувачів своєю неперевершеною красою – своєрідною романтичною поемою з каменю, водоспадами, архітектурними та гідравлічними спорудами, античною скульптурою, і, звісно, дивовижним рослинним світом.
Сьогодні починаємо цикл публікацій про людей, чиї долі були пов’язані з цим надзвичайним містом, і розповімо подробиці розбудови одного з семи чудес України.
Для того, щоб уявити генетику цього місця та волелюбність кріпаків, які побудували «Софіївку», спочатку про історію Умані – давнього українського міста, розташованого на Волино-Подільскій височині по берегах невеликих річок Уманки та Кам'янки.
Час заснування Умані невідомий. Уперше місто згадується в історичних документах 1609 року. До цих пір лишається нез'ясованим походження його назви. Деякі історики вважають, що слово «ма» означає «красивий» і пішло саме від назви річки. Разом із тим, Умань виникла як потужна фортеця, побудована для захисту від ворожих нападів.
Як свідчать літописи, спокою ця земля не знала здавна. Можна згадати вторгнення до Умані турецько-татарських військ, селянсько-козацькі повстання проти Речі Посполитої, повстання 1594 року на чолі з Северином Наливайком, який на Уманщині «набирав для себе сміливців відчайдушних».
Звичайно, мова і про штурм Уманської фортеці в середені XVII сторіччя, оточеної ровами й готової до бою. За допомогою військ Богдана Хмельницького, його соратника Максима Кривоноса та городян, які відчинили ворота міста, фортеця була взята. Після цього неодноразово захисники Умані зустрічали ворога потужним вогнем і в запеклому рукопашному бою відкидали від міста.
У січні 1655 року польська шляхта уклала договір із татарами і знову напала на Україну. На цей раз оборонявся Іван Богун із дванадцятитисячним військом. Козаки облили вали водою, а міцний мороз скував їх льодом. Сучасники порівнювали зміцнення Умані з відомою голландською фортецею Бредою, що вважалася на ті часи неприступною. І знову на допомогу Богунові прийшов Богдан Хмельницький. Андрусівське перемир'ям 1667 року поставило тимчасову крапку в цьому протистоянні, за яким Лівобережна Україна та Київ залишилися в складі Росії, а Правобережна Україна, зокрема, Умань відійшла до Польщі.

 Далі буде.

 

Джерела:

Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.

Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.

Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     

Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут