Діалоги з мистецтвом

Мелодії графічних ліній 

«Графіка – це чарівний вид образотворчого мистецтва, де панує лінія, штрих і контраст. У ній краса народжується з простоти: гра світла й тіні, витонченість чорно-білих силуетів чи легкі дотики кольору створюють глибокі, емоційні та мінімалістичні образи на папері або екрані»

Мистецтво графіки багатогранне і живе в різних проявах: станкові малюнки, естампи, гравюри, ілюстрації, плакати, шрифти, товарні знаки тощо. Але мова про літерографіку, унікальну техніку та напрям у мистецтві, де зображення – портрети, ікони, пейзажі чи абстракції, створюються виключно за допомогою букв, слів, цифр і речень. Самі літери формують світлотіні, контури та текстуру малюнка. Таку нову концепцію і мистецький напрям 1972 року впровадив Леонід Денисенко, відомий український графік, який жив і працював в Австралії. Найбільш впізнаваним його літерографічним твором є «Ікона Христа-Вседержителя» (1973), виконана словами «Бог – це Любов» 79-ма мовами світу. 

Про Художника:

Народився Леонід Денисенко (1926–2020) в українській родині, коріння якої проросло з Запорізької землі. Батько, Дмитро Тимофійович, був військовим, воював на боці Директорії УНР. До слова, військову освіту отримав у Катеринославі 1917 року. Був інтернований до Польщі, де зміг отримати інженерний фах. Мама (псевдонім Ніна Наддніпрянська), балетмейстерка, творча особистість, товаришувала з Оленою Телігою. Родина мешкала у Варшаві, де у 1926 році народився Леонід. Схильність до малювання мав з дитинства, закінчив графічну школу, навчався у Варшавській православній духовній семінарії. Під час Другої світової війни був ув’язнений нацистами, після звільнення перебував на службі в американській армії як військовий художник-ілюстратор. 1949 року емігрував до Австралії, де викладав англійську для емігрантів, а також графіку й образотворче мистецтво. У 1953 році був висвячений у духовний сан. Леонід Дмитрович був співзасновником Спілки українських образотворчих мистців Австралії. Співпрацював як журналіст і графік в українському тижневику «Вільна думка» (Австралія).

Багато творчо працював: був автором і виконавцем мозаїчних картини на фасадах Музею тисячоліття хрещення Русі-України (1988, Канберра, Австралія), оформив три іконостаси для українських православних церков у Німеччині. В Австралії оформив іконостаси для грецьких і сербських православних церков, української греко-католицької церкви.

В українському мистецькому світі Леонід Денисенко відомий своїми численними графічними працями: книжковою графікою, зокрема обкладинками й ілюстраціями, карикатурами, екслібрісами, заголовками часописів, оформленням фільмів, сцен, серіями українських пропам’ятних марок і святочних листівок, календарів тощо. У 1999 році чотири мистецькі твори художника було надруковано на конвертах «Укрпошти».

Леонід Денисенко брав участь у багатьох виставкових проєктах, серед яких були й вісім персональних експозицій, зокрема у Києві. Його роботи зберігаються у музеях Австралії, Канади, США, Музеї української діаспори у Києві.

Дізнатись більше про мистецтво графіки, талановитих художників, переглянути  репродукції їхніх творчих робіт можна за ілюстрованими виданнями, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки:

Женченко В. Спрага ідентичності. Українська поезографічна абетка. – Київ: Жнець, 2021. – 80 с.

Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. – Київ: Грані-Т, 2007. – 168 с.

Шпаков А. Художник і книга. – Київ: Мистецтво, 1973. – 256 с.

 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка  відділу мистецтв ДОУНБ

  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Мортон, Ендрю. Діана: справжня історія з її вуст [Текст]  / Е. Мортон ; пер.з англ. Я. Машико. – Харків: Фабула, 2024. – 400 с.: іл.

Є люди Світло. Їх небагато. Але Світло те настільки переконливе, що якість множить кількість Вони лишаються ним і за фактом народження, і за фактом смерті, бо їхнє щире тепло лишається в нас. Воно більше та значуще за вигадані сюжети їхнього життя. Воно, віддзеркалюється та зберігається нашими гранями, якщо ми здатні. І цей колообіг тримає щиру ніжність на нашій планеті.

Як важливі саме не легенди про відомих і знаменитих, а їхні власні думки й емоції. Тим більше, коли це їм так бажано сказати, поділитись іноді попри та всупереч. Щоб повернути гідність і надію.

Безцінними моментами саме таких істин сповнена книга Ендрю Мортона «Діана. Справжня історія з її вуст», який за відомих обставин закритості інформації, етикету та королівських таємниць отримав записи шести частин інтерв'ю не з перших вуст, а завдяки посередникові. Вони й лягли в основу цього видання за великої довіри головної героїні.

Це унікальна справжня історія від справжньої жінки, яка бажала не потонути в системі, а завдяки цій відвертості немов звільнитись та винирнути на поверхню. Вона цікава не лише сповідальністю головної героїні та подробицями її строкатого життя, архівними світлинами. Вона просочена триєдністю любові: героїні до життя та людей, автора та інтерв’юера до героїні. Все це помножене на любов читачів. 

Увага преси, ніби вона Мерилін Монро, її чимало дратувала. Вона завжди вчиняла, як її матір, як би кепсько не було на душі, завжди на загал сяяння від щастя. Завжди щира та відкрита до хворих і нужденних, тих, хто потребував її обіймів і дотику. Зсередини немов вмикався голос, що казав: «Зроби це». Не матеріальне, а емоційне, те, на що відгукувалось її серце.

Леді Ді. Вона була саме принцесою з нашої прекрасної уяви. Обожнювала Тюдорів і Стюартів, але, книга ця не про принцесу, а саме про Діану, яка полюбляла допомагати нужденним, балет, степ, гру на фортепіано та спорт. Завжди відчувала себе інакшою, та знала – її шлях інший, завжди цінувала не статуси, а особистості, ненавиділа темряву в усіх її проявах і полюбляла візочки порцелянових ляльок і іграшку бегемотика.

Раджу всім, хто полюбляє якісну мемуаристику. Всім, хто хоче зігрітися серцем і відчути справжність любові та нелюбові, добра, зради, болю. І, сповнитись магією посмішки, що попри всі болі та трагедії зігріває нашу вдячну пам'ять не про останню ікону  XX сторіччя, як часто її називають, а про жінку, яка перш за все довела – головне любов і щирість до себе, близьких та світу.

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Діалоги з мистецтвом

Мозаїка – мистецтво, присвячене музам

 Мистецтво мозаїки одне з найдавніших ужиткових видів творчості людини, яке містить зображення чи візерунок, виконаний із кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону чи інших матеріалів. Римські терми та візантійські палаци, ацтекські маски і китайські шкатулки – безліч старовинних предметів розкоші прикрашені мозаїкою. Завдяки їй оживає сама історія, втілюючись у цих яскравих пазлах.

 Слово моза́їка походить від грецького μοΰσα — «муза», а латиною звучить musivum, буквально – «присвячене музам», тобто дев’яти донькам Зевса, які були покровительками мистецтв.

 Історія мозаїки налічує тисячоліття. Перші приклади цього мистецтва з’явилися ще у IV тисячолітті до н.е. в Месопотамії, де використовували кольорові конуси з глини для оздоблення стін. Однак справжнього розквіту мозаїка зазнала в епоху античності. Стародавній Єгипет прикрашав мозаїкою храми та палаци, застосовуючи коштовні камені та кераміку. У Греції та Римі мозаїка стала важливою частиною інтер’єрів. Найпопулярнішими були підлогові мозаїки, які зображували міфологічні сцени, природу, побутові сюжети. У Візантії мозаїка піднялася на новий рівень. Саме в цей період почали використовувати смальту – непрозоре кольорове скло, що дозволяло створювати яскраві сяючі зображення. Візантійські мозаїки відомі своїми релігійними сюжетами та величною декоративністю, зокрема в храмах Константинополя. Саме з Візантії мистецтво мозаїки прийшло на давні українські землі. Найдавніші, які можна знайти в Києві – це мозаїки в Софії Київській (1043–1046 рр.): «Богородиця-Оранта», «Христос-Пантократор», «Євхаристія» та інші, які добре збереглися донині і радують яскравістю, різнобарвністю і насиченістю тонів. Їхня палітра надзвичайно широка (зелений, золотий, синій червоний, сірий, пурпуровий) і кожний колір має гаму відтінків – в цілому, за підрахунками дослідників – 177 відтінків. До слова, існує давня легенда: поки зображення Богоматері Оранти стоїть у Софійському соборі, стоятиме й Київ. За понад 800 років стіна з цією мозаїкою зберігалася, навіть коли декілька разів руйнували храм.

До визначних пам'яток належать також мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору XII ст. Під час зруйнування собору більшовиками у 1930-х роках, частину мозаїк ученим вдалося зняти і перенести до Софіївського собору. Але багато мозаїк, рельєфів і фресок вивезли до російських музеїв, які навіть після розвалу СРСР Росія категорично відмовилася повертати.

Новий сплеск мозаїчного мистецтва в Україні настав у радянський період (1950–1990 рр.). Роботи тих часів отримали назву «наївної», або монументальної мозаїки. Архітектурна реформа 1955 року дала можливість зведенню великої кількості житлових і громадських будівель, але були вони однотипні, без декору, «сірі та безликі». Це сприяло народженню нового стилю оформлення громадських будівель і вплинуло на розвиток монументально-декоративного мистецтва. Відбувається масове поширення мозаїки на громадських будівлях, школах, станціях метро. Тематика включала працю, космос, культуру, поєднуючи ідеологію з модерністським мистецтвом. Вона була засобом ідеологічної пропаганди, але водночас вираженням народної творчості. На цей період припадає активна творча діяльність талановитих митців-шістдесятників: Григорія Боні, Анатолія Гайдамаки, Галини Зубченко, Степана Кириченко, Надії Клейн, Ернеста Коткова, Григорія Кореня, Валерія Ламаха, Івана Литовченка, Івана Марчука, Володимира Мельниченка, Володимира Прядки, Ади Рибачук, Миколи Стороженка, Володимира Федька та інших. У своїй творчості вони поверталися до традицій українського монументалізму, які було перервано в 1930-х роках, коли комуністи знищили школу митців-«бойчукістів».

Джерелом натхнення стало народне мистецтво, його символічність традиційних образів і декоративність У цей період народжуються мозаїчні полотна присвячені подіям із героїчного минулого українців, сюжетам із творів української літератури, уславленню постаті Кобзаря. Художники експериментували з народними орнаментами, символікою, кольорами та різноманітними формами. «Прагнення митців до новацій суперечило ідеологічним догмам радянської держави. Це, зрештою, спричинило конфлікт із режимом. Почалась «боротьба з формалізмом», унаслідок якої нищили мозаїки, вітражі, розписи і цілі монументальні композиції». Постраждали твори Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Зубченко, Галини Севрук, Людмили Семикіної, Алли Рибачук, Івана Литовченка, Валерія Ламаха, Ернеста Коткова та інших.

Друга хвиля наступу на мозаїчні твори сталася 2015 року з ухваленням закону «про декомунізацію», який передбачав очищення міського простору від визначеної символіки. Перевірці, насамперед, підлягали мозаїки радянського періоду, що стало предметом для дискусій у мистецьких колах. Але згодом було визнано, необхідність вдумливо підходити до кожного окремого твору – «мозаїки тих часів теж є частиною культурної спадщини, яка приваблює туристів та потребує збереження».

 З початком повномасштабного вторгнення рф до нашої країни зруйновано багато будівель, архітектурних пам’яток, художніх творів. До прикладу, відомі мозаїчні полотна творчої команди Алли Горської «Дерево життя» та «Боривітер» зазнали пошкоджень під час штурму Маріуполя російськими окупантами наприкінці березня 2022 року. Реставрація пошкоджених робіт на сьогодні неможлива.

Більше дізнатись про мистецтво мозаїки, тонкощі техніки, творчість видатних майстрів можна з ілюстрованих документів, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки.

 

 Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв 

 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир на теренах долі

 Tom Stoppard: «Я не люблю розкриватися, я дуже скритна людина» (завершення)

 

Він дружив із чеськими драматургами, звичайно генетика дається взнаки, але з уточненнями.

«Уся ця чеська історія зі мною вийшла з-під контролю. Мені не було і двох років, коли я виїхав із країни, і  повернувся на тиждень у 1977 році. Я навчався в англійській школі та виховувався англійською мовою. Тому я не почуваюся чехом. Мені подобається, що пише Гавел. Коли я вперше познайомився з його творчістю, я подумав, що «Меморандум» – п'єса, яку я хотів би написати, хоча про багато п'єс такого не скажеш. А коли я зустрів його, я полюбив його як людину. Там я познайомився з іншими письменниками, які мені подобалися і якими я захоплювався, і гостро переживав їхнє становище. Але я міг сісти не на той літак і приземлитися в Польщі або Парагваї і відчути те саме про становище письменників там».

Написання кіносценаріев теж його тема, але він ніколи не писав оригінальних, бо, за власним твердженням, не мав оригінальних ідей. Коли йому пропонували ідеї чиїсь, відповідав: «все, що ви про мене знаєте, це те, що я вже написав; це не має жодного відношення до того, що я хочу робити далі, бо я й сам цього не знаю». Щодо різниці в написанні пієс і кіносценарієв, головна відмінність, за Стоппардом, полягає в тому, що в кіно сценарист служить режисерові, а в театрі режисер служить сценаристу – у широкому розумінні.

Щодо власної екранізації стоппардовського «Розенкранца і Гільденстерна», він сам запропонував себе в режисери, бо це, на його думку, був шлях найменшого опору, а також тому, що вважав себе єдиним, готовим створити необхідне насильство над п'єсою, бо в процесі роботи багато чого викинув і додав.

Цікавили його й екранізацію п'єс інших драматургів, хоча це вже було не на рівні пристрасті, «а щоб чимось зайняти себе». 

Щодо мрій… він хотів написати дуже просту п'єсу, можливо, із двома-трьома персонажами в одному місці. Літературну, не п'єсу-подію, «в якій весь час та енергія будуть присвячені мові, розумовому процесу та емоціям…». А ще радіоп'єсу, що повністю складається зі звукових ефектів.

Том Стоппард помер у себе вдома в графстві Дорсет, Англія, 29 листопада 2025 року у віці 88 років.

Людина, яка стала справжньою пристрастною епохою в історії європейського та світового театру XX–XXI сторіччя, майстер драматургії, що відчував слово це не менш глибоко за великого попередника «Барда» (Вільям Шекспір) в завершенні «Пунктиру на теренах долі».

Олена Ємельянова

 

«Я пишу п’єси, бо діалог – це найповажніший спосіб суперечити самому собі».
 
«Я все ще вірю, що якщо ваша мета – змінити світ, журналістика – це більш безпосередня короткострокова зброя».
 
«Якими б недосконалими не були речі, якщо у вас є вільна преса, все можна виправити, а без неї все можна приховати».
 
«Я не люблю розкриватися, я дуже скритна людина».
 
«Я ніколи не став би говорити про свою роботу і про себе більше дев'яноста секунд».
 
«Я страждаю від звичайної помилки, що п'єса була готова ще до того, як ми запустили постановку. Це трапляється щоразу».
 
«Я завжди захоплювався і мріяв написати один із тих кіносценаріїв 40-х років, де кожен рядок написаний із відверто штучною різкістю та лаконічністю. Пітер Вуд, режисер, з яким я пропрацював шістнадцять років, іноді почувається зобов'язаним знайти людяність, можливо, романтичну двозначність, у сценах, які написані не так, але, сподіваюся, містять у собі таку можливість. Мені подобається поверхневий блиск, але дуже легко досягти цього в перший вечір, а потім виявити, що це була краща постановка п'єси; потім блиск починає тріщати по швах. В ідеалі потрібно створити настільки глибоку та міцну основу, щоб актори постійно відкривали нові можливості під поверхнею, так щоб найкраща гра виявлялась останньою».
 
«Я не математик, але я знав, що протягом століть математика вважалася царицею наук, тому що претендувала на достовірність. Вона ґрунтувалася на деяких фундаментальних достовірностях – аксіомах – які вели до інших.  Але потім, у якомусь сенсі, все пішло не так з такими поняттями, як неевклідова геометрія – я маю на увазі, якщо дивитися на неї з погляду Евкліда. Математика фізики виявилася заснованою на невизначеності, на ймовірності і випадковості. І якщо ви такий, як я, ви думаєте – це є п'єса. Знайти ідею для п'єси – все одно, що підібрати черепашку на пляжі. Я почав вивчати математику, але не знайшов те, що шукав.  Зрештою, я зрозумів, що шукаю те, що знайоме будь-якому студенту-фізику першого курсу, а саме квантову механіку. Тож я почав читати про це».
 
Фото          https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown
 
Джерела:
Еткало, Л.О. Інтерпретація «Гамлета» в п'єсі Тома Стоппарда «Розенкранц і Гілденстерн мертві» / Л.О. Еткало // Iноземна фiлологiя. Вип. 89: Респ. мiжвiд. наук. збiрник / Львiвський Держ. ун-т.– Львiв: Вища школа, 1988.– С. 111–115.
Стоппард, Том. Лорд Малквист и мистер Мун: роман / Т. Стоппард.– СПб.: Азбука-классика, 2008.– 240 с.– Пер. с анг.
***
https://ru.citaty.net/avtory/tom-stoppard/?page=4
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-brilliant...
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-life...
https://slate.com/.../tom-stoppard-life-biography...
https://www.theparisreview.org/.../the-art-of-theater-no...
https://www.nytimes.com/2025/11/29/theater/tom-stoppard-dead.html
https://www.nbcnews.com/pop-culture/pop-culture-news/tom-stoppard-playwright-oscar-winning-shakespeare-love-dies-88-rcna246446
https://www.telegraph.co.uk/news/2025/11/29/playwright-sir-tom-stoppard-dies-aged-88/
https://www.ft.com/content/bd272b9f-387b-46d3-a256-9c1f67e943a9
https://lb.ua/culture/2025/11/29/709391_vitsi_88_rokiv_pomer_britanskiy.html
https://www.hindustantimes.com/entertainment/tom-stoppard-playwright-of-ideas-dies-at-88-101764472707644.html
https://www.lecturesdevoyage.travelreadings.org/2023/01/22/theatre-leopoldstadt-par-tom-stoppard-au-longacre-theater-a-new-york/
https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Пунктир на теренах долі

 Tom Stoppard: «Змусити всіх вважати мистецтвом те, що робиш ти» (продовження)

 

Його доволі часто порівнювали з Бернардом Шоу. Він ставився до цього спокійно.
«Шоу зводить розмову в ранг драми і робить це протягом трьох актів. Я іноді роблю це протягом трьох сторінок, хоча тон зовсім інший;  але мої театральні сплески більш яскраві. Результат може бути надихаючим, коли все йде добре, і жалюгідним, коли щось йде не так.  У будь-якому випадку, захоплення мало пов'язане з тим, як людина вважає за краще писати».
Захоплений Стоппард був Аланом Беннеттом та не припиняв повторювати, що той – один із найкращих драматургів сторіччя, і робить саме те, чого сам Стоппард не робить і не може робити –  створює драму з вивчення характерів. «Той факт, що в нього дуже хороші жарти, допомагає, але насправді він соціальний антрополог, який вважає за краще викладати свої думки у формі п'єс. До речі, я думаю, що відносна невизнаність Беннетта серед академічних кіл здебільшого пов'язана зі снобізмом щодо телебачення, де з'являються багато його кращих робіт. Девід Мемет – ще один мій великий шанувальник і ще один письменник, з яким майже немає нічого спільного».
Коли Стоппард повертався до початку, згадував, що драматургія в його житті виникла тому, що всі інші писали на той час п'єси. Що стосується генези драматургії, він ніколи не пов'язаний із сюжетом. Сюжет з'являється саме в останню чергу і він ніколи не був певен, що може узагальнювати. Кожного разу все виходить по різному. «У випадку з «Ніччю і днем» справа була в тому, що я був репортером, досить багато знав про журналістику і мені слід було б написати ще одну п'єсу про щось інше, і тому, ймовірно, було б гарною ідеєю написати п'єсу про журналістів. Після цього я просто перетасовував свої знання та упередження, доки вони не почали підказувати якусь історію». 
Щодо реплік фінальних, ті як правило, виникають під тиском двох-трьох попередніх актів, і зазвичай здаються настільки правильними, принаймні мені, що ніби закладені в ДНК, унікальні і неминучі.
Том Стоппард, для якого театр перетинався з життям саме на рівні ДНК, в продовженні «Пунктиру на теренах долі».

Олена Ємельянова  

 
«Художником можна стати двома способами. Перше: робити те, що всі вважають мистецтвом. Друге: змусити всіх вважати мистецтвом те, що робиш ти».
 
«Червоний, синій та зелений кольори реальні. Жовтий колір – це містичний досвід, який поділяють усі».
 
«Це найкращий час для життя, коли майже все, що ти думав, що знав, виявилося хибним».
 
«Ця штука, схожа на дерев’яну ключку, насправді являє собою кілька шматків особливої деревини, хитро з’єднаних певним чином, так що вся ця річ пружна, як танцпол. Вона призначена для ударів по крикетних м’ячах. Якщо ви все зробите правильно, крикетний м’яч пролітатиме двісті ярдів за чотири секунди, і все, що ви зробили, це постукали по ньому, як вибиваєте кришку з пляшки стауту, і він видасть звук, як форель, що ловить мушку. Ми намагаємося написати крикетні бити, щоб, коли ми підкинемо ідею та трохи постукаємо по ній, вона могла… полетіти».
 
«Я маю на увазі, якби Бетховен загинув в авіакатастрофі у двадцять два роки, історія музики була б зовсім іншою. Як і історія авіації, звісно».
 
«Я не вважаю, що письменники священні, але їхні слова – священні. Вони заслуговують на повагу. Якщо ви правильно їх складете в правильному порядку, то можете трохи підштовхнути світ або створити вірш, про який діти говоритимуть за вас після вашої смерті».
 
«Я втратив будь-яку здатність довіряти. Не впевнений, що зміг би навіть трохи піднятися до легкого скептицизму».
 
«Якщо ви достатньо спілкуєтеся зі старшими людьми, які насолоджуються своїм життям, яких не зберігають у якихось золотих гетто, ви отримаєте відчуття безперервності та можливості для повноцінного життя».
 
Далі буде.
 
Фото          https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
 
Джерела:
Еткало, Л.О. Інтерпретація «Гамлета» в п'єсі Тома Стоппарда «Розенкранц і Гілденстерн мертві» / Л.О. Еткало // Iноземна фiлологiя. Вип. 89: Респ. мiжвiд. наук. збiрник / Львiвський Держ. ун-т.– Львiв: Вища школа, 1988.– С. 111–115.
Стоппард, Том. Лорд Малквист и мистер Мун: роман / Т. Стоппард.– СПб.: Азбука-классика, 2008.– 240 с.– Пер. с анг.
***
https://ru.citaty.net/avtory/tom-stoppard/?page=4
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-brilliant...
https://www.theguardian.com/.../tom-stoppard-a-life...
https://slate.com/.../tom-stoppard-life-biography...
https://www.theparisreview.org/.../the-art-of-theater-no...
https://www.nytimes.com/2025/11/29/theater/tom-stoppard-dead.html
https://www.nbcnews.com/pop-culture/pop-culture-news/tom-stoppard-playwright-oscar-winning-shakespeare-love-dies-88-rcna246446
https://www.telegraph.co.uk/news/2025/11/29/playwright-sir-tom-stoppard-dies-aged-88/
https://www.ft.com/content/bd272b9f-387b-46d3-a256-9c1f67e943a9
https://lb.ua/culture/2025/11/29/709391_vitsi_88_rokiv_pomer_britanskiy.html
https://www.hindustantimes.com/entertainment/tom-stoppard-playwright-of-ideas-dies-at-88-101764472707644.html
https://www.lecturesdevoyage.travelreadings.org/2023/01/22/theatre-leopoldstadt-par-tom-stoppard-au-longacre-theater-a-new-york/
https://apnews.com/article/stoppard-obit-britain-playwright-2721a8178c7e9691fdbd84e8fc9c0736
https://www.theguardian.com/stage/2023/nov/29/tom-stoppard-rock-n-roll-israel-gaza-crown

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут